«Я була на 42 тижні вагітності, коли почалася війна»: історія Яни Білань — дружини загиблого захисника України

24 лютого 2022 року для Яни Білань, яка нині мешкає у Хмельницькому, як і для мільйонів українців, стало днем, який розділив життя на «до» і «після». У той ранок вона прокинулася в своїй домівці в Кам’янці-Подільському разом із чоловіком і старшою донькою. Була на останніх термінах вагітності — вже 42-й тиждень. До пологів залишалися лічені дні.

«Ми прокидаємося, і чоловік до мене каже: «Почалася війна». Я не вірила, адже чекала гарних новин, тому що була на останніх термінах вагітності», — пригадує Яна.

Усе відбулося стрімко. Вже вранці стало зрозуміло, що це не «страшний сон» і не «паніка». Чоловік Яни, Андрій, сказав, що старшу доньку вже не можна завезти в садок. Натомість їй — час у пологовий. У перші дні повномасштабного вторгнення, коли більшість людей виїжджали з країни, Яна була в підвалі пологового будинку. Вона просила чоловіка не йти, адже він обіцяв завжди бути поруч. Андрій все ж пішов. 26 лютого він приїхав у пологовий та повідомив, що склав військову присягу.

Яна ще не народила. Але вже була на межі. Переживання, тривога, страх і водночас — нове життя, яке от-от мало з’явитися на світ. Андрій був поруч під час пологів. Побув із донькою лише кілька годин — і повернувся до війська.

Після народження другої доньки Яна разом із дітьми виїхала до Кракова.

«Там ви будете в безпеці, і я менше хвилюватимусь», — сказав Андрій.

У Польщі вона працювала логопедом, доглядала дітей і щодня телефонувала чоловікові. Згодом, під час його короткої відпустки, вони зустрілися у Львові — це були короткі, але щасливі миті. Невдовзі Яна дізналася, що вагітна втретє. Андрій наполіг: дитина має з’явитися на світ.

Але коли Яна була на сьомому місяці, прийшла страшна звістка — Андрій загинув. Попри обіцянку залишатися за кордоном, вона повернулася в Україну — вагітна, з двома доньками. Оселилася у Хмельницькому. Згодом втратила ще й маму. Депресія, тривога, невідомість — усе навалилося водночас.

Після народження третьої доньки Яна довго не могла повернутися до життя. Пригнічення, горе, невизначеність — усе накрило хвилею. Оформити державну допомогу було неможливо: обставини загибелі чоловіка це ускладнювали. Виживала завдяки заощадженням Андрія — він завжди був передбачливим. Але найважче було дати собі раду з болем. Яна почала працювати з психологом. І одного дня натрапила на повідомлення про набір до Академії жіночого лідерства від Українського жіночого фонду. Подала заявку.

«У перший день навчання не розуміла, навіщо я тут, — пригадує вона. — Але вирішила пройти цей шлях».

Після завершення Академії з’явилося головне — розуміння, як жити далі. І сили, щоб почати.

Саме на Академії жіночого лідерства Яна зрозуміла: має допомогти тим, хто переживає схоже – жінкам, які були вагітні, коли загинув їхній чоловік. Які народили — і залишилися самі, з новонародженими, без опори. Так народився проєкт «Знайди в собі силу». У його основі — її досвід: як із трьома дітьми на руках вона не могла вийти в магазин чи зібрати дітей на щеплення. Як іноді для мами, що втратила чоловіка, найбільша розкіш — пів години тиші та чашка кави.

«Одного разу до мене прийшла подруга і зварила суп. Мої діти пообідали із задоволенням, а я зловила себе на думці, що у щоденних побутових клопотах і у турборежимі «мама 24/7» просто не мала сил приготувати для дітей щось смачненьке», – згадує Яна.

У проєкті жінки можуть отримати допомогу няні, хатньої помічниці чи майстра на дрібний ремонт. Те, що здається дрібницею, — стає порятунком. Наразі в проєкті — 19 жінок з Хмельницького та Кам’янець-Подільського районів.

За умовами проєкту є можливість підтримати жінку ще в пологовому будинку.

«Це мають бути щасливі дні — народження дитини, виписка, свято для двох батьків. Але коли ти одна — не до свят. Саме тоді ми можемо допомогти створити хоч невеличку радість, яка залишиться в пам’яті», — каже Яна.

Вона вже об’єднала понад 200 жінок у спільноту підтримки. Вони допомагають одна одній — приїхати, привезти речі, прибрати, побути поруч, або навіть серед ночі відвезти в пологовий. Це — сила жіночого плеча. Те, чого колись бракувало Яні, вона створила для інших. Зараз вона співпрацює з лікарями, пологовими та перинатальними центрами Хмельницького й продовжує розширювати коло підтримки. Бо жінки, які втратили чоловіків, існують. І вони потребують тепла, розуміння й простого «Ти не одна».

«Мені часто кажуть: «Ти така сильна». Але я не сильна — я просто мама, яка не мала вибору», — зізнається Яна.

Її історія — не виняток, а реальність багатьох українських жінок. Їхні чоловіки загинули на війні, а вони залишилися з немовлятами на руках, із болем, з безсонними ночами, з відповідальністю за життя.

Яна не рятує світ — вона просто простягає руку тим, кому сьогодні найважче. І формує спільноту, де можна вийти з тіні втрати, де чути: «Я поруч», — і вірити в це. Бо сила — не в тому, щоб не падати, а в тому, щоб піднятися — і підтримати інших.

Матеріал підготовлено громадською організацією «Подільський діалог» в рамках проєкту «Сила поруч: жінки, які тримають тил», що є частиною проєкту «Жінки, мир, безпека: діємо разом», що виконує Український Жіночий Фонд за підтримки Уряду Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

Читайте також про героїнь проєкту: 

Ольга Тайбасарова: «Коли чоловік у полоні, ти маєш стати опорою»

«Ми – їхній ресурс»: як хмельничанка Лілія Аршинова через творчість лікує рани від війни

Підтримка ветеранів через спорт – шлях хмельничанки Тетяни Гуранської

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook