У Хмельницькому помер знаний театральний режисер

Іван Леонідович Кропліс – зірка хмельницької театральної сцени, неймовірний режисер та діяч культурного просвітлення відійшов у вічність вчора, 2 вересня на 81 році життя. Ховати митця не будуть, оскільки він на випадок своєї смерті зробив окреме розпорядження.

Шанувальники творчості театрального митця добре знають і пам’ятають по сьогодні його роботу у народному аматорському театрі «Дзеркало Всесвіту», особистому всесвіті майстра вщент наповненого мистецтвом і щирою до нього любов’ю. Він говорив: «Всі ми діти одного Всесвіту» і зрощував з року і рік свою велику театральну родину. Цією щирістю і чуттям залишивши незабутній слід в історії міста, його мистецтві і театральній традиції.

Іван Леонідович народився в окупованому Проскурові весною 1944 року. Його родиною були мама та бабуся, батька наш митець ніколи не знав. Умови повоєнної розрухи компенсувала всеосяжна любов матері, яка виховувала хлопчика у суцільному сприянні розвитку його таланту.

А перші кроки у театральну царину зробив 19-річним у самодіяльному театрі Хмельницького будинку офіцерів. Саме там, під наставництвом заслужених артистів України Г.А. Плоскіна та М.І. Ковуненко, режисера обласного музично-драматичного театру А.Г. Каца – молодий артист зіграв більше 20 головних ролей у виставах колективу.

Понад чверть століття митець очолював театр Хмельницького будинку офіцерів, який надалі отримав почесне звання «народний аматорський». Для художника не існувало нетеатральних просторів, так у 1978 р. створив театральну студію при радіозаводі. Його наснажлива робота у цій студії, поставлені вистави принесли звання лауреата міських та обласних фестивалів самодіяльного мистецтва. Іван Кропліс поза театральною діяльністю організовував і проводив мистецькі вечори: поетичні, кінематографічні, музичні –  поширюючи і навчаючи світовому, українському та локальному хмельницькому мистецтву громаду.

Була в житті майстра і посада художнього керівника у міському парку культури та відпочинку ім. 500-річчя м. Хмельницького. Крім того, Іван Леонідович працював режисером театру-студії «Рейдл» при обласному благодійному фонді «Хесед-Бешт». В межах діяльності у цій студії вистава «Мелодії її серця», яку бачили шанувальники театру у 14 містах України, отримала звання лауреата Міжнародного театрального фестивалю «Блукаючі зірки» у м. Києві.

Навчати і розвивати молодий театр Іван Леонідович почав у 2003 році, очоливши народний аматорський театр «Дзеркало Всесвіту». З-під його режисерського менторства народились такі постанови, як: «Священні чудовиська» Ж. Кокто, «Покоївки» Ж. Жене, «Калігула» А. Камю, «Вісім люблячих жінок» Р. Тома, «Вестсайдська історія кохання» А. Лоуренца, «Двічі закоханий таксист» А. Куні, «Уб’ємо любов?» Е. Радзинського, «Вільні метелики кохання» Л. Герша і ще багато інших.

Як зауважують актори театру які працювали з режисером Кроплісом, з надзвичайною емоціональністю і гучністю перед кожною виставою за кулісами він закликав не просто грати, а «жити» на сцені. Теплими словами його згадує бувша акторка театру «Дзеркало Всесвіту» Яна Бондарчук:

«Наш театр, хоч і мав звання аматорського, але працював майже як професійний. Регулярні репетиції, вистави, поїздки на фестивалі, де ми представляли місто, бали участь в заходах та святах. Театральне життя вирувало, а Іван Леонідович постійно казав: “не буває маленьких ролей!”. Він був не лише режисером, а і хорошим організатором. Завдяки йому ми мали можливість показувати свої вистави не лише у Хмельницькому, а періодично їздити на гастролі, та відпочивати разом. Як митець, Іван Кропліс завжди робив акцент на гармонійному поєднанні мізансцен, загальної картинки, світла та музики! Наприклад, ми використовували світловий раритетний прожектор, який давав сфокусоване світло. Уважно вивіряв поєднання почуттів на сцені та музичний супровід.

“Вистава починається ще до того, як глядач заходить у залу”, – казав наш режисер. Він був суворий і вимагав повної віддачі від акторів, дисципліни, і творчого підходу в готуванні до ролі. Мені подобалося, що в театрі “Дзеркало Всесвіту” грали люди різного віку, роду діяльності та інтересів. Кропліс І.Л. казав нам кожного разу: “ви приходите на репетицію/виставу і лишаєте усі свої справи за дверима. Тут ви граєте на сцені, і це зараз для вас має бути найважливішим”. Усіх нас щось таке об’єднувало, що мотивувало попри навчання, роботу, особисте життя, продовжувати роками ходити на репетиції регулярно, і бути акторами театру. Ми розуміли свою відповідальність, не могли підвести одне одного.

Емоційний та такий, що іноді не нехтував «міцним» словом, режисер Кропліс хоча і був прихильником класичного підходу до репертуару, методики роботи з трупою, але все ж давав акторам можливість проявити себе. Саме запальним, але таким, хто мотивував, його згадує актор і письменник Дмитро Пресліцький:

Не шанував наш режисер ніякої імпровізації на сцені і жорстоко карав за її прояви – не бив, але гостре слівце міг кинути. Ми ж не справжні актори, ми не могли без імпровізації. При цьому – маю віддати йому належне – дозволяв самим ставити вистави, виступаючи в ролі куратора, затверджував п’єсу. Був запальним і довго “відходив” – нам доводилося вдаватися до всяких хитрощів, щоби повернути його назад (слали йому телеграми, ходили додому – брали в облогу, малювали плакати). Та й загалом, непроста була людина. Як і будь-хто з нас, хто шукає себе у творчості. Він був по-своєму оригіналом, а це, здається, головне для режисера. А ще, звісно, я дякую йому за свій квиток на сцену – з цього все і почалося. У тому числі моя літературна діяльність. Не можу сказати, що він мене надихнув, але… “доступ до тіла” надав саме Кропліс. Дякую, Іване Леонідовичу, спочивай з Богом.

Важко порахувати скільки «дзеркалят» виховав, випестив і випустив у мистецькій світ Іван Кропліс. Дехто знайшов себе у акторстві, дехто у музиці, хтось став режисером, але зв’язок з  «батьком» однозначно в міру можливості тримали усі, куди б не занесла доля. Так, по своє театральне серце залишена у Хмельницькому говорить актор і музикант Борис Ковальський з Таллінна:

Таким був на фото Його театр, його учні та його соратники. Це було його життя, поза яким він не бачив себе і не знав іншого життя. Перша сцена ніколи не забудеться, як перший педагог. Ти можеш на нього злитися, ображатись, але ніколи не забудеш перші уроки – і в професії, і в житті. Дякую за все, Іване Леонідовичу.

Іноді здавалося що режисер ніколи не втомлюється: гастролі, ідеї, репетиції… Іван Леонідович навіть ініціював створення фестивалю театрального мистецтва «Проскурівська весна», присвячений 120-річчю від Дня заснування першого театру у нашому місті. Але час чатував на нашого сонячного художника. Тож, десять років тому режисер вийшов на пенсію, а театр вже з новою назвою «Дзеркало» очолив молодий режисер з Харкова, сьогодні знаний діяч мистецтва Хмельниччини Дмитро Гусаков:

Іван Леонідович Кропліс був багаторічним керівником нашого театру. Він здійснив постановки цілої низки блискучих вистав про які навіть зараз ходять легенди. Також він виховав багато хороших акторів, частина з яких саме завдяки йому захопилися театром і стали професійними акторами, а деякими навіть режисерами. Це був великий митець та людина з великої літери. Це справжня втрата для мистецького Хмельницького.

Лауреат обласних, Всеукраїнських, Міжнародних фестивалів-конкурсів, феєричний співець музи Мельпомени, яскрава зірка небосхилу справжнього українського мистецтва – в пам’яті друзів і колег Іван Леонідович залишиться осяяною талантом і щирим серцем людиною, що любила мистецтво в собі! Поховання майстра не буде, адже Іван Кропліс заповів кремувати себе і попіл розвіяти на рідних українських просторах, тим самим подарувати себе цьому Всесвіту.

Тож, нехай його світло гріє серця і надихає творити з високою метою для нових часів і поколінь! Браво маестро! Біс! Біс! Біс!

Фото з архівів.