Троянів вал – найбільше стародавнє укріплення сучасної Хмельниччини (ФОТО)

«Траянів» вал, що лежить у межиріччі Збруча та Смотрича – найбільша і наймасштабнішою історична пам’ятка Городоччини. Ця оборонна споруда тягнеться від околиць селища Сатанів, повз села Зверхівці, Борщівка, Кремінна, Лісоводи й аж до ботанічного заказника «Городоцька Дача» (неофіційна назва – «Олені»), що між Городком і селом Велика Яромирка. Це понад два десятки кілометрів.

Різних лінійних валів у на Поділлі – більш ніж достатньо. Йдеться саме про лінійні, а не про замкнені «городища» чи «замчиська». Майже всі «лінійні» вали однаково називаються «Траяновими» (як варіант – «ТрОяновими»). Попри спільну назву, ці земляні споруди здебільшого належать не лише до різних оборонних систем, але й часто-густо зведені різними народами в різні історичні епохи.

У назві цієї оборонної споруди нібито увічнений римський імператор Траян. Але до чого тут він?

Історія «тро(а)янізації» нашого валу досить давня, пише автор блогу “Віртуальні витрішки” краєзнавець, мандрівник і трішки філософ Дмитро Полюхович (стилістика тексту максимально збережена – ред.).

Був колись такий собі Дімітрій Кантемір – господар (король) Молдавського князівства та корєш московського царя Петра I. Ось він – на стародавній гравюрі.

У 1711 році, окрилений перемогою над турками під третьорозрядною і давно застарілою фортецею Азов, цар Петро вирішив, що він дуже крутий і попхався на терени сучасної Молдови –показувати яничарам «кузькіну мать». Господар Кантемір, який був васалом турецького султана, здуру приєднався до московитів. Як результат – 38-тисячна армія «чмонь» Пєтра якось зустрілася із 120-тисячною армією осман та ще й підсиленою 70-тисячною кіннотою кримського хана. Кому цікаво, що трапилося далі – ми вам погуглили про «Прутський похід» на Історичній правді.

Після підписання ганебного миру, Петро відповз до себе в Московщину, прихопивши в обозі недолугого молдовського союзничка. Втративши владу і країну, екзильний господар знічев’я зайнявся написанням історії своєї рідної Молдавії.

В «Описі Молдавії» (1715 р.) Дімітрій Кантемір безапеляційно заявив, що  майже 120-кілометровий вал, що тягнеться чи не через усю Молдавію, від Прута до Дністра, насипано за наказом римського імператора Траяна! Хоча римлянами там і не пахло, але звучало гонорово.

Від Кантеміра, зазначає Дмитро Полюхович, і пішла пошесть приписувати всі лінійні укріплення, насипані поблизу Дністра, пану Траяну. Не оминула ця сумна доля і городоцький вал. Назвою «Тро(а)янів» він завдячує виключно кабінетним краєзнавцям-аматорам ХІХ століття, які приписували його спорудження римлянам. Як головний аргумент вони наводили чисельні знахідки римських монет в його околицях. Насправді ж всі римські артефакти пов’язані виключно з пам’ятками «черняхівської культури». Тобто варварськими племенами римського прикордоння. Що пам’ять про імператора Траяна нібито зберегла у назві «Траянів вал» народна пам’ять – теж дурниця. Юхим Сіцінський, батько-засновник подільського краєзнавства, прямо зазначав, що народної назви цієї чималої споруди в природі не існує. В кращому разі то було визначення «рівчак». 

Щодо етнічної належності його будівничих – вчені дискутують і досі. Ніхто не заперечує єдиного факту – це сталося десь у VI столітті до нашої ери, а саме укріплення звели для захисту від кочівних племен, насамперед супроти кінноти.

Це добре видно як зі структури валу, так і з характеру його траси. Якщо рахувати від його крайньої південно-східної точки, то починається «Траянів вал» метрів за сто від так званої «Кам’яної Гори» – самотньої височини, що входить до складу Товтр (хоч і стоїть вона дещо звіддаля від головної гряди). Ця височина – не перешкода для пішого воїна (тренований організм її й не помітить), але для кінного – це вже проблема. Головним чином завдяки кам’яним брилам, що рясно вкривають її схили та вершину (звідси й назва «Кам’яна Гора»).

Самотній вершник, якщо рухатиметься дуже обережно та повільно, ще якось тут проїде, а от кіннота –  навряд чи. Одразу ж під горою кінному теж не проїхати (хоча пішому – вільно). Тут пролягла чималенька балка, дном якої зазвичай ще й дзюркотить струмок. Відповідно, ґрунт довкола заболочений, грязюки по коліно, і кінь ногу зламає. Звісно, що вал тут теж не насипали (навіщо, якщо є природна перешкода?). Все це ще раз підтверджує: укріплення зводили виключно проти вершників і лише на кінното-небезпечних напрямках.

Відсутність ж валу по той бік Кам’яної Гори пояснюється просто – найймовірніше, ті терени у давнину вже були заліснені. Хто бував у заповідних пралісах, зрозуміє чому давні будівничі не мусили напружуватися – через такі пущі й пішому продертися важко.

Найефектніша частина давнього укріплення збереглася у лісі, що при дорозі, яка веде від села Лісоводи до Городка. Якщо хто хоче відчути всю потужність давньої споруди, то вам сюди. Тут, завдяки наявності багатовікового лісу, вдалося уникнути розорювання валу. Ширина насипу на цій ділянці становить 15-20 метрів, висота – до 2,5 м, ширина рову – до 11 метрів, глибина – 1,2-1,5 м.

Наприкінці 1980-х «Троянів вал» досліджувала експедиція на чолі з відомим археологом Михайлом Кучерою.

Завдяки розкопкам вдалося з’ясувати технологію насипання валу.

По лінії планованого валу давні будівничі спочатку викопували вузьку траншею (глибиною 1, 5 – 2 метри). У верхній частині вона мала близько 70 см завширшки, на дні — удвічі менше. Потім у цій траншеї встановлювали дубові стовпи діаметром 10-18 см. Їх ставили не впритул, а на відстані 14-16 см один від одного. Такий собі велетенський штахетник (у тілі валу рештки дубових стовпів простежуються на висоту близько 2,6 м). Після цього на певній відстані від колод обабіч частоколу насипали два невеликих валики зі втрамбованої глини — вони мали утримувати вал від розсування. По тому вже насипали основний вал. На момент зведення нашого «Траянового валу» його ширина сягала десь 11 метрів. Нині унаслідок розсування вона збільшилася удвічі — до 20 метрів.

Археолог Михайло Кучера вважав, що вал у межиріччі Збруча та Смотрича належить до племінного періоду і з’явився на десь на початку VI ст. до н. е. (пізніше радіо вуглецевий аналіз залишків дерев’яних конструкцій це підтвердив). Осілі племена насипали його аби убезпечити себе від нападів войовничих скіфів-кочівників. 

Саме на цей час випадає інвазія скіфів на терени Західного Поділля. Про давність споруд свідчить і архаїчна технологія будівництва, абсолютно не властива для набагато розвиненіших римлян.

Зауважимо, що це не була класична оборонна споруда, на кшталт Великого китайського муру. Відбиватися від супостатів з цього валу не планувалося. До того ж його увінчував не частокіл, за яким можна було заховатися від стріл, а ріденький «штахетник». Це був давній аналог протитанкового рову.  

Як свого часу Великий Китайський Мур не захистив Піднебесну ані від вторгнення  хунну, ані від військ Чінгісхана, так і його меншому надзбручанському побратиму не вдалося втримати скіфської навали. Відомо принаймні два скіфських поселення датованих VI-V ст. до н. е., розташовані чи не одразу, за якихось 2-3 км від тильної сторони «Траянового валу». Та й скіфських ж курганів у «заваллі» вистачає.

Вал як оборонну споруду (або її елемент) активно використовували й набагато пізніше. Зокрема на околиці села Лісоводи  біля валу є величезне поселення часів черняхівської культури. Це селище зведено так, аби з півночі його захищав «Траянів вал».

На території Городоцького заказника («Оленів») давній вал «осідлало» давньоруське селище XII-XIII ст. Як з’ясувалося під час розкопок, на час виникнення цього поселення насип валу вже давно розсунувся та деформувався. Поселення розташовано так, аби прикритися з півночі давньою фортифікаційною спорудою.

Матеріал підготовлено в рамках кампанії інформування про туристичні принади Городоцької територіальної громади, започаткованої разом спільно з відділом культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міської ради.

Читайте також: Пограбований, але прекрасний: історія “Скаженого млина” на Хмельниччині