«Розповідати дітям про майбутнє»: переселенка з Херсонщини вчиться жити в нових умовах

Проєкт з психосоціальної підтримки ось уже чотири місяці реалізує Хмельницька обласна організація Товариства Червоного Хреста України у співпраці з Данським Червоним Хрестом. Здебільшого заняття з психосоціальної підтримки спрямовані на дітей-переселенців, проте відвідувати їх, за потреби, можуть і дорослі. Під час спілкування з психологами люди, які через війну опинилися далеко від дому і звичного життя, вчаться не застрягати в минулому та з оптимізмом дивитися в майбутнє.

Ми розкажемо вам кілька історій переселенців, які на Хмельниччині вчаться жити в нових обставинах і як їм в цьому допомагають заходи з психосоціальної підтримки.

Ірина Дубицька, мешканка Нової Каховки на Херсонщині, на Хмельниччину приїхала з сім’єю – чоловіком та двома дітьми – 14 та 18 років.

Про психосоціальну підтримку Товариства Червоного Хреста України жінка дізналася під час відвідин «Сімейного клубу» – проєкту, який реалізує в Хмельницькому міська організація ТЧХУ. Саме там відвідала кілька занять та зрозуміла, що їй це потрібно.

Описуючи свій психоемоційний стан до того, як почала відвідувати заняття з психосоціальної підтримки, пані Ірина каже:

Було дуже тяжко. Хотілося про це говорити всім і з усіма. А потім зрозуміла, що життя продовжується і не треба думати про погане, а навпаки брати з цього становища те, що краще.

До подальшої участі в заходах з психосоціальної підтримки жінку певним чином підштовхнув розпач і бажання чимось себе зайняти. Відволіктися від сумних думок, не думати про минуле, про два місяці в окупації, про те, якими вони були.

Відвідувати заходи з психосоціальної підтримки Ірина Борисівна почала одразу, щойно стала волонтером Червоного Хреста. Заняття жінці подобаються, адже після них, каже, день завжди закінчується на позитиві. 

Найефективнішими називає заходи, під час яких вдається відволіктися.

Мені більше подобаються дії, фізичні вправи, а ще коли нам розповідають щось цікаве. Подобається, коли нас вчать думати, що ми робимо гарного не тільки для себе, а й для оточуючих. Я дуже багато дізналася про себе і зрозуміла, що навіть перебуваючи в такому важкому стані я робила людям добро, – розповідає Ірина Дубицька.

Говорячи про те, яка позитивна зміна в її житті є найсуттєвішою, жінка каже, що це вміння не концентруватися на поганих новинах.

Знати про ті новини, але не тільки думати про них, а й брати з цього щось позитивне, що краще для мене, для моїх дітей. А дітям, навпаки, розказувати про їхнє майбутнє, а не про те, як було до війни.

Проте працювати ще є над чим, додає пані Ірина. Описуючи свій психоемоційний стан після відвідування низки занять з психосоціальної підтримки, жінка каже: ще є трохи розпачу.

Іноді я не знаю, що мені далі робити. Я не знаю, які мені рухатися далі. Знаю, що мені робити з дітьми, а з собою – ще ні. Ще треба попрацювати….

Стокове зображення від Depositphotos