Отроків на Хмельниччині та його історична спадщина

Маленьке село Отроків у Новоушицькій селищній територіальній громаді Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, розташоване на високому березі річки Ушиця, було другим за значущістю після Миньківців поселенням самопроголошеної Миньковецької держави. Саме тут знаходилася резиденція її правителя Ігнація Сцибор-Мархоцького – знаменитого дивака XVIII – XIX століть. Замок Мархоцького разом з баштами, господарськими приміщеннями та форумом частково зберігся до наших днів. Крім нього, в Отрокові збереглася Тріумфальна арка, через яку здійснювався в’їзд до резиденції, та природні романтичні гроти в долині річки Ушиці.

Археологічні знахідки, що зберігаються у Новоушицькому селищному музеї — кам’яні скребки, наконечники до стріл, проколки, — свідчать, що люди оселилися в цих землях ще в епоху мезоліту (середня кам’яна доба). Є також знахідки черняхівської культури (ІІ-V ст. н.е.).

Існує версія, що Отроківський замок, рештки мурів і одна башта якого уціліли й до наших часів, був заснований у Литовську добу (ХІІІ-XIV ст.).

Отроків був заснований у XVII ст. на місці невеличкого хутора.

Існують три версії походження назви села:

• легенда, пов’язана з трьома хлопцями (отроками);
• за назвою річки Отроківки, джерело якої розташоване в отроківському яру;
• завдяки печерному скиту, у якому проживали ченці XVI-XVII ст.

У 1736 році Миньківці разом з навколишніми селами (Миньковецький ключ) купив польський магнат Войцех Мархоцький.

У 1788 році село Отроків отримав у спадщину племінник Войцеха Мархоцького — Ігнацій Сцибор-Мархоцький, засновник так званої Миньковецької держави. У цей час Отроків досяг найбільшого розквіту, він займав друге місце за значимістю у Миньковецькому ключі після Миньківців і вважався найрозкішнішою резиденцією Ігнація Сцибор-Мархоцького.

У цей час був перебудований або збудований величний замок у середньовічному стилі, закладено парк, на який власник не шкодував коштів.

До замку примикав форум, де Мархоцький влаштовував “свята”. Найвідомішим з них було свято на честь давньоримської богині землеробства Церери, хоча сам Мархоцький називав його святом жнив або обжинками. Від форуму збереглися стіни, декілька башт і брама.

У 1807 році в селі зведена православна церква святої Параскеви.

Замок згорів під час пожежі 1826 року.

Після того як у 1836 році Російська імперія конфіскувала маєток в сина Ігнація, Кароля Мархоцького, село перейшло у власність роду Стадницьких.

У кінці ХІХ століття у маєтку графа Владислава Стадницького зберігалася бібліотека з великою кількістю стародруків, переважно релігійного змісту, багата колекція рукописів, цінна колекція польської нумізматики та галерея сімейних портретів родини Стадницьких, а також дві картини пензля відомого польського художника доби романтизму Януарія Суходольського. Також у маєтку була конюшня з породистими конями. У селі працювала шахта з видобутку фосфатів.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками. Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій. Багатьох частинах Поділля відбувались масові селянські повстання, проти радянської влади.

Жителі зазнали сталінських репресій, потерпали від голодомору 1932–33 років. По закінченню Другої світової війни у 1946–1947 роках мешканці села вчергове пережили голод.

За радянських часів історичну пам’ятку перетворили на свинарник, і як не парадоксально, саме це її врятувало. Також одне з приміщень слугувало школою та навіть ковбасним цехом. А сам комплекс не був включений навіть до місцевого реєстру пам’яток архітектури.

До 2008 року територія була на балансі сільради, аж поки її вирішили продати. Тоді історичну пам’ятку під свою опіку взяв бізнесмен і меценат Ігор Скальський.

Новий власник замку зібрав в ньому колекцію старовинних меблів і відкрив у замку готель, його можна забронювати на booking.com.

За селом Отроків є ще одна з небагатьох пам’яток, що залишилась від панування Сцибора Мархоцького. Цей об’єкт, званий «Грота», теж має дотичність до культу, запровадженого графом. Пам’ятка складається із нижньої і верхньої «гроти», з’єднаних між собою підземним ходом, нині заваленим.

«Нижня грота» розташована на річці біля підніжжя природного амфітеатру, утвореного крутим схилом плато. Будівля має два яруси. Стіни верхнього ярусу, виконаного у вигляді альтанки, колись були оздоблені фресками. Нижній ярус масивніший, видовбаний у суцільній брилі вапняку, що виступає із масиву схилу.

«Верхня грота» також цілком видовбана у камені на зразок коридору із вікнами-отворами, що веде по периметру величезного заокругленого каменя. Один із виходів “прикрито” природнім водоспадом, утвореним зі струмка, що бере початок високо на схилі.

Джерела: Andy Travel, Вікіпедія, Ukraїner

Читайте також: Палац Раціборовських на Хмельниччині: трішки містики і сумне сьогодення

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook