Багатогранням Шекспіріади відкрили театральний фестиваль у Хмельницькому

«Обличчям до обличчя» зустрілись напередодні шанувальники камерного театрального мистецтва та його творці в межах відкриття  фестивалю «Face to face» в центрі театрального життя міста – обласному театрі ім. М.Старицького. Чим відкривали і як зустрічали таку мистецьку форму хмельничани і гості фесту – дізнавались наші кореспонденти.

Нагадаємо, що з 8 по 12 жовтня Хмельницький створює для поціновувачів театру надзвичайну подію – бієнале камерного театрального мистецтва – фестиваль «Face to face». Всі п’ять днів фестивалю спраглі театрали можуть, як то кажуть, втамувати душу подорожуючі камерним театральним мистецтвом Хмельницького, Києва, Житомира, Львова, Вінниці та Рівного.

Відкрити фестиваль випало приймаючій стороні, а саме театру ім. М. Старицького прем’єрою моновистави «Тінь корони», за мотивами творів Вільяма Шекспіра, інсценізовану завідувачкою літературною частиною, Мариною Бортник-Гулеватою та режисером вистави Юрієм Чайкою.

Тож, дивитися чи не дивитися «Тінь корони» – далі у матеріалі.

Кожного разу, коли наші митці звертаються до класиків за матеріальною канвою нового шедевру – це викликає ажіотаж та небувалі очікування глядачів. Де не де, а зрине пряме чи опосередковане питання – а чи не осквернили бува режисери та актори святу класику авторським прочитанням. З цим і багатьма іншими питанням вирушили на виставу і ми.

Перше, що приємно вразило нас, як ланку між майбутніми глядачами вистави і власне минулими – це лаконічність сцени, її культурний аскетизм і впізнавані акценти творів культового Шекспіра. Тобто, перше питання почало танути у сумлінні, адже дійсно була помітна напрочуд докладна робота з деталями і нюансами, враховуючи ще й розміри самої сцени «Антракт». Адже, цей майданчик тому і є експериментальним, адже потребує досить потужної уяви щоб і заповнити його, і в той же час «не перегрузити» метафорами. 

Зазначимо, що кожного разу, коли у нашому місті граються вистави на цій сцени, є глядацьке попередження про обмеженість місць і це не дарма. Цього вечора була задіяна практика доставлених стільців, адже охочих побачити і відчути красу класичного твору в сучасному озвученні було як мінімум в півтора рази більше за місткість зали.

І ось, омріяний початок. Але сцена пустує – хвилина, дві, глядачі перемовляються. В першому ряду галасливий глядач починає висловлювати гучні пропозиції щодо початку дійства. І ми б могли попастися на цей гачок режисера, якби не знали цього глядача в обличчя і всі його ролі на сцені Старицького – це Василь Шпунт, власне головний і єдиний актор цієї вистави.

А чого ви очікували? Це ж фестиваль «Face to face» – тобто актори та глядачі зустрічаються не в просторовому, а в реальному діалозі та можуть напряму стати учасниками театрального дійства, в цьому, як то кажуть, фішка і самий «цимес» цієї театральної форми – бути не «поза», а безпосередньо «у» виставі.

Таким чином, «пірнувши» не зі сцени у залу, а навпаки – наш герой Артур або ж актор Василь Шпунт починає свою оповідь, яка є діалогом з нами – залом, де ми і другий актор, і співавтор дійства, і глядач. Про перші враження від виходу на сцену і перший погляд у заповнену вщент залу, спитали ми у Василя Шпунта, особисто:

«Репетиції репетиціями, а відчуття і особливу атмосферу сцени ніколи не можливо відчути поза нею. Якщо під час репетицій ти відтворюєш матеріал максимально наближаючись до прожиття, то вже на сцени ти живеш, живеш кожним своїм персонажем. Зазначу, що зал з перших хвилин приємно вразив мене підтримкою та увагою до кожної історії, кожного руху і слова. Актор, який грає прем’єру може мене зрозуміти – це дуже хвилююче. Але я впевнений що глядач проникся і відчув весь спектр представлених мною емоцій, повз мої хвилювання. З усіх представлених 11 образів творів Шекспіра для себе можу виділити «Короля Ліра», адже його відчуття мені дуже знайомі, зради і виклики – щоб це витримати потрібен характер і внутрішня міць. На моє глибоке переконання – нам все вдалось минулого вечора, а чи так насправді це так, це визначить наш головний суддя – глядач!» – запевняє актор Василь Шпунт.

Вистава триває близько сорока хвилин і за цей час ти дійсно потрапляєш в маленький вирій найсмачніших, якщо так можна сказати, шматочків пирога, який колись випік сам Шекспір і таких смаколиків цілих 11. Закоханий Ромео за кілька секунд змінюється розпаленим ревнощами Отелло, якого змінить роз’ятрений образ Короля Ліра і це ще не всі імплементовані в один твір зірки діда Вільяма.

«Макбет», «Сон літньої ночі», «Приборкання норовливої», «Річард ІІІ» – в цьому ескізному пазлі сходяться і розмиваються герої творів, відбиваючи свою історію, як в знавцях, так і в тих хто вперше почув їх голос.

Глядач по крокам рухається, як особистою, так і образною історією актора Артура, який біткається спочатку на власні мистецькі митарства, потім розкриває таємниці першої закоханості, палкої любові і врешті решт втрати, як кохання так і своєї особистості. Зала починає сприймати возвеличеного вічним мистецтвом героя, як знайомого хлопця, життєпис якого спостерігала на власні очі, знає його матір, точно раніше бачила його кохану. І водночас зала вчиться, замислюється і виховує у собі бажання прийти додому і перечитати класику, знайти у ній відповідь на вічне питання, зокрема що: «Зло є добро, добро є зло».

Як наважитися поставити Шекспіра перетворивши його твори на театральний колаж героїв, емоцій і відчуттів – ми поцікавились у режисера моновистави Юрія Чайки.

«Ідея поставити Шекспіра у мене виникла досить давно. Як кажуть у нашій царині, я довгі роки її виношував. Адже, я працюю у ляльковому театрі, а формат цієї інституції не передбачає довгих за тривалістю вистав, тож ця сцена точно не для творів Шекспіра. І ось, я познайомився з актором Василем Шпунтом, який теж давно мрія зіграти у моновиставі, наші погляди зійшлися, ми почали роботу, завдяки чому ця вистава побачила світ.

Класичні твори мистецтва – це завжди про наше життя, його вічні цінності та проблеми. Кожна втілена у «Тіні корони» п’єса – це епізод з людського життя, його багатогранних виборів і умов. Я думаю, що всі ми переживали представлені в творах класика емоції – так, коли ревнували були Отелло, закохувались – говорили словами Ромео, це було підсвідомо. Крім того, і мій, і Василя життєві шляхи дуже перегукуються з біографіями героїв постанови, де слова Шекспіра розшифровують ці моменти для широкого кола слухачів і глядачів.

І хоча, режисер ніколи не було цілком і повністю задоволений втіленим, наша прем’єра відбулась, я втішений результатом. Реакція зали наповнювала розумінням – що вдалося, від самого початку і, як у нас кажуть, до поклону. Також, зазначу, що Василь Шпунт повністю розвінчав стереотип, що він актор одного комедійного жанру, адже блискуче справився з усіма гранями цього потужного полотна. Я в нього вірив і він засяяв!» – коментує режисер Юрій Чайка.

Зауважимо, що наш обласний театр, його артцех вже не вперше звертається до генія Шекспіра. Так, ще 2019 року режисер Дмитро Гусаков поставив комедію «Приборкання норовливої», а у цьому році хмельничани побачити прем’єру «Ромео і Джульєтти», сумського режисера Дмитра Некрасова. Цікаво, що актор Василь Шпунт задіяний в обидвох цих постановках. Крім того, фрагмент з шекспірівського «Сну літньої ночі» відтворюють у новій виставі проєкту «НАСскрізь». Тож, Хмельницький можна сказати є сценою для цього автора і доволі гідною. Але, повернімось до актуальної постановки.

Так, варто зазначити, що вистава презентує багато новаторських режисерських і художніх рішень. Наприклад, гострі психологічні акти героя зверненні до конкретних предметів – дзеркал різної фактури і, як наслідок, ефектів взаємодії – від бутафорських до пластичного екрану, який набуває форм, які підсилюють враження від відповідного тексту і сцени.

Крім того, перевтілення з образу в образ головного героя акцентовані у його рухах, чим ми завдячуємо хореографу вистави – Юрію Саввону. Візуальні ж метафори і деталі образу Артура, як конкретизують перехід до чергової шекспірівської свідомості, втілила художниця та сценографиня Олена Мурашкіна:

«Це не просто сценографія до вистави для мене була, кожний предмет, який глядач бачить на сцені – живий, він грає свою роль. Мінімалізм і символізм були взяті за основу і трохи приправ з фактур. Синергія з режисером створила унікальну атмосферу для творчості, за що я дуже вдячна Юрію Чайці. Взагалі, мені дуже хотілось створити щось особливе і камерне, рухоме і живе. Цікаве глядачу візуально і змістовно, ніби розсипати крихти, по котрим легше йди до головної ідеї, закладеної режисером!» – зазначила Олена Мурашкіна.

У читача могла б виникнути питання, а чи можливо стомитися від такої насиченої образами, контекстами і посилами постанови? Відповімо з усією відповідальністю – ні. Миті вистави, через постійну взаємодію з залою, інтенсивність сюжету – спливали непомітно, як божевілля яке вкорінювалось в герої вистави. Разом з нашим актором, ми пережили пік болю, відрази до себе, мук самоблукань і, зрештою, прозріння свідомості.

Ось вона емоційна кода і  огортаюча тиша. Актор лежить на сцені – зал в очікуванні фінального виходу, а можливо ще однією сцени-перевтілення. І очікування справджуються, але новаторським чином.

Так, герой, а радше вже сам Василь Шпунт підводиться і починає взаємодію з «працівниками» сцени, які розбирають виставу, з робочими діалогам і природніми реакціями, штибу – все було добре, перегравати не потрібно. Глядацька зала від такого завершення вибухає оваціями і криками «Браво!». Сталося, за такого Шекспіра ніколи не буде соромно перед класиками і часом.

Таким чином, моновистава «Тінь корони» дарує можливість гри з нашою пам’яттю не тільки в аспектах пригадування тих чи інших героїв класичних творів, а і у царині самоаналізу тих моментів і станів, коли і ми розчинялись в людях, роботі, нових ролях – втрачаючи ГОЛОВНУ – себе. Тож, якщо прагнете до цього потрібного, але дійсно пропрацьованого мистецтвом діалогу – вам у театр, тим паче ще стільки чудових фестивальних днів. 

Так, сьогодні увеченрі глядачі мали можливість зануритися у твір, знайомий і прочитаний ще в шкільні роки – «Украдене щастя» в постановці Київського академічного театру «Золоті ворота». Ми от сходили і вже готуємо наступний матеріал!

А завтра є можливість подивитися постановку Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки “Мій друг, чорний ельф”.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook