Війна, експеримент в радгоспі, Кобзар та 8 березня: про що писали газети Хмельниччини десятиліття тому

Слідкуючи за тим, що цікавить користувачів соцмереж, ми помітили: однією з тем, що незмінно користується «попитом» є історія або ж… ностальгія. Архівні фото, спогади про те, що було, «коли дерева були високими» (хоча насправді – низенькими та молодими), світлини з сімейних альбомів часто збирають чимало вподобайок та позитивних емоцій.

Ми вирішили теж зануритися у минуле, але дещо інше. Оскільки ми преса, то й архіви підняли, пов’язані саме з цією сферою. А саме – погортали старі підшивки газет та почитали, про що писали журналісти Хмельниччини 20, 30, 50 років тому у березні. Знайшли чимало цікавого, і хочемо поділитися цим з вами.

Отож, представляємо першу частину нашого проєкту «Гортаючи старі підшивки».

Не хотілося б саме з цього починати, але реалії такі. Тому спочатку – про війну. В одному з березневих номерів газети «Радянське Поділля» (яка згодом стала називатися «Подільські вісті», до речі, одне з найстаріших друкованих видань Хмельниччини) за 1974 рік читаємо статтю «ПРОРИВ», присвячену 30-річчю визволення Хмельниччини від німецько-фашистських загарбників. В кращих традиціях того часу «червоною ниткою» через текст проходять згадки про партію, комуністів і навіть на той момент вже генсеку Леоніду Брєжнєву там знайшлося місце.

Звісно, все передруковувати не будемо, лише кілька цитат, які здалися найцікавішими:

Важливе місце у розгромі противника відводилось війська 1-го Українського фронту, які мали провести Проскурівсько-Чернівецьку операцію. Військам фронту протистояв сильний, добре озброєний противник. Тільки на території нашої області знаходилось півмільйонне угрупування армій «Південь», яке нараховувало 1100 танків, 5500 гармат і мінометів, багато авіації. Більше 35 дивізій, в тому числі 11 танкових і моторизованих, заривалися в подільську землю, створюючи «неприступну» оборону.

Підготовка Проскурівсько-Чернівецької операції проходила під закликом Центрального Комітету нашої партії: «Вперед – за повне визволення від ворога радянської землі!»

 В військах нараховувалося 181603 члени і кандидати у члени партії та 144951 комсомолець.

В окопах переднього краю можна було зустріти начальника політвідділу 18-ї армії полковника Леоніда Ілліча Брєжнєва. «Признатися, я радий, що знову повернувся на Україну, – говорив Л. І. Брєжнєв. – не за горами той час, коли можна буде зняти військову форму і зайнятися відбудовою зруйнованого фашистами господарства… Де нам бути і чим займатися, вирішує партія, а ми – її солдати, поставлені в бойовий ряд».

І ще трохи хроніки визволення Хмельницької області:

На світанку 4 березня війська правого крила фронту перейшли в наступ у напрямі на Проскурів…

Розвиваючи наступ, ударне угрупування фронту 7 березня перерізало залізницю Львів – Одеса на схід від Волочиська…

Особливо напружені бої довелось вести частинам 3-ї танкової і 60-ї армій в районі Білогородки, Коров’є, Волиці Польової, Вербівців.

На Проскурівському напрямку сильно укріпленими пунктами ворога були Базалія і Купіль. З 6 по 9 березня вони кілька разів переходили з рук у руки.

Ще одна березнева стаття, навіть дві, присвячені Кобзарю та приурочені до 160-річчя з дня його народження. Одна дуже розлога, про вплив української пісні на творчість Тараса Шевченка. Друга – коротенька, фактично замітка, з гучним, але досить традиційним для тих часів заголовком «Живий у пам’яті народний». Аж дивно, що комусь іще, крім Леніна-Сталіна в ті роки могли присвятити такий заголовок, і що цей хтось – український поет.

Як йдеться у замітці, вечір, присвячений річниці з дня народження Кобзаря, провели у Хмельницькому технікумі радянської торгівлі (зараз це Хмельницький торгівельно-економічний фаховий коледж Державного торгівельно-економічного університету – ред.). Попри те, що йдеться про досить далеку від політики персону, а саме поета, який жив, творив і навіть встиг померти задовго до таких явищ, як Жовтнева революція, СРСР, Комуністична партія і все, що з цим пов’язано, навіть в коротенькій публікації побіжно про це згадується:

Розповівши про життєвий та творчий шлях видатного українського поета, однодумця російських революційних демократів, доповідач підкреслив, що ім’я Тараса Шевченка тісно пов’язане з Поділлям. 1846 року Шевченко подорожував по Поділлю як співробітник археологічної комісії… Через подолян поет ознайомився з матеріалами про народного месника Кармалюка і змалював його образ у поемі «Варнак» та однойменній повісті, написаній російською мовою.

Подорожуючи Поділлям, поет бачив знедолених людей. Яка ж красива і радісна доля їх онуків і правнуків, що живуть на оновленій подільській землі. Ім’я Шевченка на Поділлі носять 19 колгоспів, кілька населених пунктів. На вулиці Шевченка в обласному центрі височить пам’ятник Кобзареві.

Пам’ятника Шевченку на вулиці Шевченка у Хмельницькому вже давно немає. Коли, як і чому він зник, у Віртуальному музеї міста Хмельницького розповідають так:

Вулиця Шевченка прокладена згідно з планом забудови міста 1888 року. В 1959 році поблизу перехрестя зі Старокостянтинівським шосе був установлений пам’ятник Шевченку. Від свого заснування і до початку 1980-х років вулиця Шевченка була бульваром. Посередині була затишна алея з деревами, лавочками, гарним парканчиком та вазами для квітів. Чому ж цю красу зруйнували? Розповідають, що тодішньому “меру” – голові виконкому міськради – Івану Бухалу захотілося пустити тролейбус цим бульваром. Але ширина проїжджої частини була замала. Що робити? Рубати! Тодішній голова міськкому КПУ Юрій Гаврик суворо заборонив чіпати бульвар. Але ж, і йому треба відпочивати. Влітку 1982 року, щойно Гаврик пішов у відпустку, Бухал дає розпорядження – “рубати”! Авральними темпами зносять бульвар, заливають асфальтом, перетворюючи зелену алею на шестисмугову магістраль. До початку жовтня роботи вже закінчені, а до листопада встановлено тролейбусні опори і контактну лінію. Разом зі знищенням алеї знесли і пам’ятник Шевченку. 

Від політики та культури – до економіки. Ще одна публікація зі старої підшивки – про експеримент по впровадженню нової організації і оплати праці, розпочатий в 1972 році в радгоспі «Осламово» тоді ще Віньковецького району.

Ось кілька цитат.

В одній із чотирьох рівнозначних бригад організовано ланку для виконання механізованих робіт. Організація і оплата праці акордно-преміальна з безнарядним авансуванням. 

В складі ланки 5 чоловік. … За механізованою ланкою закріплено чотири трактори: Т-74, 2 МТЗ-5М і Т-25, а також необхідні причіпні і навісні сільськогосподарські машини та інвентар. Колектив доглядає 152 гектари саду і десять гектарів ягідників. Ланка має робочий план, положення та зобов’язання.

Судячи з тексту, вже тоді проглядалася тенденція до зменшення кількості зайнятих на сільськогосподарських роботах працівників, хоч ні комп’ютерів, ні роботів в сільському господарстві тоді, звісно ж, не було навіть близько.

У чому ж цінність експерименту? При новій організації праці обсяг механізованих робіт успішно виконується майже вдвічі меншою кількістю трактористів і машин при високій якості.

На одну людино-годину одержано плодів більше на 28 процентів, собівартість їх нижча на 19 процентів. У бригаді на одного механізатора плодів виходить в 2,1 раза більше і заробітної плати на виробництво плодів затрачено менше на 7 процентів. Чистого прибутку з одиниці площі одержано на 34 проценти більше. Рентабельність садівництва у цій бригаді вища на 31 процент. Заробіток трактористів зріс майже в півтора раза.

Ну, і хто б сумнівався, що…

Тепер навіть противники нової організації праці в радгоспі стали її прихильниками. Хороший приклад експериментальної ланки позитивно вплинув на роботу всіх інших механізаторів нашого радгоспу.

І наприкінці – про прекрасне. І 50, і 30 років тому (а для когось і досі) 8 Березня було головним і чи не єдиним жіночим святом в році. А ще – приводом для пласких та сумнівних чи то жартів, чи то й не зовсім на кшталт: «Женщина, твой день – 8 Марта». Зараз, до речі, через такі фрази можна мати великі проблеми.

У газеті «Проскурів» за 1995 рік можна прочитати бліц-опитування 5 подружніх пар, яких запитали: «Який подарунок вам хотілося б отримати від чоловіка на 8 Березня» та «Що подаруєте жінці на свято?» Опитували представників різних професій: педагога, правоохоронця, домогосподарку, поетесу, режисера… З кожної відповіді ми взяли першу фразу, а ви можете, не підглядаючи на фото, вгадати, кому саме, чоловікові чи жінці, вона належить. В деяких випадках це буде непросто:

Мир і дружбу, любов і злагоду в сім’ї.

Квіти обов’язково.  

Квіти.

Найдужче хочу, щоб він більше бував вдома.

Піду в ліс, назбираю пролісків і подарую їх дружині.

Важко сказати.

До початку весни я їй уже подарував парфуми фірми «Дзінтарс».

Мрію про несподіванку.

Ще раз освідчуся в коханні, запрошу на святковий концерт у нашу філармонію.

Звісно, чекаю подарунка, нехай банального.

Ось таким вийшов наш перший огляд старих підшивок газет Хмельниччини, які нам люб’язно дозволили переглянути у Державному архіві Хмельницької області. Сподіваємося, вам сподобалося і обіцяємо: далі буде… І, сподіваємося, буде цікаво.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook