Як у липні театрали Хмельницького Різдво святкували

У Народного театру «Дзеркало» є добра традиція, яку тут не порушують уже багато років: кожне завершення театрального сезону колектив відзначає прем’єрою. І, мабуть, саме завдяки цій сталій звичці літо для хмельницьких театралів давно перестало бути «мертвим» сезоном.

Цьогоріч митці вирішили зробити, здавалося б, неможливе – перенести глядачів із липневої спеки просто у різдвяну ніч. Поки за вікном сонце розжарювало місто, на сцені камерного простору «Антракт», обласного дратеатру ім. М.Старицького народжувалася атмосфера свята, у якому диво трапляється не за календарем, а тоді, коли в нього готові повірити.

Прем’єрна вистава «Різдвяний коктейль», створена за мотивами новел американського драматурга Фредеріка Строппеля та доповнена авторськими історіями акторів і драматургів театру Ірини Підгурської та Дмитра Пресліцького, ще до початку обіцяла теплу розмову про любов, родину й людські дива. Після фінального поклону стало зрозуміло: ця обіцянка справдилася.

Чотири новели – дві Строппеля та дві написані безпосередньо учасниками театру – склали цілісну історію про людей, які кохають, помиляються, втрачають, знаходять одне одного і, попри все, не перестають чекати на диво. Кожна з них має власний настрій, але разом вони звучать як одна велика різдвяна історія про життя.

Прем’єрний вечір почався ще до того, як глядачі зайняли свої місця. Біля входу до зали «Антракт» гостей зустрічав режисер Дмитро Гусаков. Разом із запрошеннями кожен отримував маленький новорічний ковпачок і дзвіночок. На перший погляд – символічний сувенір. Насправді ж – пропозиція стати «співтворцем» вистави.

І ця ідея спрацювала.

Щойно в залі згасло світло, стало зрозуміло: цього вечора між сценою і глядацькою залою не буде звичної дистанції. Ялинка, святкові в’язані светри з оленями, знайомі різдвяні мелодії та легке хвилювання акторів створювали відчуття, ніби до Святвечора залишилися лічені хвилини, хоча календар уперто показував липень (*може перегрівся). Саме в цьому й полягало маленьке театральне диво. За годину з хвостиком «Дзеркало» змусило глядачів забути про спеку за вікном і повірити, що Різдво – це не дата в календарі, а стан душі.

Далі вечір уже не залишав глядачеві простору для спостереження збоку – він поступово втягнув усіх у дію. Те, що на вході виглядало як символічні деталі — ковпачки та дзвіночки – насправді стало інструментом взаємодії. І ця взаємодія виявилася не декоративною, а живою: зал не просто дивився виставу, а реагував на неї, впливав на її ритм, її звучання і, навіть, сценарій.

Режисер Дмитро Гусаков не приховував, що цей експеримент був для колективу певним ризиком. Але саме він і задав тон усьому вечору – легкий, трохи ігровий, але водночас дуже точний у своїй театральній логіці.

І коли на сцені почали розгортатися перші історії, стало зрозуміло: «Різдвяний коктейль» – це не про сюжет у класичному розумінні. Це про зустрічі людей, які в інший час могли б і не перетнутися, але в різдвяний момент життя раптом опиняються поруч.

Тож, перейдімо до святкових замальовок. 

Перша новела – «Обручка»: знайомить нас із парою (Анастасія Клімова, Дмитро Євршов), для якої свято стає перевіркою очікувань і реальності. Тут є і кохання, і напруга, і та сама крихка межа між «я хочу» і «як є насправді». І хоча історія розгортається легко й з гумором, у ній відчувається впізнаваність життєвих ситуацій, у яких кожен бодай раз опинявся.

Друга історія – за текстом Дмитра Пресліцького: переносить глядача в простір подружжя (Дмитро Пресліцький, Ірина Карнаух), де тиша вже давно стала звичнішою за розмови. Їхня різдвяна ніч починається як майже фінал стосунків, але обертається несподіваним пошуком сенсу (*пляшки шампанського), який дарує спільний час поруч, що ще може виправити усе. У цій новелі багато тонких психологічних нюансів, які актори передають без надмірної драматизації, а через гумор, міміку і просто поглядом.

Третя історія Ірини Подгурської звучить інакше – більш ігрово, яскраво, з відчутною самоіронією. Це родинна мініатюра (Ірина Підгурська, Олена Сорока, Сергій Костовський), де кожен персонаж має власну мрію і власний спосіб втечі від реальності. І саме в цій розбіжності бажань народжується комічність ситуації, яка поступово переходить у щось тепле й об’єднувальне, і теж в святкових светрах.

Остання новела – Строппеля – повністю змінює тональність вистави. Тут уже менше побуту і більше метафори. Двоє людей (Дмитро та Марина Гусакови) на межі відчаю раптово знаходять одне одного в найнеочікуваніший момент. І ця зустріч, попри всю драматичність вихідної ситуації, звучить як нагадування: навіть у найтемніших історіях завжди залишається можливість для людського жесту, який змінює все.

Саме ці чотири історії складаються в єдиний ритм вистави – не як окремі новели, а як різні варіації одного стану: очікування дива, яке може проявитися в найнепередбачуваніший спосіб. Як наприклад вимкнення світла – прямо під час перегляду, яке на диво миттєво повернулось.

Фінал вистави не залишив залу в ролі стороннього спостерігача – реакція була миттєвою й щирою. Після останніх танцювальних сцен глядацька зала просто ніби хлопавка – вибухнула оплесками. Лунали вигуки «Браво!», глядачі не поспішали розходитись, ніби намагалися втримати це відчуття трохи довше, ніж дозволяє театральний вечір, пропри спеку.

І в цьому, здається, і полягає головний ефект «Різдвяного коктейлю». Це не просто набір історій і не лише гра акторів – це стан, у який поступово занурюється глядач і з якого не хочеться виходити одразу після фінальної сцени.

Режисер Дмитро Гусаков після прем’єри зізнався, що справжню реакцію публіки ще складно оцінити, адже на перший показ зазвичай приходять найближчі люди, які щиро підтримують колектив. Водночас він наголосив, що головна мета була досягнута:

«Найголовніше, чого ми прагнули, – створити атмосферу свята, очікування дива та залучити глядачів до живої взаємодії з виставою. І мені здається, що нам це вдалося. Особливо тішить інтерактивна складова з дзвіночками… результат перевершив очікування – вийшло незвично, живо й справді цікаво», – зазначив Дмитро Гусаков.

Окремою складовою цього занурення став і музичний ряд вистави. Впізнавані хіти – від енергійного «Thriller» Майкла Джексона до класичних різдвяних композицій ABBA – у поєднанні з продуманою хореографією додали постановці особливої динаміки й тієї самої «перчинки», яка запам’ятовується надовго. У якийсь момент виникало майже непереборне бажання стати частиною цього дійства і повторити рухи акторів просто в залі – настільки органічно й заразливо це виглядало.

Після вистави зал залишаєш із дуже простим, але важливим відчуттям: віра в диво не зникає, навіть якщо світ навколо складний і виснажливий. Навпаки – вона стає гострішою і більш усвідомленою. І, можливо, саме сьогодні це відчуття потрібне нам особливо сильно.

За чотири роки повномасштабної війни ця потреба лише загострилася: бажання, щоб любов виявлялася сильнішою за руйнування, щоб людяність могла зупиняти жахіття, щоб світ, попри все, залишався здатним на світло. І театр, як не дивно, знову бере на себе цю тиху, але вперту функцію – нагадувати про можливість іншого сценарію, де добро не є наївністю, а вибором.

Мабуть, саме тому після «Різдвяного коктейлю» зал виходить трохи інакшим, ніж зайшов. З не надто гучною, але стійкою думкою: диво не обов’язково прив’язане до календаря. Воно трапляється тоді, коли ми ще здатні його впізнати. Просто потрібно вірити в нього. Бо віра в диво – саме той невидимий інгредієнт, без якого не змішується жоден коктейль і не народжується жодне мистецтво.

Читайте також: Які інгредієнти «Різдвяного коктейлю» від народного театру «Дзеркало» захмелять хмельницького глядача

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook