Прем’єра епопеї «Енеїда» відбулася у Хмельницькому у День театру

Вчора, 27 березня, у Міжнародний день театру у Хмельницькому обласному музично-драматичному театрі ім. Старицького з аншлагом пройшла прем’єра вистави за твором Івана Котляревського «Енеїда». Ще два покази заплановані на 31 березня та 5 квітня. Напередодні прем’єри ми відвідали передпоказ вистави і ділимося з вами враженнями та емоціями.

«Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак…» – хто з нас не вчив ці рядки напам’ять у школі, хто не дивився однойменного мультфільму у дитинстві? Так отож – усі. З «Енеїдою» Котляревського, інтерпретації образів її головних героїв художниками, скульпторами, графіками склали потужну частину української культури і мистецтва.

І ось нову, осучаснену версію культового рукопису нам – шанувальникам українського театру дарує ще один талановитий харків’янин, а нині режисер театру міста Суми – Дмитро Нєкрасов. Що ж, хмельницькій мистецькій спільності дійсно щастить залучати до своїх лав таланти цього чудового міста. Так, вже понад десять років нам дарує свій погляд на контемперарі-арт Дмитро Гусаков. Саме він, до речі, і запросив свого колегу до постановки «Енеїди» у Хмельницькому. Але, що з цього вийшло – питання?

Відповідь на нього ми дізнавались на передпоказі вистави або, як кажуть у театрі – «батьківському дні».

Перегляду не завадили навіть віялові відключення світла. І ось – казка, яку ми ніби знаємо, починає свою оповідь.

Глядач, він же і слухач одразу зачаровується музикою. Адже вона ласкавими хвилями підкреслює сюжет. Її автор – знаний хмельницький музикант, композитор, лідер гурту «DRAP» Тарас Юровський. Його талант нотного художника, як камертон – передає у тактах настрій, характер героїв, драматичність сцен.

Але чи емпатує музика з хореографічним супроводом? Безумовно. Так, з перших танцювальних «па» акторської трупи полотно поеми дивом хореографії  заповнюється яскравими барвами, набуває чітких форм глядацького сприйняття. І за це треба одноголосно подякувати головному хореографу виставки – неперевершеному Юрію Саввону. Поема, завдяки співзвучанню цих естетик і цих особистостей сучасного українського мистецтва підкреслює сенси вкладені в неї автором Котляревським.

Та все ж, не потрібно забувати, що саме слугує головним оздобленням багатогранного мистецтва театру – акторська гра під чітким керівництвом режисера – емоційного диригента оркестру імені Мельпомени. Зауважимо, що переосмислення історичної для української культури поеми – справа надвідповідальна. Зі сцени актори виголошують текст, найменша помилка в якому буде яскраво-помітна. І не потрібно забувати про образ – в режисерському озвучанні без осквернення авторського сенсу. Боги і богині, німфи і мешканці потойбіччя, головний герой Еней у виконанні Романа Падури  і фурія Гезіфона (Анастасія Болюх) – вражають своєю органічністю і зануренням в образ. Нерв і емоцію, які дарують актори зі сцени не залишають глядача байдужим й ні на мить не дають погляду відволіктися від дійства.

І нехай образ Смерті разом чортами й чортицями пересікають території пекла на самокатах, а покійна Дідона в блискучому виконанні нової зірки обласного театру Катерини Руцької, читає реп (*але як же ж «лягають» безсмертні слова пана Івана на сучасну реп-партитуру). Або ж Посейдон, сякий курить вейп і промишляє ставками. Все це дуже влучна розвертає класику в бік пізнання і, головне – розуміння її молоддю. Чого сьогодні ну ДУЖЕ  не вистачає.

Не обходить режисер у своєму трактуванні «Енеїди» і тему сьогоденної катастрофи гуманізму – україно-російської війни. Дмитро Нєкрасов наголошує на її тривалості за допомогою візуальної сценографії та гімну ОУН-УПА «Зродились ми». Її ключові рядки «Бо плач не дав свободи ще нікому, А хто борець — той здобуває світ» – на превеликий жаль не втрачають своєї актуальності і сьогодні.

Можна було б посперечатися на рахунок сміливого ф’южену у підходах і залучених режисерів медіа, але хіба ж не надихалися наші воїни-визволителі свободи «Енеїдою», щоб потім сучасна «Енеїда» надихалася ними.

Варто зазначити, що нам – хмельничанам дуже пощастило мати у місті функціонуючі театри під час війни. Адже, наприклад, рідні  і міста роботи режисерів – Харків, Суми сьогодні позбавлені ворогом можливості грати культові і прем’єрні вистави. Саме тому і для культурного саморозвитку ну дуже рекомендуємо знайти можливість відвідати цю епопею. По-перше, щоб бути в авангарді споглядання сучасного українського театру, по-друге, щоб розуміти, як війна впливає на мистецтво і митців нашої країни, і по-третє, щоб відчути гордість за час і місце поповнення скарбниці української культури.

Тому, бронюйте місце, моніторте афіші театру Старицького, наступна вистава вже цієї неділі, 31 березня. Повірте, ви не пошкодуєте!

А поки, браво і біс пані та панове – творці події дійсно епічного масштабу!

Більше фото за посиланням

Читайте також: Кабаре, подорож у театральне задзеркалля та два прем’єрні покази подарував Хмельницькому театр «Дзеркало»