«Жити далі – це вибір, який робить кожна з нас»: хмельничанка Юлія Устьян про втрату, підтримку та силу жінок
Війна змінила життя кожної українки, кожного українця. Вона прийшла не лише з 24 лютого 2022 року, а торкнулася багатьох із нас задовго до повномасштабного вторгнення. Для Юлії Устьян ця рана відкрилася ще в період АТО, коли вона пережила особисту втрату — смерть першого чоловіка. Сьогодні Юлія — дружина військовослужбовця, активна громадська діячка і голова організації «Я – українка», яка допомагає жінкам, які тримають тил, жінкам, що пережили втрату близьких у війні.
Війна та особистий біль: як прийняти неминуче
«Життя вносить свої корективи, і, як я кажу, у нашому житті можна змінити усе, крім смерті. Це те, на що ми вплинути не здатні. Єдине, що нам залишається, — це прийняти і зрозуміти, що в такій ситуації ти не в змозі нічого вдіяти», — говорить Юлія.
Її історія — це історія болю і пошуку сили жити далі.
«Як жити далі? Оце основне питання, яке зараз у всіх наших дівчат, які втрачають своїх коханих. Вони не знають, вони розгублені, до цього ніхто не готує. Абсолютно — ти не можеш бути готова до втрати, це трапляється, потрібно відгорювати. І, будь ласка, родичі, друзі, колеги — не заважайте періоду горювання жінки. Якщо його законсервувати, воно рано чи пізно все одно вийде назовні, це має своє відболіти. Треба мати повагу до цих періодів — це період болю, неприйняття, агресії і, можливо, прийняття і бажання жити далі», – каже героїня.
Юлія підкреслює, що в такі моменти допомагає зміна оточення:
«Я кинулася в новий проєкт, де нові знайомі, які мене не турбують питанням «Як ти?». Я могла не ховатися від жалю і поглядів — це найважливіше. Коли ти в такому стані, цей жаль стає тобі противний, він тебе дратує. Тому втеча в нове — це втеча до життя».
Народження ідеї – від особистого болю до суспільної підтримки
Коли війна забирала близьких, а в Україні не було організацій для підтримки жінок, які залишилися одні, Юлія зрозуміла, що мусить діяти:
«Мені захотілося поділитися своїм досвідом, як я це проходила, як трималася. Я поділилася з подругою Олею Дунець, вона мене підтримала. Ми почали шукати однодумиць. І так з’явилася Олена Болотнікова — ми стали співзасновницями громадської організації «Я – Українка».
Перший захід організації відбувся 24 лютого 2023 року — на річницю початку повномасштабної війни.
«Прийняття організації жінками — це найбільша нагорода. Я була відверта і щира, бо пережила втрату. Назва «Я – українка» дуже промовиста — це про силу, про ідентичність, про те, що ми не просто жінки, а саме українки».
Підтримка без помилок — як допомагати правильно
ГО «Я – Українка» працює переважно на волонтерських засадах, використовуючи телеграм-канали та зустрічі. Важливою метою є не тільки пам’ять і сум, а й підтримка жіночої сили:
«Наші заходи не мають бути поминальними і сумними. Якщо захід надто травматичний, це не терапія. Терапія — це коли жінку витягують із рутинного середовища, дають нову інформацію, пробуджують любов до себе і до життя. Вона має відчувати себе жінкою, а не тільки вдовою».
Юлія розповідає про теми заходів — від арттерапії до зустрічей зі спеціалістами, які допомагають жінкам відчути себе важливими і красивими.
Боротьба зі стереотипами і суспільним осудом
Юлія особисто стикалася із негативом:
«Статус вдови військового — це великий тягар. Це стереотипи суспільства, які важко подолати. Якщо на тебе вже одягнули образ вдови, зняти його дуже важко. Це стримує багатьох жінок бути щасливими. Вони бояться осуду».
Її порада жінкам, які втратили близьких – обирати себе:
«Ви ніколи не догодите всім. Ваше оточення не буде вас забезпечувати. Якщо ви вирішили жити далі, йти далі — йдіть. Не бійтесь вибору на користь себе».
Як оточення може підтримати
Підтримка близьких — важлива складова. Але, каже Юлія, є речі, яких робити не варто – не можна забирати у жінки її дітей у період болю. Родичі хочуть допомогти, але забираючи дітей, вони залишають жінку сам на сам зі своїми думками — це шкідливо. Краще мотивувати, показувати, що ти поруч, тримати за руку, але не залишати жінку наодинці.
Юлія наголошує, що важливо дати жінці простір відгорювати і поступово повертатися до життя:
«Потрібно з розумінням ставитися до цього болю, не поспішати з порадами чи осудом».
Що для Юлії бути українкою?
«Бути українкою – це не просто про походження. Це про силу, яку ми тримаємо у собі, про любов до нашої землі, про відповідальність перед дітьми і пам’ять про тих, хто віддав за нас життя. Це – наша ідентичність і наш вибір жити далі, незважаючи ні на що», – підкреслює Юлія Устьян.
Юлія Устьян — це голос сотень жінок, які тримають тил і серце України. Її історія — це біль втрати і одночасно джерело надії, що життя продовжується, і в ньому є місце для любові, для сили і для нових початків. А організація «Я – українка» допомагає цим жінкам знайти себе і відчути, що вони не одні.
Матеріал підготовлено громадською організацією «Подільський діалог» в рамках проєкту «Сила поруч: жінки, які тримають тил», що є частиною проєкту «Жінки, мир, безпека: діємо разом», що виконує Український Жіночий Фонд за підтримки Уряду Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
Читайте також про героїнь проєкту:
Ольга Тайбасарова: «Коли чоловік у полоні, ти маєш стати опорою»
«Ми – їхній ресурс»: як хмельничанка Лілія Аршинова через творчість лікує рани від війни
Підтримка ветеранів через спорт – шлях хмельничанки Тетяни Гуранської
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
Читати інші новини
