Рейзеле, Шофар, та Лемберік: як минув другий день «Єврейського вікенду» у Хмельницькому

Як і обіцяли, розповідаємо вам про другу частину дводенної історико-просвітницької події «Єврейський вікенд у Хмельницькому».

Нагадаємо, що ми вже дізналися про особливості кухні, книг та театральних практик євреїв, які жили на території сучасного Поділля і нашого міста зокрема. І згадаємо, що цю подію до Хмельницького привезла організація «Проєкт Кешер в Україні» за фінансової підтримки JDC (Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет) та сприяння ХБФ «Хесед Бешт» та ХОХМ.

Два дні лекцій майстер-класів, презентацій та екскурсій проводились для всіх охочих безплатно, за попередньою реєстрацією. Метою цих заходів було презентувати спільність коренів, традицій і моментів взаємообміну та впливу у всіх царинах життя двох культур: української та єврейської.

Другий день «Єврейського вікенду» стартували одночасно на двох локаціях – в обласному художньому музеї та у благодійному фонді «Хесед Бешт». Ми розпочали участь у заходах 8 вересня саме з музею. Так майстерня під менторством художника Андрія Каптаря занурила її учасників у досвід пізнання єврейського декоративно-прикладного мистецтва «рейзеле» (в перекладі – троянда). Суть його – у вирізанні з паперу арткомпозицій, ззовні схожих на мереживо, сюжет яких носить релігійний характер.

Перші згадки про це мистецтво сягають XIV століття, а збережені екземпляри творів – XVI-XVII століття. Мистецтво рейзеле євреї використовували як засіб оздоблення релігійних книг, шлюбних договорів (ктубот), календарів свят тощо. Раніше рейзеле могли творити тільки чоловіки – учні хедерів та єшив (чол. школа), це була поширена практика розвитку молоді, її просторових і фокусних навичок. За легендою першу Тору у цій техніці створив сойфер (*писар Тори), в якого висохло чорнило, тож йому довелося вирізати літери.

Для учасників художник Каптар підготував шаблон, що містив особливі символи: грифон (символ переплетіння традицій єврейського народу з традиціями народів, серед яких вони проживають), гранат (символ 613 заповідей, які має виконувати кожен єврей) та мінора – образ семи днів творення світу. За допомогою спеціального різака на акварельному папері учасники майстерні старанно та уважно виводили кожен орнамент, кожну фігуру, допоки ажурне мереживо крізь кольоровий папір не явило всю свою красу і унікальність. Дійсно, і рейзеле, і витинанка досить споріднені мистецтва, але в кожного виробу свої, унікальні особливості каже художник Андрій Каптар:

Наша українська витинанка пройшла шлях від побутової прикраси до справді національного, вишуканого мистецтва. Гостям майстерні я показував приклади народної витинанки з колекції ХОХМ, сучасні витинанки Оксани та Людмили Мазур. У техніці ці мистецтва майже однакові, а от функції використання різняться. Так, у єврейських музеях існують цілі розділи, що оповідають про традицію прикрашати святі книги, мізрахи, ктубу тощо. Для мене, як художника, який прагне розвиватися і дізнаватися про національні мистецтва народів світу – це був незабутній досвід.

Паралельно з майстернею у «Хеседі» учасникам вікенду пропонували відвідати віртуальну екскурсію «Єврейське містечко», яку для них проводив учений секретар Хмельницького обласного краєзнавчого музею, науковець та історик Сергій Єсюнін.

Вже після полудня у музеї можна було долучитися до лекції-діалогу науковиці ХОХМ Ольги Нікітіної «Проскурівський хлопчик Хоскель Сандлер. Інстинкт неповернення». За словами науковиці, ця історія не тільки повертає нас в історичні перипетії Проскурова 1919 року, а й мотивує замислитися над нашою особистою ідентифікацією і щоденним вибором цінностей, які сповідуєш.

Історія 9- річного хлопчика, батьки та сестра якого загинули у кривавій «Проскурівській бані», вражає мене досі. Залишившись в одну мить сиротою, Хоскель ніс цей тягар втрати основи все своє свідоме життя. Проскурів став для нього забороненою зоною спогадів, тому він після виїзду з дитячого будинку у 1924 до Харкова більше ніколи сюди не повернувся. Хоча й частку свою у живописних полотнах тут залишив на пам’ять про себе рідному місту. Ця історія вчить нас бути толерантними і свідомими, щоб не допустити такої катастрофи знову, – зазначає пані Ольга.

Справді, у колекції обласного художнього музею зберігається 23 роботи художника Хоскеля Сандлера, які стали  спадком та приводом цих досліджень, щоб просвіта у цій темі врятувала наше майбутнє від дичини жорстокості та позалюдяності, яку пережили наші предки. Адже тоді, 1919 року, трохи більше, ніж за дві години, було вирізано з особливою жагою до крові 1600 проскурівчан, а 960 дітей залишилися сиротами. Серед них і був майбутній художник Хоскель Сандлер. 

В цей час у «Хеседі» відбувалась лекція «Традиційний костюм і мода: суперечка чи взаємодоповнення?» Світлани Левітас, кандидатки філологічних наук, дослідниці жіночої історії лідерства.

Під час лекції пані Світлана розглянула особливості єврейського східноєвропейського костюма, розповіла про ключові відмінності костюма релігійних та світських євреїв порубіжжя ХІХ–XX століть, а також привідчинила шафу знаних на Заході мисткинь та політикинь єврейського походження, пов’язаних з Україною.

Далі відбулась лекція Наталії Толок, голови ГО ЗУЦ «Гілель» у  Львові, перекладачки, викладачки, екскурсоводки «Танці українських євреїв. Де шукати те, що втрачено, або Єврейський танець «Козачок».

Під час лекторію пані Наталія показувала стародавні танці та сучасне їх втілення у багатонаціональній українській громаді, їх переосмислення сучасними театрами танцю, кінотворцями та іншими митцями.

Що можна вважати традиційним єврейським танцем? Ми знаємо танець, який виконують професійно на сцені чи в кіно. Але чи саме так танцювали наші бабусі та дідусі в їхньому звичайному житті? Що було заведено або не  заведено танцювати в  єврейських громадах до Другої світової війни? Чи впливала місцева культура та місцеві танцювальні традиції на танці єврейської громади, яка там проживала? І що найголовніше –  де про все це дізнатись? На всі ці питання відповідає ця лекція! – прокоментувала пані Наталія.

Завітав на захід і равин Хмельницького Йосеф Тейтельбаум, який привітав всіх присутніх з прийдешнім єврейським Новим Роком – Рош га Шана та здійснив особливий ритуал. Всі учасники вечірнього вікенду почули мотивуючий та надихаючий звук «шофара», спеціального ритуального духового інструменту, зробленого з рога тварини. Звук його закликає до раннього покаяння та побудови нових планів на наступний рік.

Ще одним музичним подарунком, який цього разу «прибув» до Хмельницького зі Львова, став дует «Лемберінг». Дві неймовірної енергетики жінки – Олена Сімєон та Тетяна Сукоркіна – для присутніх створили справжнє диво-феєрверк з єврейських пісень на їдиш, івриті, а також молдавською та грецькою мовами. А як вони водили танці – незабутньо!   

Закриття відбувалось у справжній атмосфері єднання та дружби, нових прекрасних знайомств і старих теплих зустрічей.

І тут можна було б і завершити цю розповідь. Проте, життя вносить свої корективи, й одне питання залишило по собі гіркий осад.

Тож, післямова.

Цей матеріал виходить вже після низки сюжетів та репортажів місцевих каналів, які залюбки і щиро висвітлювали події «Єврейського вікенду у Хмельницькому». І, як і інші, ці сюжети поширювали у соцмережах. Тут і війнуло «розумінням», «толерантністю» та «відкритістю». Коментарі просто перевершували «культурним» словом, їх температура та склад відверто пригнічували, ба навіть викликали відразу та здивування. Безкоштовний захід, який було створено з метою просвітництва та розвитку, в першу чергу, хмельничан, в коментарях ототожнювали з теоріями змови та іншими гидливостями.  

І тут постає питання – чи варто тоді проводити таке, якщо ми не можемо це прийняти і хоча б не сипати прокльонами і «приємними» порадами? Однозначно потрібно – бо кількість людей-учасників є тією дещицею, яка понесе знання, досвід та емоції далі, буде відкрито говорити і просвіщати. Для цього і створюється ця програма, для людей готових до розширення та насичення світогляду таким необхідним нині знанням про друзів, адже про ворогів ми знаємо і так.

І ще, нагадаємо, що сьогодні у лавах ЗСУ служать і євреї, і поляки, і румуни, і молдавани. Люди, які сьогодні боронять нашу свободу і територію, святкують Різдво, Хануку та Рамадан. Наші захисники і захисниці їдуть сюди з Америки, Ізраїлю, Грузії. Їх єднає Україна, земля, любов і відчуття потрібності життя тут і зараз. Тож, будьмо в першу чергу людьми, які варті цього подвигу! Слава Героям!