Виставу-інтеракцію про Проскурів показали хмельничанам

«Проскурів, Цегла і Любов» – документальна постановка Народного театру «Дзеркало» у нашому місті була зігране вдруге за два роки. Цього разу глядачі могли переглянути її у монотеатрі «КУТ».

Вистава, за словами режисера Дмитра Гусакова, була створена в межах грантового проєкту “Оголені” Хмельницької агенції розвитку, за підтримки Українського культурного фонду у 2021 році. Другий показ вистави «Проскурів, Цегла і Любов» мав відбутися напередодні повномасштабного вторгнення:

Наприкінці лютого 2022 року ми мали зіграти нашу виставу “Проскурів, цегла і любов”. Ввечері 23 лютого ми з акторами до пізнього вечора репетирували, а розходилися щасливі та у піднятому настрої, адже зовсім скоро ми мали вдруге зіграти цю виставу. Однак, через лічені години почалися ті страшні події, які на жаль тривають і досі. Зараз майже через 15 місяців від початку повномасштабного вторгнення ми закриваємо театральний гештальт і даруємо насолоду спільним минулим і сьогоденням, – коментує режисер Гусаков.

Довгоочікуваний показ відбувся цими вихідними в приміщенні монотеатру «КУТ». Театральний вечір розпочався з першої інтеракції з глядачем, яка полягає в онлайн опитуванні: «Яким для вас є місто Хмельницький». Тобто, гостям у залі було запропоновано «нагородити» місто авторськими епітетами, які  б найкраще характеризували його: зелене, рідне, єдине тощо. Наприкінці вистави всі «думки» були зведені в спільний словесний колаж.

Саме постановка являє собою збірку історій-монологів п’яти містян, інтерв’ю з якими були спеціально записані акторами трупи. Серед пропонованих героїв: місцевий письменник,  робітник кладовища, фінансист, співробітник державного історико-культурного заповідника, капітан прогулянкового катера.

Кожен з «героїв» повідав власні спогади, надії й побажання пов’язані з рідним містом. Так, респонденти давали відповідь на питання: які місце подобаються у Хмельницькому, що для кожного означає центральна вулиця Проскурівська і яка подія пов’язана з нею найбільше запам’яталася. Крім того, герої опитування розповіли чи вважають вони Хмельницький туристичним містом, які б старі будинки хотіли б реставрувати й куди б в першу чергу пішли, якщо б потрапили у минуле.

Цікаві історії про щодення нашого рідного хмельницького, його неповторний колорит, насичену національно історію й випадки з життя, які такі знайомі кожному з нас. Не дарма одразу після вистави на адресу театру шквалом посипалися схвальні відгуки глядачів:

Неймовірна вистава, яка наповнена ностальгією та неймовірною любов’ю до рідного Хмельницького, – глядач Андрій

В кожному монолозі є трошки від моїх, особистих спогадів, це так розчулює, що одразу хочеться повернутися в дитинство! – глядачка Анастасія

Особливою прикрасою постанови стали мобільні куліси, які складалися з кількох білих дверей на які проектувались фотографії минулої архітектури міста. До речі, саме з архітектурними пам’ятками була пов’язана друга інтеракція вистави. Уважним й допитливим глядачам зі сцени актори задали питання – скільки таких пам’яток наразі налічує наше місто. Щасливцем й знавцем виявився відомий фотограф Хмельницького – Сергій Аніськов, який найбільше наблизився до правильної відповіді – 149.

Відчуття гордості народження й виховання тут, ностальгію за власними спогадами, ретроспективний діалог з собою – ось що подарувала шанувальниками театру історія любові до спільних цінностей проскурівської цегли, її ваги в серці плоскирівчан, проскурівчан й нарешті – хмельничан, як сотні років тому, так і сьогодні!