«Радіти простим речам» навчали хмельничан актори аматорського театру (ФОТО)

Цими вихідними у приміщенні монотеатру «КУТ» народний аматорський театр «Дзеркало» після довгої перерви представив глядачам свою виставу «Історії з коробки».

Більш ніж повна зала культового театру (разом з доставленими стільцями для глядачів) – плескала стоячи поверненню «до життя» поцінованого роками потужної мистецької роботи колективу «Дзеркала».

В нашому житті є такі речі, які не вимірюються почуттями і не окреслюються словами. І однією з таких речей для мене став вечір вистави «Історії з коробки». Цей вечір був живим, а значить не даремним. Коли саме хвиля життя надихаєте тебе. Дякую долі і театру «Дзеркало» за тепло сердець, щемливий біль співчуття та яблуко надії, яке в кожного своє, але так буває, що воно радо ділиться на два, – поділився емоціями один з глядачів Роман.

Цю пластичну виставу бачили сцени театральних фестивалів Бельгії, Чорногорії, Литви та Латвії й десятки вітчизняних театральних підмостків.

“Дзеркало” на цей раз грає життя людини. Легко грає, часом навіть надто легко. Але азартно і натхненно. Так що після вистави хочеться все пробачити не тільки режисеру та акторам, але й глядачу, – прокоментував режисер “ROKIŠKIO LIAUDIES TEATRAS” (Литва, Рокішкіс) Eligijus Daugnora.

Нагадаємо, що сюжет й структура п’єси побудовані таким чином, щоб універсальною мовою акторської пластики й емоційного забарвлення бути зрозумілою без текстів й пояснень.

Від народження й до смерті… Фактично про все людське життя. Навіть, коли здається, що ми різні, насправді життя людських істот неймовірно подібні. Складається вистава із кількох епізодів. То вся трупа виконує роль однієї особи, то кожен показує постійне повторення єдиної ситуації. Без слів, лише емоції. Та попри відсутність тексту, а, можливо, й завдяки цьому зрозуміти те, що показують на сцені – не важко. Саме тому «Історії з коробки» сприймають однаково як в Україні, так і закордоном, – вказано в описі вистави.

Цього разу замість квитків глядачі «Історій з коробки» приносили у театр еквівалентні подарунки й донати на потреби ЗСУ. У «коробці» поруч знайшли місце домашні закрутки, книги, фотокамера, пледи й навіть художні твори. Особливий подарунок від побратимів по війську отримав режисер вистави Дмитро Гусаков – посилку, так би мовити, з усім ексклюзивно-необхідним: гречкою, хмельницьким пивом та іншими смаколиками.

Нам вдалось поспілкуватися з паном Дмитром, який місяць тому повернувся до Хмельницького з зони бойових дій, щоб тримати культурний тил й боронити спільну мистецьку спадщину для нащадків.

– Дмитре, скільки для Вас і вашої трупи «важить» ця виставка, після вимушеної перерви?

– Ця виставка й відновлення, як наслідок, надзвичайно важливо не тільки для мене, це – потужний крок й поштовх для театру «Дзеркало», який останнім часом мені особисто важко назвати «аматорським». Адже так заведено в нашому суспільстві – сприймати слово «аматорський» як щось недостатньо професійне, не таке добре. Тому для мене, в першу чергу, «Дзеркало» – це колектив людей відверто закоханих у мистецтво, професіоналів, які віддають йому душу й серце. Тільки театр, грати в який приходять люди по щирій любові – здатен відродитись. І це унікальна якість властива цій трупі, що вони довели виставою»

– На твою думку, цього разу вдалось «захопити» глядача, відчути зворотний зв’язок?

– Саме театральне мистецтво, як маркер розуміння й сприйняття потребує глядача, його реакції, враження. Театр, сам по собі не існує, він існує для глядача. Для нас найголовнішим є стан глядача, з яким він виходить з вистави – натхненним, відчувши катарсис. Відвідини вистав дозволяють відчути гостріше життя, емоції і стани, які їй властиві в реальному житті, тільки за критичних умов. Я впевнений, що 29 квітня нам це вдалось, зала дала нам відчуття єднання й спільного переживання, це головне.

– Про що на твою думку «Історії з коробки»?  

– Це історії про всіх нас, історії з якими ми дуже часто стикалися в житті. Знову повертаюсь до суті театру – це про людини через людину для людини. Тобто люди розповідають про людей через самих себе для інших. Бо це не драматургія яку придумав Мольєр чи Ібсен, це драматургія яку дали самі звичайні актори, люди, які захотіли розказати пор свої переживання  іншим. І мені здається, що це основна цікавинка цієї постановки, бо ми всі бачимо себе. Так, одна з глядачок, підійшла до мене після виставки і сказала, що це про неї і її чоловіка, що зайвий раз доводить універсальність сюжету на всі роки і континенти. А також, це ознака що з роками театр має бути менш маргінальним, для покращення його сприйняття й розуміння, усунення почуття відстороненості начебто від «високого мистецтва». Тому є проста історія «Кайдашевої сім’ї », що актуальна і сьогодні, адже зачіпає вічні теми.»

– Історія «режисера» у виставі «Історії з коробки»…

– Історія в тому, що від початку я не мав там грати взагалі, так склалися обставини на фестивалі у Львові, в останній момент актор відмовився, тож це був вимушений крок. Моя участь на той час була єдиним виходом, у підсумку це стало «родзинкою» постанови, без якої сьогодні ми її мало уявляємо. На мою думку, в широкому сенсі, роль режисера у цій виставі подібна до монтажера у кіно або модератора. Саме він компонує, складає кадри з окремих історії в єдину, об’єднану спільним сенсом картину.   Саме монтуючи ці думки – я реалізую свою функцію» – підкреслює режисер Гусаков.

З нашою редакцією пан Дмитро поділився інсайдерською інформацією стосовно графіка наступних вистав. Тож вже 27 травня у монотеатрі «КУТ» відбудеться документальна міні-вистава «Проскурів, цегла і любов» про ностальгію за спогадами дитинства проскурівчан, історії вуличок й провулків і безумовну любов до рідного містечка! Слідкуйте за анонсами!