Повна зала, овації і сльози: як хмельничани зустріли виставу «У пошуках маленького принца»

Музично-хореографічна вистава в одну дію «У пошуках маленького принца» – втілена амбітна ідея хмельницької мистецької спільноти, підтриманої Українським культурним фондом. Автори витратили на її реалізацію понад три місяці копіткої роботи. Про канву вистави та команду творців дійства ми писали у попередньому матеріалі.

Прем’єрний показ у Хмельницькій обласній філармонії зібрав не тільки долучених до творення проєкту спеціалістів, але й щедру на емоції хмельницьку публіку. Почнімо з того, що відомою ознакою успіху постановки й зацікавленості у ній глядача є доставлені в залі стільці. У випадку прем’єри – так і було. Варто зазначити, що гостем спектаклю міг бути кожен бажаючий – для цього потрібно було з 6 жовтня завітати до кас філармонії та безкоштовно отримати спеціальне запрошення.

І ось лунає третій дзвоник, диригент Тарас Мартиник робить перший величний рух паличкою – казка розпочинається…

Гучний голос дає зрозуміти, де зараз перебуває глядач, він спостерігає будні астероїда 332 й починає знайомство з головним героями. Перші дійові особи, які постають перед глядачем, – Марі та Діді, дочка та мати, які приходяться племінницею й онучатою племінницею для військового льотчика Тоні. Саме ці дві героїні розпочинають оповідь-зав’язку, яка розкриває історію. І перший предмет, що перетікає зі сцени у сцену – лист племінниці до дядька з проханням знайти того самого маленького принца з казок.

Мені дуже подобається втілювати образ Діді на сцені, адже вона розпочинає казку і вірить у неї всю історію. Зазвичай я виконую народні танці, але досвід класичної хореографії в мене не перший. Дуже подобається ця історія, вона про добро, – зазначає виконавиця ролі Діді юна Анна Домбровська.

І ось перед глядацькою залою постає головний герой – військовий льотчик Тоні. За допомогою пластичної композиції танцівники вправно оздоблюють героя літаком, їх рухи синхронізовані з кожним музичним тактом. Ми спостерігаємо аварію, Тоні відтепер – гість астероїда 332.

Мій герой в першу чергу бореться зі злом і це мене в ньому приваблює. На мою думку, цей героїзм пов’язаний з непереборною силою його власних якостей й щирої любові до племінниці Марі, чию мрію він втілює. Я думаю, саме через його щирість він зустрічає справжнє кохання і врешті-решт перемагає! – Тарас Бережний, виконавець ролі Тоні.    

Поступово музика, у гармонії зі світлом презентують персонажів казки – поважного Шанолюба, відкритого Ліхтарника, гордовитого Короля, слизького Ділка, кумедного П’яничку й замисленого Географа. Льотчик намагається зав’язати знайомство з ними і розповісти про ціль його подорожі, але…

Музичний ряд стрімко змінюється, на сцену з різних сторін, наче чорна імла, лізуть химерні Воксанти – зло астероїда 332.

Тут варто відзначити витончену пластику танцівників Воксантів, їх помітну «станцьованість», емоцію на виході, від якої дійсно пробирають «мурахи».

Між сценами прямого протистояння двох сил – добра і зла, з’являється головна окраса вистави  – Роуз, майбутнє кохання льотчика Тоні, уособлення української землі в лещатах ворога.

Через свою героїню я показую нашу Україну, її героїчну боротьбу за незалежність повз всі важкі обставини. Адже, з першого погляду тендітна квітка  троянда, має міцні й гострі шипи, якими вражає ворожі руки. Крім того, моя героїня закохана дівчина, яка проявляє через пластику рухів своє почуття, це сторінка її крихкості й ніжності, – підкреслює виконавиця ролі Роуз Людмила Риголь.

Пропри перевагу сил ворогів й одурманення жителів астероїда злом – добро перемагає, перемагає кохання. Чари спадають з людей, вони покладають кінець руху Воксантів й віншують закоханих Роуз та Тоні.

І ось, з туманностей космосу до нас спускається маленький принц, готовий почути листа від маленької мрійниці й передати їй сувенір – свій шалик.

Для мене ця вистава нова,  як і хореографія, адже я танцюю в ансамблі «Козаки Поділля». Але й танець і мій герой мені дуже подобаються, він загадковий й щедрий. А ще мандрує космосом – що дуже круто, – ділиться Максим Килимник, маленький принц.

Ми повертаємось до діалогу матері й доньки, казка наближається до завершення. Оповідь про вічні мандри льотчика завершується мрійливим поглядом племінниці у безкрайній космос. Саме там, на небачених зірках певно знайшов свій дім і втіху її найкращий дядько. Він був гідним втілювачем дитячих мрій. Останній жест, в руці Марі напівпрозорий шалик, останній скарб, оркестр стихає.

Зала вибухає оваціями. Діти, дорослі – плескають стоячи творцям щирого мистецтва, яке відгукується в кожному. Тонка образність поєднана з довершеним виконанням, серцем вкладеним в кожну ноту, професіоналізмом в кожному русі. Скільки ще зірок у космосі, на яких живуть льотчики, рідні й втрачені дядечки, захисники і захисниці своїх племінниць і племінників…

Шана і повага за коротку мить втілення добра й космічних мрій про перемогу  на сцені. Мистецтво перемагає біль. Браво!