Живу гру та експромт про особисте представили на сцені хмельницького театру київські актори

Напередодні у Хмельницькому на сцені обласного музично-драматичного театру ім. М. Старицького шанувальники живої акторської майстерності мали змогу побачити нову постановку «Чорний квадрат. Інтим не пропонувати» у виконанні акторів київського театру.

У березні 2025 року на сцені театру хмельничани мали змогу побачити виставу «Чорний квадрат. І хочеться, і колеться». У травні 2025 року – виставу «Чорний квадрат. Ігри для дорослих». У  жовтні на сцені театру знову була прем’єра – «Страшенно хочеться поцілувати».

Театр «Чорний квадрат» — це театральна студія імпровізації в Києві, яка працює за принципом живої гри «тут і зараз». П’єси тут не мають заздалегідь підготовленого сценарію — актори створюють виставу на місці під час виступу, спираючись на свою інтуїцію та реакцію глядачів. Це робить кожну виставу унікальною і неповторною.

Вистава «Чорний квадрат. Інтим не пропонувати» зібрала повну залу глядачів Хмельницького обласного академічного муздрамтеатру ім. М. Старицького, яка протягом двох годин колисалась від сміху.

Якщо хтось відвідує виставу колективу вперше, то не слід очікувати на «театральний досвід» та атмосферу великого та пафосного театрального мистецтва, бо актори розмовляють на грубому суржику та вживають лайку.

Відверто кажучи, перша частина трохи нагадала фільм «Іронія долі», адже в ній із новорічного корпоративу жінку привозить до її дому колега, вона залишається у помешканні, нишпорить там, а коли прокидається, вони на високих лайливо-жартівливих тонах обговорюють події вечора. Більше акторів в цій виставі немає, декорації більш ніж прості: старе ліжко, стіл та дві пляшки алкоголю.

Чутливим до мізогінії, сталкерства та бодішеймінгу варто утриматись від відвідування цього заходу, адже у 90% реплік головного героя містяться такі елементи. А хто любить гумор на цю тему, точно буде реготати.

Загалом, мова героїв та предмет їхніх дискусій нагадує мікс з діалогів сімнадцятирічних першокурсників, які повернулися з першої в житті п’янки, ранніх виступів стендапів Сердючки та розмови випадкових попутників у плацкарті поїзда Львів-Харків після випитої пляшки коньяку десь у 2009 році.

На половині вистави увага все-таки зачепилась, і стало цікаво подивитись, як актори врятують ситуацію і виведуть виставу хоч на якийсь рівень. Як виявилось, під час шоу є частина, коли актори повністю залучені до взаємодії з публікою, і глядачі можуть вести короткі розмови з героями по черзі. Соло головної героїні про сприйняття себе, свого тіла та способу життя додало виставі більш сакрального сенсу. Проте наступний епізод, коли з публікою спілкувався вже герой, знизив рівень витонченості поданої інформації знову.

Образ головного героя дуже примітивний та грубий. На жаль, часто в літературних творах такі персонажі нічим не доповнюються, і вся критика та фокус перепадають героїні. А той факт, що він проявляє до неї увагу, вже нібито має бути достатнім, щоб виправдати його гідну присутність у сюжеті, не переписуючи його характеристики.

Фраза, яку він сказав сам про себе, коли вони таки одружились і їй щось не сподобалось, чудово описує головного героя: «Немає у вас нікого. Беріть те, що є».

Він навіть у коханні зізнався їй примусом — криком. Вистава закінчилась динамічною ретроспективою їхнього подружнього життя: народженням, вихованням, одруженням сина. Вийшло своєрідне віддзеркалення стандартного набору головних засад інституту сім’ї. Чи вийшло воно реалістичним, чи сатиричним, — кожен глядач вирішує для себе самостійно. Як кажуть, кому як пощастило. Гадаю, що після перегляду цього твору хтось може тихенько посміятися, а хтось — поплакати.

Читайте також: «Бентежно-геніальне безумство» показали у хмельницькому театрі актори з Чернігова

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook