Медикиня Лариса Притуляк: «Завжди треба бути готовою до прийняття швидких рішень»

Лариса Притуляк – заступниця директора Хмельницької обласної лікарні з акушерсько-гінекологічної допомоги, керівниця обласного перинатального центру. Понад 13 років працює в обласній лікарні. Медикиня зазначає, що створювала перинатальний центр як лікарню своєї мрії, де жінки будуть із задоволенням та комфортом народжувати. Лікарня стала місцем втілення професійних мрій. Тут команда однодумців працює над тим, щоб жінки отримали якісні послуги на основі доказової медицини, щоб ця допомога була на рівні з європейськими центрами.

Перинатальний центр став флагманом та є закладом третього рівня надання акушерської допомоги на Хмельниччині. До центру скеровують вагітних з найважчою екстрагенітальною патологією зі всієї області та міста Хмельницького, тут обумовлено народження дітей менше ніж 34 тижні, маловагових дітей. Наразі в центрі перебуває від 70 до 80 жінок.

«Вважаю, що в лікарській справі робота акушер-гінеколога найкраща, тому що це завжди – дотик до таїнства появи нового життя, – каже пані Лариса. – Не буває однакових пологів. Це – екстрим. Завжди треба бути готовою до прийняття швидких рішень, вибору правильної тактики. Це – дуже відповідально».

24 лютого 2022 року життя в Україні змінилось

За словами Лариси Притуляк, підсвідомо здавалося, що Україна уникне відкритої агресії росії.

Напередодні повномасштабного вторгнення, в ніч з 23-го та 24 лютого 2022 року, народжувала жінка, пологи були важкі і Лариса Притуляк затрималась на роботі. Поверталась додому поночі та одразу заснула. Прокинулась від дзвінка колеги (зазвичай лікарі телефонують, якщо потрібна консультація при складних пологах). Та у слухавці почула зовсім іншу інформацію.

«Коли мене запитали «що ви робите?», я одразу перепитала «що у вас сталось?», очікуючи почути про труднощі в закладі. Натомість у слухавці прозвучало «розпочалась війна», – згадує лікарка. – Далі – моментальне усвідомлення, що життя, яке було до, – закінчилось. Відразу промайнула думка, що потрібно мобілізуватись і щось робити».

Вранці, приїхавши на роботу, першою справою Лариса Притуляк організувала облаштування укриття, аби зберегти життя вагітних та дітей.

«Цей корпус відкрили у 2010 році і в підвалі одразу було облаштовано кімнату для відпочинку персоналу з кухнею та їдальнею. Там була підведена вода. Вирішили, що тут розмістимо операційну. Почали пристосовувати сховища для кожного відділення, – розповідає керівниця центру. – Знесли ліжка, обладнання, інструменти, зробили запас препаратів, води, їжі, поставили лавки. Все зробили оперативно, адже тривоги вже лунали».

На другий день почали масово їхати люди з Київщини, Житомирщини,  Одещини, Харківщини. Медикиня наголошує, що в інших спеціалістів можливо призупинити плановий прийом пацієнтів, робота ж пологового центру не могла бути зупинена. Тож персонал ще більше згуртувався, аби не лише надавати кваліфіковану допомогу, а й психологічно підтримувати вагітних. Також один із поверхів перинатального центру облаштували під пункт тимчасового проживання, адже було багато таких пацієнток, а також колег-медиків, які проїжджали транзитом через Хмельницький.

«За час повномасштабної війни відбулося троє пологів у бомбосховищі. Все пройшло нормально. Припускаю, що таких випадків може додатись, адже  з першого дня і до тепер під час тривог усі спускаємось у сховище, – каже Лариса Притуляк та додає: – Знаємо про влучання ракет по медзакладах, тому ризикувати не можемо. Хоча трапляються поодинокі випадки, коли пацієнтки відмовляються спускатись. Тоді з ними залишається хтось із персоналу, щоб в разі потреби надати допомогу».

Вплив стресів і тривог на здоров’я матерів і дітей

«Мабуть, природа ставить невидимий щит чи блок для цих жінок, захищає психіку майбутніх матерів і береже цих майбутніх дітей. Значного збільшення передчасних пологів ми не помітили в період війни. Багато жінок народжує в нас, чиї чоловіки на передовій, багато чоловіків, кого відпустили на партнерські пологи. Народжували жінки, в яких чоловіки загинули під час вагітності. Ми співчуваємо, переживаємо разом з ними, але жінки ззовні – спокійні і вдячні банальній людській підтримці, співчуттю, розумінню», – каже медикиня.

Лариса Притуляк радить жінкам приділяти увагу психоемоційній стійкості і, не зважаючи на складні умови в країні, народжувати дітей.

“Тішить, що жінки продовжують лікувати непліддя або роблять штучні запліднення. Якщо чоловік військовослужбовець, можна заморозити сперму, щоб потім, в разі певних обставин, дружина могла завагітніти. Це нормальна практика”, – наголошує лікарка та додає, що таку процедуру наразі в Хмельницькому не роблять, але можна скористатися послугами тернопільських колег.

Медикиня підкреслює, що сім’ям  військовослужбовців варто задуматись про таку можливість. Наразі ці послуги для військових безоплатні.

“На жаль, щодня ми втрачаємо людей. Боляче дивитись на події в Україні. У нас і так демографічна ситуація була сумна, а з війною ще більше погіршилась. Тисячі молодих жінок виїхали за кордон, тисячі чоловіків і жінок – на війні. Багато неодружених/незаміжніх українців та українок гине на фронті. Це ті, хто б мали створювати сім’ї та народжувати дітей. Пологів на 30% менше і покращення не прогнозується. Тому наше завдання – зберегти кожну вагітність, яка вже є, і допомогти народитись здоровою кожній дитині”, – каже лікарка.

Військові на пологах

Особливими зараз є партнерські пологи, коли чоловіки-військові підтримують своїх дружин безпосередньо в момент найбільшого таїнства – старту нового життя. Як розповіла керівниця перинатального центру, в такий момент сильні і мужні чоловіки, рядові чи офіцери,  плачуть від щастя.

“Приємно бачити у чоловіків, які бачили багато жорстокості,  сльози щастя, коли народжується дитина. Допомогти їм отримати цю крупинку щастя дуже цінно, – каже лікарка. – На початку повномасштабної війни у нас народжувала жінка-військова. Вони з чоловіком – морські піхотинці. Чоловіка тоді відпустили з передової на декілька днів. Народилась двійня. Завдяки волонтерам забезпечили молоду сім’ю і одягом для новонароджених, і спеціальним візочком. Вони такі вдячні були. Досі спілкуємось. Ще одна історія стосувалась військового з Бахмута, який безпосередньо звідти приїхав на пологи дружини. Презентував нам колекційну пляшку шампанського з Артемівського заводу, який вже, на жаль, знищений”.

За словами медикині, часто буває, що чоловіки приїздять відразу з фронту. Втома читається на їхньому обличчі, але вони все одно підтримують своїх дружин, хвилюються за пологи. Тому завдання лікарів допомогти їхнім дітям з’явитися на світ та дати зрозуміти, що на відносно мирних територіях цінують роботу кожного захисника і тут – надійний тил. 

Про волонтерство

Окрім безпосередньо лікарської діяльності, Лариса Притуляк, як і більшість українців та українок, долучається до волонтерських ініціатив. Із 24 лютого 2022 року приймала у власному домі тих, хто рятувався від бойових дій.  Разом з колективом у медзакладі збирала кошти на автомобілі для військових, дрони, спорядження. З перших днів повномасштабного вторгнення у лікарні організували додаткове харчування для поранених. Долучились до ініціативи місцеві ресторатори та виробники. 

“Понад рік щовечора наші акушери-гінекологи забирали цю їжу та роздавали у різних відділеннях лікарні для поранених захисників. Також серед медперсоналу збираємо одяг, засоби гігієни для військових, які надходять у лікарню”, – розповідає пані Лариса.

Колектив перинатального центру постійно долучається до благодійних зборів. До нового року медичні працівники привітали більш як 500 дітей-сиріт, дітей, чиї батьки в полоні чи зникли безвісти.

“Вважаю, наразі не може бути іншої мети, як у державі, так і в кожного з нас, ніж зробити все для підтримки тих, хто на фронті, та їхніх родин. Завдяки їм маємо можливість займатися своєю роботою, спати у своїх ліжках. Сьогодні це багато вартує”, – каже Лариса Притуляк.

«Повернення назад не буде»

У перший же день повномасштабного вторгнення Ларисі Притуляк пропонували покинути країну, але такий варіант розвитку подій вона не розглядала, адже її допомогу потребували тут – у рідному Хмельницькому.

“Я хочу жити тут, серед своїх людей, друзів. Вважаю, що в Україні найкраще жити. Я дуже люблю все українське, починаючи від нашої мови, пісень, землі, природи. Вважаю, що українці працьовиті, розумні, світлі, позитивні… Переконана, що ніколи ще так не формувалась українська нація і самоідентифікація українців, як під час цієї війни. Мабуть, ми перейшли певну межу несприйняття всього російського і повернення назад вже не буде ніколи, – розмірковує Лариса Притуляк. – Нам би лише вистояти цю навалу. І коли справа дійде до чергового вибору влади – зробити його, опираючись на розум, а не емоції. Хочеться, щоб Україна дійсно була, щоб цінним було  життя кожної людини, як ми його цінуємо у нашому перинатальному центрі”.

Як говорить медикиня, вона продовжуватиме свою професійну діяльність, адже залишається не здійсненою ще одна мрія – відкриття нового корпусу пологового будинку. Його фундамент заклали до повномасштабної війни, і, на жаль, будівництво «заморозили».

Лариса Притуляк ділиться своїми потаємними бажаннями:

“Хочеться, щоб пологів стало більше, щоб жінки народжували в достойних умовах з  кваліфікованими фахівцями, які постійно вдосконалюють свої знання. Хочеться, щоб ми стали повноцінною країною у складі Євросоюзу, НАТО, щоб наші діти росли під мирним небом. Мрію, щоб Україна стала країною, якою кожен буде пишатись.

Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу в рамках проєкту “Жіночі обличчя воєнного часу”.