Новини
Суспільство

«Їм тут подобається, але вони хочуть додому»: як живуть ВПО в інтернатних закладах Хмельниччини

На відміну від переважної більшості українців, які через повномасштабне вторгнення змушені залишати свої домівки та шукати прихистку деінде за своїм вибором, люди з інвалідністю або обмеженими можливостями такого вибору не мають. Разом із соціальними закладами, в яких проживають, вони оселяються у тих регіонах, де для них є місце. Загалом за два роки на Хмельниччині знайшли прихисток у закладах інтернатного типу понад 600 осіб, яких перемістили в область з шести регіонів України.

Як живуть ВПО у соціальних закладах області, які проблеми та виклики постали перед колективами та заклади та про що мріють евакуйовані на Хмельниччину люди, розповіла начальниця відділу організації надання та забезпечення соціальних послуг Департаменту соціального захисту населення Хмельницької ОДА Олена Дмитрієнко.

Загалом у Хмельницькій області нараховується 27 інтернатних закладів соціальної сфери. Це, зокрема, будинки-інтернати для людей похилого віку та осіб з інвалідністю, геріатричний пансіонат та дитячий будинок-інтернат. Станом на кінець 2023 року у них мешкає 2337 осіб, з них 636 – внутрішньо переміщені особи.

У 2022 році мешканців інтернатних закладів на Хмельниччину евакуювали переважно зі східних областей – Харківської, Запорізької, Донецької, Луганської, проте були й ВПО з Київщини та Житомирщини. Причиною переміщення було не лише перебування інтернатних закладів у небезпечній зоні, а й той факт, що будівлі багатьох інтернатів були пошкоджені внаслідок обстрілів, і надалі там перебувати людям було неможливо.

На Хмельниччині у соціальних закладах їхні мешканці, як місцеві, так і ВПО, отримують повний спектр послуг, що надаються інтернатними установами: соціальні, медичні, забезпечені харчуванням та медикаментами, усі мають підписані декларації з сімейними лікарями.

Аби забезпечити евакуйованих пацієнтів усім необхідним, в будинках-інтернатах на Хмельниччині довелося створити майже пів тисячі додаткових ліжкомісць. Проте наразі їх доводиться скорочувати, адже не всі такі ліжкомісця відповідають затвердженим нормам.

Проте таке скорочення створює певні проблеми для мешканців Хмельниччини. Тому що внутрішньо переміщених осіб ми не можемо поставити на обслуговування за місцем проживання, оскільки місця проживання як такого, крім наших інтернатів, у них немає. І виходить що на 400 місць, які додатково у нас залишаються з перевищенням норми проживанням, на них розміщені оці 636 внутрішньо переміщених осіб. Крім того, є проблема з закладами психоневрологічного профілю. Наразі утворилася черга з 30 чоловіків, для яких у закладах не вистачає місць,– розповіла Олена Дмитрієнко

Тим часом в область продовжують прибувати, хоч і не в таких масштабах, як раніше, нові внутрішньо переміщені особи. Проте це вже не евакуація закладів, а окремі люди, які потребують прихистку в спеціалізованих установах. По прибуттю на Хмельниччину вони перебувають здебільшого в паліативних відділеннях лікарень області.

І, в міру звільнення місць у наших закладах, ми їх забираємо з лікарень. Це вже наша співпраця з медичним закладом. Тому що приходять евакуаційні поїзди, навіть з деокупованих територій, де люди залишалися самотні, але в складному становищі, як соціальному, психічному, так і фізичному. Тобто у нас робота продовжується, – додала Олена Дмитрієнко.

Однієї з головних проблем, з якою зіткнулися в інтернатних закладах Хмельниччини після того, як кількість підопічних суттєво збільшилася, – нестача персоналу. Адже евакуювали з небезпечних регіонів лише мешканці інтернатів, а от працівники або залишилися на батьківщині, або ж виїхали за кордон. Однією з причин, чому персонал інтернатів не переїхав разом зі своїми підопічними на Хмельниччину, Олена Дмитрієнко назвала, зокрема, низьку заробітну плату.

Рівень заробітної плати обмежений єдиною тарифною сіткою, відповідними категоріями і фінансовими вимогами щодо цієї категорії. Ми це питання піднімали, зокрема, на засіданні Конгресу місцевих рад при Президенті України, щоб у плані оплати праці медичний персонал у закладах соціальної сфери прирівняли до рівня персоналу медичних закладів, які уклали угоди з Національною службою здоров’я України, а це для молодшого медичного персоналу – не менше 13 тисяч гривень, для лікарів – не менше 20 тисяч гривень. Наші працівники медичної сфери отримують менше: молодший медичний персонал – від 6 тисяч гривень, лікарі – максимум 10 тисяч. Але навантаження на наших працівників в рази більше.

Разом з тим, додає пані Олена, у 2023 році на доплати для медперсоналу

Ще одним чинником, що міг змусити персонал евакуйованих інтернатів залишитися у небезпечних регіонах, могло бути бажання, попри все, залишатися на своїй землі. Власне, таке ж бажання є й у евакуйованих підопічних інтернатів. Навіть при тому, що умовами проживання у закладах на Хмельниччині люди задоволені, хоч деякі з них людям можуть видаватися досить суворими.

У нас чіткий контроль у закладах, чіткі вимоги щодо дотримання режиму, регламенту, порядку. Є нюанси, які для них не дуже звичні, але вони не жаліються. Так, у приватній розмові можуть сказати, мовляв, «там, у нас, дозволялося більше, а тут…». Але при цьому вони всі хочуть додому. Маємо, зокрема, близько 140 підопічних із Запорізької області, 150 – з Харківщини. Це ті регіони, які під постійними ворожими обстрілами. Люди розуміють, що там, у них, небезпечно, і що вони так само мешкатимуть в інтернатах, але душею рвуться туди, – розповіла Олена Миколаївна.

Щодо фінансів, то утримання підопічних інтернатних закладів, частково лягає на обласний бюджет, частково відбувається коштом їхніх мешканців.  

Люди отримують пенсію або соціальну виплату по інвалідності. Якщо вони перебувають в інтернатному закладі, з цих виплат відраховують 75% від суми. З обласного бюджету покриваються витрати на виплату заробітної плати працівників та комунальні послуги. Також цими коштами оплачують ремонтні роботи, закупівлю необхідного для життєдіяльності закладу обладнання. А гроші, які утримуються з виплат, йдуть на потреби підопічних. На них купують одяг, надаються гігієнічні та санітарні послуги, купуються особисті речі, яких люди потребують. Це може бути крем для жінок, або приладдя для гоління для чоловіків тощо. Це так званий спецфонд, який, скажімо так, персоніфікує вимоги і потреби підопічних, – пояснила Олена Дмитрієнко.

Кошти, які залишаються у людей «на руках», вони витрачають на власний розсуд. До прикладу, їм можуть організувати поїздку у райцентр, де вони можуть придбати щось, їм потрібне. Або ж, на прохання, їм купують якісь смаколики, до яких вони звикли, а в умовах інтернатного закладу їм цього не можуть забезпечити через нормативи, що стосуються харчування.  

Повертаючись до теми нестачі місць в інтернатних закладах, у департаменті соцзахисту кажуть: на рівні міністерства наразі порушують питання їх інституалізації. Іншими словами, щоб такі установи створювалися у кожній громаді. Тоді можна буде, зокрема, розв’язати проблему, коли людину змушені розміщувати в інтернатному закладі, розташованому далеко від її звичного місця проживання, оскільки в «ближньому» інтернаті для неї не вистачає місця. Відтак людина опиняється не лише у новому для себе середовищі, а й втрачає контакт з друзями, знайомими та близькими, які, за інших обставин, могли б хоч час від часу її провідувати в інтернаті.

Маємо приклад Грицівської громади на Шепетівщині, мешканка якої не може більше жити сама: у неї погані умови проживання, низка вікових хвороб. У нас є місце в інтернаті в Довжку, на Кам’янеччині. Це інший бік області. Людині краще було б, скажімо, у Полонському будинку-інтернаті, але там немає місця, – пояснює Олена Дмитрієнко.

Та додає: зараз популярними стають приватні будинки-інтернати, але там є свої нюанси. У державних закладах люди більш захищені, оскільки їхню діяльність як медичного, так і соціального напрямку постійно перевіряють.

Перебування в інтернатному закладі накладає на людей, які в ньому мешкають, певні обмеження. Більшість часу підопічні проводять в його стінах, тож питання організації їхнього дозвілля дуже важливе. І воно регулюється відповідно прописаними вимогами. За словами Олени Дмитрієнко, мешканці інтернатних закладів Хмельниччині, як місцеві, так і внутрішньо переміщені, мають можливість реалізувати свої таланти та захоплення:

Люди займаються рукоділлям, малюють картини, грають у шахи. Ми навіть влаштовували такий спортивний мінітурнір. Це не було повноцінне змагання, звісно, але певні його елементи були присутні. Є також ті, хто любить читати, співати, навіть вірші пишуть. Їм влаштовують поетичні вечори, художні читання, організовують гуртки. Тобто люди, не маючи можливості через стан здоров’я, займатися фізичною працею, можуть присвятити свій час своїм хобі.

Крім того, майже усі інтернатні заклади мають земельні ділянки, де підопічні, які люблять працювати біля землі, можуть вирощувати городину, квіти тощо.

Що до плетіння маскувальних сіток, яких постійно потребують військові на фронті, то підопічних інтернатів до цього, так би мовити, централізовано не залучають. Натомість свого часу сітки плели працівники інтернатів, попри чималу зайнятість.

Ще один важливий аспект забезпечення комфортного життя мешканців інтернатних закладів – допомога благодійників. За словами Олени Дмитрієнко, потужною була така допомога у 2022 році:

Коштом різних благодійних проєктів були зроблені капітальні ремонти, облаштовані санітарно-гігієнічні кімнати, купувалися меблі, одяг, постільна білизна тощо. Волонтери Червоного Хреста у закладах допомагають проводити експрес-діагностику, надають ліки, дають рекомендації. Потім сімейні лікарі або уточнюють їх, або щось коригують.

Спочатку закладам допомагали з пошуком благодійників, але з часом міжнародні організації визначилися зі своїм «підопічними закладами» і надають допомогу їм напряму, тож втручання влади та департаменту соцзахисту вже не настільки потрібне.

Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”.

Автор: Тетяна Новак

Всі новини на одному каналі в Google News  Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook