Пасажири проти перевізників: чому хмельничани роками незадоволені приватним транспортом у місті

Протистояння перевізників та пасажирів у Хмельницькому – старе як світ. Напевно, не обурювалися ні цінами, ні умовами перевезень хмельничани лише на самих початках – коли наприкінці 90-х так звані пижики суттєво доповнили мережу громадського транспорту в обласному центрі та давали містянам можливість доїхати не лише швидко, а й доїхати туди, куди тролейбуси та автобуси у Хмельницькому зроду віку не їздили. Але з роками ситуація змінилася, і претензії хмельничан до малогабаритного транспорту як увійшли у гостру фазу, так і не вийшли з неї досі. Принаймні, будь-яку інформацію про здорожчання вартості проїзду у маршрутках хмельничани, навіть через 20 років, сприймають як особисту образу, попри те, що якість роботи транспорту приватних перевізників зросла в рази.

Спочатку трошки нагадаємо історію – що таке пижик, де воно взялося на вулицях Хмельницького і чому має таку назву.

Пижик — народна назва маршрутки в Івано-Франківську, Хмельницькому, Тернополі та Львові. Етимологія слова пов’язана з тим, що колись майже весь міський транспорт цієї категорії складався з мікроавтобусів моделі Peugeot Karsan J9. У 1997 році ПП «Ференс і К» закупило першу партію «Peugeot Karsan J9», у 1998 це зробило ДКП «Електроавтотранс» (нинішнє КП «Електротранс»). Це модель французької конструкції та французького або турецького виготовлення – (джерело – Вікіпедія)

Що іще пише Вікі?

Салони моделі були доволі комфортабельними, при дозволенних 20 пасажирах у години «пік» в салоні вміщалось до 50 пасажирів, для стоячих пасажирів є спеціальні поручні, а висота стелі 178 см. Сидячих місць — 14, + 1 для водія. В середині 2000-х міський транспорт поповнився новими «Еталонами» та «Богданами», але їх за звичкою теж називають пижиками.

Про комфортабельність поїздок хмельничани можуть посперечатися, звісно. Таких от пижиків, як вище на фото, в місті не бачили ніколи. Про поручні та висоту стелі – теж могли лише мріяти, адже чимало маршруток у місті на початку 2000-х були переробками з вантажних бусів. Напевно, такі модернізовані пижики в обласному центрі на деяких маршрутах можна побачити й досі. А от щодо пів сотні пасажирів замість дозволених 20 – свята правда. Таке й досі можна побачити у деяких маршрутних таксі у Хмельницькому, щоправда, набагато менше, ніж колись. Адже і тролейбусний парк поповнюється, і автобусів комунальних, зокрема, середньогабаритних, на маршрутах більшає, і приватні перевізники оновлюють свої автопарки, додаючи великих автобусів.  Однак хмельничани все ще не задоволені, бо і маршрутів у всі потрібні напрямки не вистачає, і періодичні спроби перевізників підняти вартість проїзду викликають очікуваний спротив.

Власне, цьому спротиву – років 20, якщо не більше. Ми погортали підшивки місцевих газет за 2005 рік, і побачили, того року якраз улітку між перевізниками, владою та пасажирами відбувалося справжнє протистояння – зі страйками, погрозами, вимогами та… несподіваним прибутком для комунального транспорту.

Нове видання у нашому огляді – друковане видання «Моя газета+», яке присвятило проблемі приватних перевезень у Хмельницькому у червні 2005-го публікацію, що навіть не вмістилася на одну шпальту.

Відходячи убік – це видання на початку 2000-х було чи не єдиним в Хмельницькому, що виходило російською мовою. І тут ми трошки зависли, як-то кажуть: як цитувати написане – в оригіналі чи з перекладом. Вирішили все ж таки цитувати в оригіналі, щоб не втратити авторський стиль репортажу редакторки видання Людмили Луніної.

Отож, що сталося у червні 2005 року у Хмельницькому у сфері приватних пасажирських перевезень?

На початку червня маршрутники погрожували міській владі страйком. Саме так називається публікація у газеті «Подільський кур’єр» від 9-15 червня 2005 року.

Ось кілька цитат зі статті:

«Каменем спотикання» для міської влади стали приватні перевізники-маршрутники. З ними мерія в особі заступника міського голови Вадима Ружицького провела не один раунд переговорів. Можна сказати, що владі вдалося «збити» апетити приватних перевізників із «захмарної» ціни на проїзд – 1 грн 25 коп., яку вони запропонували спочатку, до реалістичнішої – 1 гривні, яку маршрутники вимагають тепер. Хоча сама влада обстоює ще нижчий тариф – 90 коп.

Якби ці ціни були зараз (замість нинішніх 12 гривень) – хмельничани, мабуть, були б вельми задоволені. Але не забуваймо порядок зарплат 20 років тому та тепер, тому – ні, це вам не радянський Союз, де все коштує копійки.

Перевізники у 2005 році були налаштовані рішуче:

Здалося, що маршрутники фактично шантажують міську владу, погрожуючи страйком. Уже навіть розписаний план дій: 13 червня перевізники мають намір припинити працю на дві години, 15 червня – не ставати до роботи взагалі, а 17 червня – блокувати мерію. Про це рішуче заявив голова Асоціації приватних перевізників Олександр Лозяний. За його словами, маршрутники налаштовані йти до «побєдного». Навіть по-ленінськи блокувати мости в місті.

І ще одна цитата:

Можна зрозуміти захист маршрутниками свого бізнесу. Але чи не варто зважити на настрої та матеріальний стан усіх верств населення міста? Прикро, коли Асоціація приватних перевізників фактично відвертається від проблем із маршрутниками, які неодноразово озвучуються. А стосуються вони якості послуг, що надаються в маршрутках. Нетверезі за кермом? Хамство водіїв? «Вільний» графік роботи? Аварійність? Перевантаженість транспорту? Сидіння пасажирів у «цікавих» позах, і стояння теж… Хіба це все не до болю знайомо?

Що з цього наразі актуально для хмельницьких маршруток – хай наші читачі визначають для себе самі. Хоча, судячи з того, що пишуть здебільшого у соцмережах, головна претензія нині – підняття тарифів необгрунтоване, бо немає обліку пасажирів у приватному пасажирському транспорті. «От поставте валідатори, порахуйте пасажирів, а тоді кажіть про підвищення», – часто пишуть хмельничани, натякаючи на те, що перевізники нібито применшують суми, отримані від оплати проїзду.

Більш детальний аналіз ситуації з протестами та вимогами приватних перевізників, як уже зазначалося, – у виданні «Моя газета+». Публікація називається «Чижик-пыжик, где ты был?» До чого ця назва, взята з жартівливої російської пісні про птаха-пияка, ми так і не зрозуміли зрештою, бо де були пижики, принаймні, частина з них, того дня у Хмельницькому, зі статті стає відомо – вони були на Майдані Незалежності.

Як уже зазначалося, стаття досить велика, і цитувати всі цікаві репліки з неї ми не будемо, бо вийде надто довго. Дамо лише кілька цитат, які нам здалися важливими, а хто хоче прочитати публікацію повністю може зробити це у Хмельницькій обласній науковій бібліотеці, яка люб’язно надає нам можливість зазирати в минуле та розповідати про життя «колись», за яким досі ностальгує чимало… не тільки хмельничан насправді.

«Томимые долгим ожиданием водители, подталкиваемые вождями революции, дислоцировали свою «боевую» технику в центре города и не где-нибудь, а прямо на Майдане Независимости. Лично я насчитала там 120 машин. Другие источники озвучили цифру «более 200». Это не главное, тем более, что эффект масштабности был достигнут. Кстати, вообще в Хмельницком насчитывается 486 маршрутных такси», – пише авторка публікації.

До речі, звернули увагу? Крім того, що газета виходила російською у 2005 році, то в тексті місцями трапляється досить дивна риторика: революція, вожді, бойова техніка, дислокація… На хвилиночку, середина 2005 року – це вже трохи часу минуло після Помаранчевої Революції, коли Україна вперше спробувала звернути на шлях справжньої, а не на папері, незалежності та обирала рух до Європи, а не в обійми скаженого агресивного сусіда, якого, на жаль, ми все ще маємо нині.

Чим, зокрема, може закінчитися страйк приватних перевізників – досить яскраво прокоментував авторці тодішній очільник ЗАТ «Електротранс» Олександр Солтик:

Александр Иванович сожалел только о том, что «парламентеры» не предупредили о запланированной акции, тогда можно было б добавить на маршруты больше троллейбусов.

І, вже мабуть, постфактум інформація:

Правда, и так трагедии не случилось – никто на остановке на остался. И при таком количестве машин троллейбусники перевыполнили план, причем ни много, ни мало, а вчетверо. Например, если за один рейс «из точки А в точку Б» кондуктор среднего маршрута (не в час пик) собирал с пассажиров 75 грн., то в нынешний понедельник в аналогичное время – 320-345 гривень, в течение дня реализовав по 12-15 пачек проездных талонов, чего практически не было никогда.

Ще із цікавого: «Електротранс» того року в цей же період теж потребував підняття тарифів на проїзд, проте, за словами Олександра Солтика, вони збиралися це питання «вирішувати цивілізованими методами».

Оказывается, у троллейбусников такие же проблемы, и они также направили письмо Николаяю ивановичу Приступе с аргументами за поднятие тарифов на проезд в троллейбусе на 10 копеек, теперь ждут решения.

Просветил меня Александр Иванович еще и в том, что понедельник, 13-(говорит по-немецки), можно назвать дополнительным днем защиты окружающей среды, ведь в этот день на наши легкие на обрушилась дневная доза выхлопных газов, а годовая составляет 14 тонн!

Не будемо підраховувати, в скількох тоннах ця кількість шкідливих викидів обраховується зараз, 20 років потому, зважаючи на суттєве збільшення не лише громадського, а й приватного транспорту, бо стане страшнувато.

Власне, тут, мабуть і зупинимося, хоча у публікації є ще кілька цікавих моментів. Наприклад, оцей:

Представьте: уютный салон, музыка, свежий воздух, опаздывающую старушку терпеливо ждут – приятно, культурно. Совсем другие эмоции испытываешь, когда водитель не то чтобы хам, и не то, чтобы очень (как выразилась героиня Людмилы Гурченко в «Вокзале для двоих»), а элементарно нетрезв. Тут уже задумываешься, на каком свете живешь, и что надо делать: пересаживаться в другое авто или читать «Отче наш».

Тобто оце все – про чистоту, комфорт, свіже повітря, ставлення до пасажирів та музику (яку, щоправда, заборонили у громадському транспорті, здається) – це не лише щось таке, що є тепер, це було і 10, і 20 років тому. Хоча, тут як-то кажуть, кому як пощастить. Комусь завжди комфортно, а  хтось завжди знайде привід… висловити претензії, скажімо так.  

Ну і нагадаємо, що наразі у Хмельницькому знову готуються до підняття тарифів на проїзд у комунальному електротранспорті. За підрахунками «Електротрансу», вартість проїзду (наразі це 6-7 гривень, залежно від форми оплати) має становити 15 гривень 50 копійок. Звісно, на те, щоб підняти ціну більше, ніж удвічі, влада «добро» не дасть, а от до 10 гривень – цілком можливо. І, зрозуміло, що після цього, як-то кажуть, «паровозом», потягнеться вгору вартість проїзду у приватних автобусах та маршрутках та, ймовірно, комунальних автобусах. Зараз це 12 гривень, а скільки буде після підняття – навіть спрогнозувати важко.

Нагадуємо, інші матеріали з рубрики “Гортаючи старі підшивки”, можна знайти за тегом підшивки на сайті Поділля NEWS.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook