«Храм мистецтва в магазині»: історія першої у Хмельницькому приватної арт-галереї
Сьогодні культурна мапа Хмельницького виглядає доволі передбачувано: мистецьке життя зосереджене у нечисленних музеях, які виживають переважно завдяки бюджетній підтримці чи міжнародним грантам. Водночас приватний капітал спрямовує основні ресурси у будівництво житла, чергових ТЦ та бізнес-центрів, які нерідко стоять напівпорожніми. Саме тому історія 19-річної давнини видається сьогодні настільки нетиповою. У 2007 році у Хмельницькому відбувся унікальний прецедент: бізнес інвестував не у порожні квадратні метри, а у зміст. Поява приватної арт-галереї «Ренесанс» безпосередньо у торгівельному центрі стала чи не єдиним випадком, коли приватний бізнес всерйоз опікувався мистецтвом, створюючи для нього простір там, де зазвичай панує лише комерція.
Вкотре гортаючи старі підшивки газет Хмельницького, ми натрапили на публікацію “У Хмельницькому відкрито першу приватну арт-галерю” в газеті “ВСІМ” від 14 лютого 2007 року.
Чому саме цю статтю аналізуємо сьогодні та ділимося з вами? Тому що писати про культуру та її підтримку ніколи не пізно і ніколи не буває багато. Людям творчим, особливо, молодим митцям, напевно, хотілося б, щоб просторів для презентації їхніх робіт було набагато більше, ніж є зараз, і щоб вони були доступніші, ніж вони є. Проте, як то кажуть, на жаль. Тому згадуємо один з небагатьох насправді для Хмельницького прикладів, коли людина з бізнесу культуру поставила вище, ніж гроші. Хоч фінансовий аспект у цьому проєкті також був.
Власник галереї Роман Пісковецький роками виношував ідею створення майданчика, який би об’єднав найкращих майстрів з усієї країни. Коли у ТЦ «Ріко» з’явилися вільні зали, він не віддав їх під чергові торгові ряди, а створив масштабну експозицію.
«Я намагався створити дійсно ексклюзивну галерею, добираючи не так копії й репродукції, як працюючи з живими авторами… Спочатку я добирав за своїми уподобаннями, потім став враховувати смаки інших, цікавився думкою експертів», — розповідав тоді Роман Пісковецький.
Масштаб проєкту вразив навіть гостей із визнаних культурних центрів. Львівський художник Олександр Крохмалюк на презентації підкреслив головну практичну мету такої ініціативи – дати митцям можливість не лише виставлятися, а й жити за рахунок своєї праці.
«Маємо у Львові чудову галерею, але у неї не той масштаб. Бо хмельницька галерея Пісковецького має благородну мету – щоб твір художника могли купити, аби митець мав стимул творити далі», — зазначав Олександр Крохмалюк.
Рід Терещенків: Масштаб, якого не бачило сьогодення
Коли Романа Пісковецького у 2007 році називали «новим Терещенком», це було найвищим визнанням для підприємця. Династія Терещенків — це не просто «цукрові королі» XIX століття, а приклад того, як приватний капітал може перетворити цілу країну на осередок високої культури.
- Скарбниця нації: Приватні колекції родини (зокрема Ніколи та Федора Терещенків) стали фундаментом для чотирьох головних музеїв Києва, включаючи Національний художній музей України.
- Розвиток освіти: Саме меценатські внески цієї родини дозволили відкрити художні школи (зокрема школу Миколи Мурашка), де талановита молодь могла вчитися безплатно.
- Соціальний контракт: На гербі роду було викарбовано гасло: «Стремління до суспільних користей». Вони віддавали на культуру, лікарні та освіту до 80% свого чистого прибутку.
Терещенки довели: справжній успіх бізнесу вимірюється не кількістю збудованих приміщень, а тим культурним спадком, який він залишає громаді після себе. У 2007 році Хмельницький мав шанс відродити цю традицію.
Хмельницька художниця Олена Скорупська тоді влучно підмітила незвичний контраст місця розташування галереї, який на той час здавався парадоксальним, але водночас дуже символічним для розвитку міської культури.
«Картина – річ парадоксальна, бо попри свою фізичну двомірність є вікном в іншу душу, а Романові Пісковецькому вдалося створити парадоксальну річ – храм мистецтва в магазині. Адже це один із рідкісних поки що випадків, коли бізнес не перекриває кисню мистецтву», — резюмувала Олена Скорупська.
Цифра з підшивки:
Галерея «Ренесанс» у 2007 році об’єднала 5 залів та понад 800 творів мистецтва від авторів з усіх куточків України.
Символічно, що рівно за десять років після появи «Ренесансу», у березні 2017-го, Хмельницький отримав ще один шанс на створення незалежного середовища — відкрився арт-центр MASLO. Його засновниця Вікторія Панькова тоді поставила перед собою амбітну мету: вивести місто з «невидимої зони» на мапі художнього процесу України. Це був не просто магазин чи виставкова зала, а повноцінний хаб із власною бібліотекою, зоною для читання та освітніми програмами. Мистецтвознавиця Катерина Носко на відкритті влучно зауважила: до цього подібні локації в місті мали лише спорадичний характер і часто закривалися, поступаючись місцем більш прибутковому бізнесу.
Проте історія MASLO, яка тривала п’ять років, також добігла свого кінця – останнє оновлення сторінки арт-центру датується 2022 роком (до слова, останна згадка у місцевих ЗМІ про арт-галерею “Ренесанс” датована 2013 роком). Цей проєкт став ще одним яскравим, але нетривалим спалахом у житті Хмельницького, підтвердивши невтішну тезу: без системної підтримки та сталого інтересу приватного капіталу навіть найпрогресивніші мистецькі простори ризикують залишитися лише приємним спогадом у старих підшивках. Питання про те, чи з’явиться у місті новий «Ренесанс» або MASLO, який вистоїть під тиском комерції, залишається відкритим.
Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці.
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
Читати інші новини
