Вже неодноразово спеціально для «Поділля News» свої коментарі давав дев’ятнадцятирічний футболіст, півзахисник хмельницького ФК «Поділля» Андрій Ліповуз. Отже, цього разу ми вирішили розповісти вам історію футбольної кар`єри Андрія. Чому хлопець обрав саме футбол, з чого починалась його спортивна стежка та як після спортивної школи, яка знаходиться у Володимирі-Волинському, він опинився у хмельницькому «Поділлі» – на ці питання футболіст відповів у своєму інтерв’ю. Прийшовши на зустріч із молодим футболістом, я одразу помітила його щиру посмішку. Високий та стрункий хлопець із очима, в яких бігають вогники.
– Андрію, з якого віку ти почав займатися футболом?
– Із шести років. У 2004-му році я потрапив до команди ДЮЦ-Іскра, яка і стала моєю першою командою.
– Чим тобі запам’ятались такі собі «дитячі» тренування?
– Було незвично, трохи важко, адже це був лише початок! Перші тренування, перші забиті голи – було безліч щасливих моментів. Все ж перша, дитяча команда не зрівняється із дорослою, там все це сприймається ще не настільки серйозно.
– А коли саме розпочалися твої доросліші тренування?
– Через три роки, коли я перейшов до ДЮСШ №1. Тренувався я у тренера, якого звуть Богач Юрій Юрійович, на стадіоні, що розташований біля 14-ї школи.
– Тобто, саме стільки років ти грав лише за ДЮСШ №1?
– Та ні, я завжди дуже хотів поїхати до спортивної школи.
– Чому?
– Це було мрією дитинства, сам не знаю, чому саме. Але коли мені виповнилось 14 років, ми з батьками вирішили спробувати втілити у життя моє бажання. Сумнівів щодо вибору школи не було, я поїхав до спортивної школи у місті Володимир-Волинськ.
– А чому саме ця школа?
– На той час там навчався один із моїх друзів, тому я завжди хотів потрапити туди.
– Але чому ти повернувся?
– Повчився там я зовсім мало, півсезону, і повернувся назад до своєї рідної ДЮСШ. Там гарна школа, проте я почувався не зовсім комфортно. Та й тренер не бачив мене в основному складі, отже сенсу залишатись не було.
– І знову місцева ДЮСШ. А як ти потрапив до «Поділля»?
– Після закінчення навчання у школі я вступив до Вінницького університету. Аби не втрачати форму, я грав на місцевому чемпіонаті. Якщо чесно, то думав, що вже ніколи не займатимусь футболом, що ось так потроху він і піде з мого життя. Проте тренер та футболісти із Хмельницького повідомили, що у нас буде своя професійна команда. Потім мене запросили туди. Я погодився, адже для мене то був другий шанс повернути футбол у своє життя. Тому після першого курсу я перейшов на заочну форму навчання і повернувся до рідного міста.
– Чому саме «Поділля»?
– Тому що грати у рідному місті набагато приємніше, ніж у чужому! Приємно бачити на трибунах своїх рідних та друзів, які приходять, щоб вболівати за тебе та дивитися на твою гру.
– Це єдина причина?
– Я бачу перспективу у нашому клубі, та й хочеться розвивати футбол у рідному місті. Хто, як не ми!
– І, наостанок, головне питання: чому ти обрав саме футбол з-поміж усіх інших видів спорту?
– Якщо чесно, то сам іноді задумуюсь над цим питанням. Але відповідь у голові виникає тільки одна: тому, що мій батько також займався футболом у свій час і грав дуже добре та віддано! Мабуть тому і я вирішив пов’язати своє життя саме із цим видом спорту.
Забавська Ірина
Читати інші новини







