Ігор Ялоха: «У нас достатньо роботи для людей, проте не вистачає людей для роботи»

Смотрицька селищна громада – одна з найменших на Кам’янеччині. Проте у перші місяці війни саме їй випало одне з найскладніших випробувань: майже одночасно прийняти, розмістити та кілька місяців дбати про близько тисячу внутрішньо переміщених осіб. І не простих, а специфічних. Забігаючи наперед, з цим завданням громада впоралася гідно. Наразі кількість внутрішньо переміщених осіб у Смотрицькій громаді суттєво скоротилася. Проте виклики, що стоять перед громадою в умовах воєнного часу, простішими не стали.

Про те, як пережила перші місяці війни громада, як обживаються у ній внутрішньо переміщені особи, які проблеми доводиться вирішувати, говорили зі Смотрицьким селищним головою Ігорем Ялохою.

За словами очільника громади, «аврал» почався вже 26 лютого, коли зі сходу України почали прибувати перші українці, які рятувалися від ворожих обстрілів та бомбардувань.   

Хмельниччина – транзитна область. І коли ви забиваєте у Google пошук напрямків на захід країни, вас веде на Тернопіль, а до нього один зі шляхів пролягає якраз через нашу громаду. І багато людей, які рухалися в тому напрямку, зупинялися у нас, бо до цього їхали понад добу без зупинок та перепочинку, – розповідає Ігор Станіславович.

Звісно, як і всі громади країни, до прийому людей (в будь-якій кількості) Смотрицька ТГ не була готова ні фізично, ні морально. Тож всьому довелося вчитися як-то кажуть, «на ходу».

Ми розселяли людей по церквах, костелах, відкривали для них будинки культури та сільські клуби. Простіше було з тими, хто мав у нас родичів – люди їхали до них. Пізніше для поселення додалися навчальні та медичні заклади. Коли визначилися з переліком закладів, де можуть зупинятися люди, почали облаштовувати для них місця для ночівлі: збивали піддони, зносили ліжка, збирали постіль, – розповідає очільник громади.  

В такому режимі громада прожила близько місяця, а потім почався квітень, який назвали одним з найважчих місяців. Тоді у Смотрицьку громаду з Чернігова передислокували військову частину.

Вони розмістилися в одному з навчальних закладів обласного підпорядкування, за ними почали їхати сім’ї. І ми зіштовхнулися з проблемою не лише надання прихистку тим, хто проїздив через громаду транзитом, зупиняючись на кілька днів, а мали розселити усіх цих військових з їхніми родинами. У громаді вони прожили кілька місяців. Ми їх забезпечували не лише житлом, а й харчуванням коштом громади, – розповідає пан Ігор.

Та додає: можливо, не всі з тих, хто приїздив у громаду, реєструвалися як ВПО, проте у селищній раді мали всю інформацію про новоприбулих. Тому певним чином офіційна та реальна інформація про кількість ВПО у громаді в кожний конкретний місяць від початку війни має певні розбіжності.

Тобто статистичні дані офіційні (максимум одночасно протягом 2022 року – 883 особи, у квітні – 750 осіб – авт.) можуть не співпадати з реальними. Люди з різних причин могли не реєструватися як ВПО: хтось не хотів, а хтось і не міг. Але за нашими підрахунками був такий період, коли одномоментно у громаді перебувало до півтори тисячі внутрішньо переміщених осіб. Якщо зважити, що в громаді офіційно на 24 лютого нараховувалося офіційно 6 тисяч населення, а реально їх було десь 4 800, то таке навантаження, самі розумієте, було чималим, – каже очільник громади.

Навантаження, за його словами, було одразу на все: на школи, на інфраструктури, на медицину, оскільки якраз почався сезон весняних захворювань, зокрема, серед дітей.  

Зараз у Смотрицькій громаді кількість ВПО суттєво зменшилася. Знову ж таки, офіційно, їх нараховується 196, проте ця цифра постійно змінюється. Напередодні зими люди знову починають приїздити у громаду з тих регіонів, де є проблеми з інфраструктурою, зокрема, з опаленням.

Одна з особливостей Смотрицької громади, чому ми звернули увагу саме на неї, – тут є чимало незакритих вакансій і є суттєва потреба у працівниках. І саме цю проблему у громаді вирішити досить складно. Обговорюючи її, ми зачіпаємо з Ігорем Станіславовичем одразу два питання: нестачу кваліфікованих кадрів та участь у житті громади внутрішньо переміщених осіб.

Багато чоловіків з нашої громади пішли до лав ЗСУ. Звільнилися робочі місця, і ці вакансії потрібно «закрити». Внутрішньо переміщені особи, які приїхали, навіть якщо вони б і хотіли працювати, не завжди нам підходять. До прикладу, з 8 наявних вакансій у селищній раді ми змогли закрити лише одну. До нас переїхав ІТ-шник, ми його працевлаштували. Решту вакансій не можемо закрити, тому що люди не мають кваліфікованих вимог до статусу державних службовців, – каже Ігор Ялоха.

За його словами, частина з новоприбулих і не ставить собі за мету працевлаштовуватися:

Розумієте, ті, хто мав гроші, поїхали або за кордон, або у великі міста. Тут залишилися ті, хто таких можливостей не мав. І чимало з них не ставлять собі за мету шукати роботу. Вони у себе на батьківщині вели аморальний спосіб життя, і тут власне продовжують те саме.

Певним чином присутність таких людей вплинула і на криміногенну ситуацію у Смотрицькій громаді. Зокрема, наприкінці минулого року там мали клопіт з групою новоприбулих з півдня України.

В перший же вечір вони почали з’ясовувати стосунки, влаштували різанину. Ми мали трохи клопоту на рівні поліції, аби залагодити ці конфлікти. Хоча, звісно, не всі такі. Багато людей до нас приїхало приємних, неконфліктних, з якими жодних проблем не виникало. Але, як і скрізь, всяке буває, – ділиться не дуже приємними спогадами очільник громади.

Щодо забезпечення речами першої потреби внутрішньо переміщених осіб, які мешкають на території громади, то суттєву підтримку в цьому напрямку надав Український Червоний Хрест. Настільки суттєву, що навіть кошти громади не довелося залучати.

Ми співпрацювали потужно з Червоним Хрестом, який фактично забезпечував максимальне утримання цих людей. І продуктами, і побутовою хімією, і ліжками, – наголошує Ігор Станіславович.

Єдине, на що з селищного бюджету виділяли кошти, це на облаштування місць компактного проживання: облаштування душових кабін, заміна вікон, заміна інфраструктури.

За інформацією відділу соціального захисту населення Смотрицької селищної ради, всі внутрішньо переміщені особи на території громади мешкають у приватному секторі.

Є люди, які повернулися до своїх родичів і проживають спільно. Є такі, які купили житло або взяли його в офіційну оренду та отримують компенсацію від держави. Для когось ми відкривали будинки, в яких ніхто не живе, попередньо зв’язавшись з власниками. Десь житло було таке, що можна було заїжджати і одразу жити, десь потрібен був ремонт, то ми ставали і спільно допомагали то все доводити до ладу. Якщо були потрібні меблі, ліжка до прикладу, постіль, ковдри – з цим також допомагали,  – розповідає Ігор Ялоха.

На завершення розмови знову повертаємося до питання, яке для Смотрицької громади наразі є одним з найважливіших: є робота для людей, але не вистачає людей для роботи. Заразом говоримо про перспективи для громади.

Як уже зазначалося, в громаді дуже потрібні люди, які мають досвід роботи на державній службі. Крім того, є потреба в працівниках у комунального господарства.

Нам потрібні люди, чоловіки, які можуть працювати у сфері житлово-комунального господарства, тому що з нашого підприємства чимало робітників забрали на фронт. Зокрема, 4-5 працівників потрібно, причому таких, які не підлягають мобілізації, принаймні на цьому етапі, тобто або такі, які мають троє і більше дітей, або третю групу інвалідності, – пояснює Ігор Ялоха.  

Смотрицька громада, хоч і розташована на Кам’янеччині, яка сприймається переважно як туристичний район області, більше орієнтована на сільське господарство. І тут також бракує робочих рук.

Сільськогосподарські підприємства так само мають велику потребу в чоловіках. На превеликий жаль, в них теж люди були мобілізовані і є велика потреба в працівниках аграрного сектору: потрібні трактористи, агрономи, тобто всі ті спеціальності, які пов’язані з сільським господарством. Лікарі потрібні. До речі, таких фахівців ми навіть готові забезпечити житлом. У нас є таке, розраховане на дві родини: нове, облаштоване, заїжджай і живи, – наголошує очільник громади.

Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”.