Міф про Ярила та інформаційне асорті: як писали про Великдень у хмельницьких газетах 20 років тому

В епоху Інтернету та засилля соцмереж пропустити будь-яке свято, зокрема, Великдень дуже важко. Десь за два тижні, якщо не раніше, серед дописів, мемів, відео майже не залишається місця для чогось буденно-звичного, бо все присвячено святу. Не відстають від них і онлайн-ЗМІ, щоправда, розпорошуючи інформацію серед інших новин. У складнішій ситуації друковані ЗМІ, особливо ті, що виходять раз на тиждень – їм інформацію доводиться давати великим блоком, зібравши її в одному номері. А як було колись, коли Інтернету багато не було, а всю інформацію люди дізнавалися переважно з друкованої преси?

Ми погортали підшивки старих газет, і що ми там знайшли? Можна сказати, що про Великдень у газетах писали дуже скромно. Принаймні, у хмельницьких. Для аналізу взяли газету «Подільський кур’єр» за 28 квітня – 4 травня 2005 року. Зразу скажемо, що на 12 шпальтах газети місце знайшлося лише для однієї публікації про Великдень. У ній, щоправда, зібрали таке собі інформаційне асорті, що складалося з міфу про бога Ярила, традицій святкування, забобонів та прикмет.

Найцікавіші моменти з публікації, названої без зайвих вигадок «Свято Великодня», процитуємо.

Се є найдавніше свято в Україні. Зародилося воно сім тисяч років тому, коли, за легендою, і «плуг упав з неба!» А було так… Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібралися вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив: «Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров’я.

Далі з неба впали золотий плуг і золоте ярмо, що не далися в руки старшим братами, які хотіли ї привласнити. І лише Яр

Взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім – другу й десяту, і соту. Засіяв полтвою – пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр и борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти  хліб ростити.

За все те великі Боги Вирію взяли його до себе і скупали в озері Живої Води. І став Яр – Ярилом, Богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був Великдень. Тобто Великий День хлібороба, Святий День.

Ось така легенда.

І ще трошки цікавого і, можливо, дещо дивного про Великдень.

У ніч на Великдень спати не можна взагалі, бо проспиш усе на світі. Звечора всі йдуть у церкву на всенощну. В красивих кошиках до церкви несуть різноманітні наїдки: сало, хрін, печінку, голубці – все, на що здатна фантазія кулінара, окрім оковитої.

Під час великоднього богослужіння можна виявити відьом. Вони можуть торкатися руки священника, а також намагатися будь-що залишитися у храмі після короткого вечірнього богослужіння, коли всі люди мають вийти з церкви.

Яким би не було кулінарне розмаїття на столі, починати обід завжди треба лише з паски. Навіть крихти цього хліба, які впали додолу, в жодному разі не можна викидати на сміття. Відрізаний окраєць хліба треба зберігати завжди – як талісман, що приносить щастя.

Вважають, що у Великодню ніч відкриваються всі земні скарби, які світяться на землі чарівними вогниками, але побачити їх може тільки найменша дитина в родині, та й то, якщо помисли її чисті.

Ось, практично, і все, про Великдень у цій газеті. Звісно, можна було б зробити знижку на те, що громадсько-політичне видання, яким був колись «Подільський кур’єр», мало дещо інше інформаційне спрямування. Однак для порівняння ми взяли два сучасні видання, які мають аналогічну редакційну політику. І там набагато більше всього, пов’язаного зі святом.

Зокрема, у «Подільських вістях» на 4 шпальтах є і вітання зі святом від редакції, і вітання від посадовця, депутата та бізнесу, і поради дієтолога про те, як зберегти здоров’я на свята, і навіть вірші.

У газеті «Проскурів» – інформації трохи більше: під святкові публікації відвели майже повністю дві шпальти.

Дякуємо Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці за можливість погортати підшивки та згадати, чим переймалися хмельничани кілька десятиліть тому.

Читайте також: Красиві новобудови Хмельницького: колись і тепер

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook