Троє рідних братів з Хмельниччини захищають Україну на фронті

Троє з чотирьох синів Василя та Людмили Лозанів з Хмельниччини стали на захист України з перших днів повномасштабної війни. Зараз всі вони мають офіцерські звання та нагороди. За словами батьків, їхні сини готові захищати Україну до Перемоги.

Василь та Людмила Лозани з села Іванковець на Хмельниччині виховали чотирьох синів. Троє з них – 42-річний Андрій, 33-річний Павло та 29-річний Володимир пішли захищати Україну у перші місяці повномасштабного російського вторгнення.

Старший, Андрій, за словами батька, не підлягав мобілізації, проте пішов добровольцем. Зараз служить в інженерних військах. Має звання старшого лейтенанта. Добровольцями пішли у військо також середній і молодший брати – Володимир та Павло. Павло – молодший лейтенант, штурмовик, в його підпорядкуванні близько сотні людей. Він боронить Україну на Харківському напрямку.

Якось сніг випав і застрягла колона з 15 машин з військовими. Він зателефонував в частину і сказав: “Не пускати, перекрити дорогу, бо побачать, “накриють” всю колону”. Перекрили. Перетелефонували до фермерів, ті прогорнули дорогу, – розповів журналістам Суспільного Василь Лозан.

Володимир – теж молодший лейтенант і штурмовик. Раніше служив сапером на Херсонщині.

Василь Лозан каже: із синів одружений лише Андрій. Володимир має дівчину, з якою планує створити сім’ю.

Мати хлопців розповідає: весь час із чоловіком моляться за своїх воїнів. Жінка вірить, що батьківська молитва оберігає їх. Та додає: дітей не готували до війни.

Всі брати мають вищу освіту, розповідає батько, виховувались у релігійних традиціях:

Андрій ходив в православну церкву, прислужував священнику. А я то ходжу в молитовний дім до баптистів, то двоє молодших – Володя і Павлик, ходили зі мною. Там воскресна школа була в нас, вони там займалися, ну, і Дмитро теж трішки тут, у православну.

39-річний Дмитро – четвертий син подружжя, який зараз опікується батьками.

Василь Лозан каже: за два роки у синів-військових відпусток практично не було:

Павло говорив, що будемо до переможного. Ніхто з них не казав, що хочуть додому. Будуть служити, поки не закінчиться війна, а там буде видно.