Владислава Музичук: херсонка, яка заснувала власну справу в незнайомому Хмельницькому

Її розмірене та сплановане життя зруйнувала ворожа країна. Про переїзд через військові дії, пошук прихистку та пошук себе, про власну справу у новому місті розповідає Владислава Музичук – жителька Херсонщини.

До повномасштабної війни Владислава працювала майстринею манікюру в Херсоні. Крок за кроком  вона удосконалювала свої вміння та розвивалась. Безпосередньо перед повномасштабним вторгненням агресора облаштувала невелику студію в центрі міста.

Власна справа дала змогу не лише стати фінансово незалежною, а й професійно зростати, удосконалювати організаторські здібності, вчитися самостійно приймати рішення та обирати раціональні підходи до управління бізнесом, шукати та знаходити партнерів, аби збільшити спектр послуг для клієнтів.

«Інколи просто приходжу посидіти в себе. Подумати про плани і взагалі помріяти», – такий підпис залишила Владислава під світлиною у соцмережі 17 лютого 2022 року, коли сфотографувалась у своїй херсонській студії.

24 лютого ворог зруйнував усі плани.

«Того ранку я написала мамі повідомлення, думаючи, що вона спить. Ніхто не спав. Перше, що запитала мама, було, чи я заберу молодшу сестру. Батьки жили за містом, але вже через 30 хвилин сестра була у мене з речами», – каже героїня.

Батьки залишились в Херсонській області і згодом опинилися в окупації.  Владиславу ж, її коханого та сестру чекала складна дорога з Херсона у невідомість.

«Багато доріг було перекрито, пального не вистачало. Лише через дві доби ми приїхали у Львівську область до родичів. З ними я ніколи не зустрічалась до цього. Бабуся про них розповіла. Мабуть, тоді пів України так шукало прихисток, – розповідає Владислава. – Місяць ми прожили в селі, потім переїхали до інших родичів у Дрогобич».

У цей час батьки Владислави знайшли можливість виїхати. Сім’я почала пошуки помешкання, аби жити разом, і випадково отримала пропозицію переїхати у будинок недалеко від міста Старокостянтинів. Там Владислава намагалась знайти роботу, але марно. Тоді й переїхала до Хмельницького.

Тут із пошуком роботи теж виявилося непросто.

«У мене не було власного інструменту, я давно не тримала ножички в руках. Але були знання і досвід. Та чомусь, з різних причин, працевлаштуватись не вдавалось. Зрештою, знайшовся салон, який взяв мене на роботу. Там я попрацювала чотири місяці і почала думати про власну справу», – розповідає майстриня.

Спочатку Владислава шукала місце для оренди, але зрозуміла: комфортно почуватиметься лише у власному салоні. Зазначає, починати з нуля складно. Потрібно було шукати все самостійно: приміщення, меблі, постачальників, майстрів та звертати увагу на всі деталі, адже після втрати власної справи в Херсоні з’явились інші пріоритети, зокрема, безпека та лояльність орендодавця.

Наразі Владислава занурюється в усі нюанси роботи: від ремонту приміщення, концепції закладу, до найдрібніших деталей, наприклад, скриньки з гігієнічними засобами для клієнток. Вона самостійно веде бухгалтерію, акуратно сплачує податки, бо розуміє важливість надходжень у бюджет. Усі розхідні матеріали закуповує сама, ретельно підбираючи асортимент та надаючи перевагу українським постачальникам. Перевіряє якість роботи майстринь на собі. Займається просуванням бізнесу в соціальних мережах – для цього разом з колективом придумує різні креативи.   

Організація роботи салону – це лише частина її діяльності. Продовжує Владислава й улюблену справу – дарує красу для жінок і дівчат, оздоблюючи нігті. Також постійно навчається і опанувала нову професію – подолог (фахівець, який виконує медичні та гігієнічні процедури по догляду і лікуванню шкіри стоп і нігтів – авт.). Все це – аби розширити діапазон послуг та сприяти процвітанню бізнесу.

Як каже Владислава, не все дається легко, іноді хочеться зупинитись, але відповідальність за працівниць, сім’ю та бізнес змушує рухатись вперед. За рік роботи спектр б’юті-послуг розширився. На роботу влаштовуються фахівчині з різним досвідом. Головне, як каже власниця, щоб людина підходила «по духу», розуміла та чула. Працівниці проходять навчання, розвиваються та стають топ-майстринями.

«Дві майстрині працюють з моменту відкриття. Одна, до речі, з Харкова. Спочатку вони працювали за невелику заробітну плату. Я вдячна, що дівчата повірили в цю справу і витримали важкий період. За рік вони стали топами, з великим досвідом та знаннями. Пишаюсь ними та їхніми роботами. Взагалі наші майстрині дуже талановиті, у них дуже багато терпіння для цієї роботи, адже працювати з людьми нелегко», – каже Владислава Музичук.

І додає: влітку колектив налічував 15 майстринь, зараз – 9, і є вакансії. На роботу із задоволенням запрошують представниць інших областей, які, як і власниця, змушені були покинути власні домівки через військові дії.

Чи планує Владислава розширювати бізнес у Хмельницькому? Поки що ні. І мріє повернутися до рідного Херсона.

«Життя без Хмельницького наразі не уявляю. Це по-своєму гарне місто, з великою кількістю новобудов, воно захоплює своїм розвитком. Салон буде продовжувати працювати тут. Але всім серцем і душею ми бажаємо повернутись до Херсону. Ми звикли до клімату, моря, відпочинку біля Дніпра. Цього дуже не вистачає», – розповідає героїня.

Наразі повернутися немає можливості. Будинок батьків затопило після підриву Каховської ГЕС, вода зійшла, але грибок вразив майже все майно. У власну квартиру перебратися небезпечно.

Але як тільки ситуація на Херсонщині покращиться, буде шукати можливості переїхати.

На глибоке переконання Владислави, демонструвати стійкість українці мають і надалі. Допомагати армії – обов’язок кожного громадянина і громадянки. Тому разом з подругами і працівницями салону Владислава влаштовує невеликі благодійні акції, наприклад, роздаючи печиво за донат для ЗСУ. Також особисто допомагає друзям-військовим.

«Говорити про волонтерство під час війни для мене дивно. Переконана, що кожна фірма, кожен  свідомий українець і українка зараз мають робити щось корисне для безпеки держави, – акцентує власниця салону краси та додає: – Найважче у бізнесі під час війни, у сфері послуг, коли нагадуєш клієнтці про заплановані процедури, а вона відповідає, що війна забрала близьку людину і не зможе прийти, тому що буде на прощанні… У такі моменти розумієш, що жодні слова підтримки тут не зарадять. Але потрібно жити далі, і я захоплююсь жінками, які, попри випробування, можуть зібратися і йти вперед, працювати, утримувати сім’ї і піклуватись про себе».

Як розповідає героїня, у Херсоні, в окупації, жінки вже через два тижні телефонували їй і запитували, чи можна зробити манікюр. Хтось опустив руки, а для неї війна стала стимулом піднятись і працювати, робити щось для себе і для країни, сплачувати податки і допомагати Збройним Силам.

Виїхавши з одним рюкзаком з рідної домівки, Владислава зуміла створити власну справу у новому місті. Вона втілила свою мрію у життя і зараз допомагає професійно зростати іншим.

«Хочу, щоб кожна жінка любила себе, цінувала те, що має, підтримувала оточуючих і відчувала підтримку. Це філософія моєї маленької власної справи. А якщо плануєте розпочати свою – вперед. Я завжди кажу: якщо щось зробиш, можливо, будеш жалкувати, а можливо і ні, а якщо нічого не робитимеш – жалкуватимеш 100%. Тому краще спробувати», – каже власниця бізнесу.

Владислава Музичук завжди відкрита для спілкування з клієнтами, враховує всі пропозиції та зауваження і запрошує до команди майстрів, які готові до розвитку.

Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу в рамках проєкту “Жіночі обличчя воєнного часу”