Письменниця з Кам’янця-Подільського розповіла про створення героїв книг та секрети успіху українських авторів

Авторка захопливих пригодницьких історичних романів, чиї книги підкорили серця тисяч читачів, Лора Підгірна відверто ділиться своїм творчим шляхом, розкриває таємниці створення незабутніх героїв та аналізує непрості реалії сучасного літературного процесу в Україні.

Лоро, ваша літературна подорож розпочалася у 2017 році, хоча до цього ви мали багатий досвід у журналістиці. Як цей попередній етап вплинув на ваше становлення як письменниці?

Насправді, я б не говорила про різку трансформацію. Журналістика для мене завжди була не лише фіксацією фактів, а й простором для творчості. Мої краєзнавчі статті, есеї, інтерв’ю з видатними особистостями – все це був своєрідний місток до великої прози. Саме цей досвід навчив мене бачити історії за буденністю, відчувати пульс часу та володінню словом.

Окремо хочу згадати мій проєкт “Літературний туризм”, який я реалізовувала у 2010-2017 роках. Тоді ще не було мейнстримом організовувати зустрічі авторів із читачами у невеликих містах Хмельниччини. А мені хотілося подарувати цю можливість місцевим шанувальникам літератури. Я пишаюся тим, що долучилася до формування цієї важливої культурної ініціативи, адже для багатьох читачів з невеликих містечок це була унікальна нагода наживо поспілкуватися з улюбленими письменниками. Звісно, тоді все трималося на моєму ентузіазмі та підтримці друзів. У Волочиську, наприклад, неоціненною була допомога пані Тоні Султан, власниці ресторації “Ольвія”. А в Кам’янці чудова співпраця склалася з готельно-ресторанним комплексом “Рейкартц”, де ми навіть створили “Письменницький номер 313” для наших гостей.

Тож мій дебютний роман “Червона Офелія” із захопливої серії “Пригоди Марка Шведа” став несподіваним, але цілком логічним продовженням моєї діяльності на літературно-мистецькій та просвітницькій ниві. До речі, написала я його досить швидко – за три місяці.

Три місяці на роман – це справді вражаюче! У чому ваш секрет такої продуктивності?

Так, “Червона Офелія” була написана за три місяці, але за цим стояли роки кропіткої дослідницької роботи. Близько п’яти років я збирала історичний матеріал, який ліг в основу цієї книги та всієї серії про українського “Джеймса Бонда” – розвідника спецслужб УНР Марка Шведа. Здавалося, я інтуїтивно накопичувала знання про цей унікальний пласт історії України, про епоху українського державотворення на зламі XIX та XX століть та про неймовірних людей, які творили цю державність.

Для створення якісного історичного пригодницького роману ключовим є вибір епохи. Вона у мене вже була. Залишалося знайти героя, який би органічно вписався в цей контекст. Героя, якого, на мою думку, і сьогодні не так часто зустрінеш в українській літературі, а у 2017-му це було справжнім викликом. Ним і став Марко Швед – українець, патріот, відважний спецагент екзильних спецслужб УНР. Його життя та доля тісно переплітаються з бурхливою історією України та світовими подіями. Саме у форматі захопливого пригодницького роману я отримала можливість розповісти читачам про складні, часто маловідомі сторінки нашої історії.

Ви називаєте свої романи “українським вестерном”. Чим ваш “український вестерн” відрізняється від класичного американського?

Вестерн як жанр – це завжди про динаміку: погоні, переслідування, сутички, випробування мужності, пошуки скарбів, тобто протистояння між “хорошими” та “поганими хлопцями”. У цьому сенсі мій “український вестерн” не є винятком. Марко Швед – це розвідник, який протистоїть ворожим силам, зокрема радянським спецслужбам. Але він не просто таємний агент, бездушна машина для виконання завдань. Він – українець. І це визначає все.

Як і багато чоловіків тієї епохи, які стали рушійною силою національно-визвольної боротьби, Марко – освічений, пройшов горнило Першої світової війни, добре володіє зброєю і є безмежно відданим своїй землі патріотом.

Сьогодні серія “Пригоди Марка Шведа” налічує вже п’ять книг, а географія пригод мого героя простягається від мальовничої Тарноруди та стародавнього Кам’янця до космополітичного Лондона, імперської Москви, екзотичного Нью-Йорка та далекого Харбіна. І я надзвичайно вдячна цій серії за її відданих та чудових прихильників. Звісно, не обходиться і без романтичної лінії, адже який же справжній український герой без щирого кохання?

Ви називаєте Марка Шведа українським супергероєм.

Саме так. Він – уособлення гідного українського чоловіка: патріота, воїна, захисника, чоловіка і батька.

Хто з ваших літературних героїв є вашим улюбленцем?

Я люблю всіх своїх героїв по-своєму: і мужнього Марка Шведа, і розважливого Назара Сотника, і мудрого отця Люка… Кожен з них – частина моєї душі. Але серед моїх персонажів є не лише чоловіки. Згадайте харизматичну Марі Пчелінські з циклу “ORIENT” або чарівну та кмітливу панянку-детектива з Проскурова, Інесу Путс. До речі, події серії про Інесу відбуваються на початку XX століття (1905-1906 рр.), а прототипом головної героїні стала реальна особистість – Інна Глега, підполковниця обласного управління поліції міста Хмельницького. Саме пані Інна надихнула мене на створення цієї яскравої героїні.

Ви працювали журналісткою в Києві, а потім повернулися до Кам’янця-Подільського. Чи впливає ваше географічне розташування на вашу творчість? Чи надихає вас рідне місто?

У Кам’янці  я пишу про далекий Харбін, блискучий Вашингтон чи бурхливий Нью-Йорк, я б не сказала, що моє поточне місцезнаходження має визначальний вплив. У наш час завдяки інтернету та спілкуванню з людьми, які перебувають у потрібних мені локаціях, можна вивчити все. Звісно, деякі місця, що згадуються на сторінках моїх книг, я відвідала особисто – Стамбул, Мюнхен, Трансільванію, Принцеві острови, Базель чи Кольмар… Я люблю побачити, відчути атмосферу, доторкнутися до історії, а потім перенести свої враження на сторінки романів.

А Кам’янець… звісно, він є джерелом невичерпного натхнення! Йому присвячені романи “Омбре. Над темрявою і світлом”, а події циклів “Пригоди Марка Шведа” та “Інеса Путс. Панянка-детектив з Проскурова” частково розгортаються саме тут, причому не лише в сучасному, а й у середньовічному Кам’янці. До речі, мій новий роман, над яким я зараз працюю, буде повністю присвячений історії древнього Кам’янця, про який, насправді, відомо не так багато, особливо про його заснування.

У романі відбуватиметься переплетіння епох, і я планую обіграти в сюжеті цікаву дако-римську наукову гіпотезу заснування Кам’янця, представлену видатними українськими науковицями – археологинею та реставраторкою Євгенією та Ольгою Пламеницькими, чиє ім’я сьогодні носить одна з вулиць нашого міста.

Що для вас є найважливішим у вашій письменницькій діяльності: персонажі, атмосфера чи меседжі, які ви закладаєте?

Усі ці елементи нерозривно пов’язані та разом формують той самий меседж. Адже без глибокого відтворення колориту епохи, без автентичного історичного тла, без захопливої романтичної лінії, без напруженої драми та конфлікту і, зрештою, без реалістичних, живих персонажів мої романи були б нецікавими. Саме на цій основі й вибудовується головний меседж, який у моїх творах залишається незмінним: чим глибше ми досліджуємо минуле, тим краще розуміємо сьогодення.

Насамперед це стосується нашої власної історичної спадщини, української історії. Я переконана, що нам досі вкрай потрібні захопливі, цікаві проукраїнські історичні пригодницькі романи з сильними українськими героями. Без них – ніяк. Жодна нація, яка себе поважає, не цурається мати якісну літературу та кіно з власними крутими героями, наділяти їх майже супергеройськими якостями та робити їх відомими у всьому світі. Імпортувати їх у форматі книг та кіно. Україна в цьому плані все ще, на жаль, пасе задніх.

Лоро, розкажть про романи з турецької серї “ORIENT. Близько до ворога”, адже вона вирізняється не лише захопливим, колоритним  історичним тлом, але й глибоким психологізмом персонажів. Що вас найбільше приваблює у дослідженні внутрішнього світу ваших героїв?

Серія пригодницьких історичних романів “ORIENT. Близько до ворога” занурює читачів у бурхливий світ Близького Сходу 1920-30-х років, у світ протистояння спецслужб, боротьбу  iдеологiй та полiтичнi  iнтриги.  У романах дiють  харизматичні персонажі –   розвiдники українських екзильних спецслужб – вигаданий герой Назар Сотник – пiд прикриттям легенди комерсанта, що торгує перськими килимами  та Марі Пчелінські – реальна iсторична постать, українська розвiдниця, що нiчим не  поступалася   у шпигунськiй майстерностi героїзованим у радянські часи радянським  розвдницям чи європейським колежанкам. Про Марiю Пчелнську ми  отримали можливiсть дiзнатися лише тепер. Її  бографiя направду вражає:  спiвробтниця посольства УНР в Болгарiї, що пережила  влаштований агентами ОДПУ страшний теракт у Храмi святої Недiлi, у Софiї, пiд час  якого загинув цвiт болгарської нацiї, що прагнув незалежностi своїй країнi; далi – сестра милосердя у Госпiталi Червоного Хреста, у Парижi у 20-х,  агентка  екзильних спецслужб ДЦ   УНР в Стамбулi у 1929-1930рр.,  одна з перших учасниць Руху Опору  в Парижi під час Другої Світової війни, у 50-х – дружина видатного дiяча Азербайджанської дiаспори у Францiї, А.М. Топчибашi… Вiртуозна  українська  розвiдния i  просто неймовiрна жiнка…

Однак, крім відтворення історичної канви, мене надзвичайно захоплює дослідження психології моїх персонажів. Їхні внутрішні конфлікти, мотивації, темні сторони душі, страхи та бажання – все це робить їх живими та близькими читачеві. Особливо цікаво спостерігати за трансформацією героїв під впливом складних історичних обставин та особистих драм.

Такі персонажі, як Назар Сотник та Марі Пчелінські, є яскравими та багатогранними. Чи є якісь особливі аспекти їхніх характерів, які ви хотіли б виділити?

Назар Сотник – це людина честі, патріот, поставлений перед складними моральними виборами. Його внутрішня боротьба між обов’язком і почуттями, його ревнощі та відданість роблять його дуже людяним. Марі Пчелінські – сильна, незалежна жінка, яка прагне свободи у світі чоловічих правил. Її бунтарський дух, чуттєвість і складне минуле формують її непростий характер. Мені цікаво досліджувати їхні стосунки, їхні внутрішні демони та світлі сторони.

Відомо, що серія “ORIENT” має під собою серйозну дослідницьку базу.

Абсолютно. Романи серії “ORIENT” створено на основі розсекречених архівних документів архiву Служби Зовнішньої розвідки України. Цей цикл є літературною версією моєї дисертації, присвяченої діяльності українських екзильних спецслужб на Близькому Сході у 1920-30-х роках. Тому історична достовірність основного сюжетного фарватору є для мене одним із ключових пріоритетів, хоча художній вимисел, звісно, додає історії захопливості  без нього нiяк не обiйтися.

Ваші книги вже отримували відзнаки. Чи сприяли вони їхній популяризації?

Я не є великим прихильником різноманітних конкурсів. Мій роман “Омбре. Над темрявою і світлом” отримав премію “Коронація слова” у 2017 році. Проте, на мою думку, успіху та популяризації творчості автора сприяє не окрема нагорода чи перемога в конкурсі, а щоденна кропітка праця, професійне ставлення до письменництва та, звісно, живі творчі зустрічі з читачами.

На жаль, сьогодні українському письменнику здебільшого доводиться прокладати свій шлях самотужки. І якщо твоя книга побачила світ у видавництві – це вже велика удача. Також в Україні все ще фактично відсутня фахова літературна критика у її класичному розумінні. Її повністю підмінили блогери в соціальних мережах, які часто висловлюють не фаховий погляд, а власні смаки та вподобання, нерідко за відповідну плату. Або ж і хейтять “на прохання”.

З літературними агентами ситуація ще сумніша, бо й саме розумiння цiєї iнституцiї, її функцiй, як й iнституцiї лiтературної критики в Українi відсутнє 

Кумедно, та у нас i  письменництво доci не вважається професiєю.

Особливо прикро, в час, коли всупереч всьому має розвиватися українська книга, спостерігати засилля іноземного перекладного фентезі в українських книгарнях. До недавна така ж точнісінько ситуація була з росiйськомовною лiтературою, тепер із перекладними фентезі-одноденками у дорогущiй полiграфії, якi часто не несуть нiякого сенсового навантаження, i є своєрiдним  лiтературним попкорном,  що забиває русло розвитку української лтератури. Інвестувати в українського автора сьогодні,  у принципі, як і вчора, видавцям  невигідно.

Тому українським письменникам не просто, особливо початкiвцям, якi  все мусять робити методом “тицяння”: ми не маємо i чвертi тих можливостей та преференцiй у спiвпрацi  з видавництвами, що нашi  європейькi та американськi колеги.

Тож успiх та просування  українського автора найбiльше залежить – вiд  його власної працездатності та наполегливості. Вiри у себе  та у свiй текст.

Тож, на мій погляд, перемога у конкурсі та кількість виданих книг в Україні абсолютно ні на що не впливають… Ну, а засилля третьосортного іноземного перекладного фентезі, любовних романiв та детективiв на полицях книгарень, якi  формують сучасні читацькі смаки українців, лише довершує цю нерадісну картину.

Тому сучасного українського письменника я б порівняла з потопельником, порятунок якого залежить виключно від нього самого.

Чи пишете ви про  подiї сучасної росйсько-української вiйни?

Моя творчість не звертається до сучасної війни. Як історикиня, я  твердо переконана, що історія ходить по колу, а  ключ до розумiння сучасних подiй в Українi  лежить  у подiях, помилках i невивчених уроках iсторiї минулого. Також, у згубному впливі радянської історіографії та ідеології. Тобто ми живемо сьогоднi у наслiдках того вибору,  який робили наші прадіди, діди і батьки. Як позитивного, так і негативного.

Я надаю перевагу дослідженню  історичних подiй 100 рiчної і глибше давнини і пишу про них.  Це дає мені можливість більш чітко  розуміти та аналізувати  події сьогодення.

Гадаю, справжнє художнє осмислення таких масштабних і трагічних подій, як сучасна російсько-українська війна  стає можливим лише з дистанції часу. Перебуваючи в епіцентрі боротьби, крізь призму болю та невизначеності, складно сформувати об’єктивну картину. На мою думку, художнє осмислення війни вимагає певної часової перспективи. Лише коли ворог буде остаточно переможений, коли буде встановлено точну кількість жертв, коли справжнi зрадники та колаборанти понесуть заслужене покарання, а  справжнi герої отримають належне вшанування.

Сьогодні ж,  допоки у владі певних людей  спотворювати історію російсько-української війни, подаючи власну особу у вигідному для себе світлі,  манiпулювати суспільною думкою, користуючись своїм статусом, а через власне невiгластво та малоосвiченiсть, поширювати  вiдверту маячню та продукувати невігластво, об’єктивне осмислення усе ще не є можливим.  

Так само, як  не є достойним повчати з мюнхенської пивної, лондонського пабу,  варшавської чи парижської кондитирської  як правильно українцям  любити батькiвщину.

Я щиро вiтаю  книги, авторами яких є вiйськові. Проте, для мене вони радше  мають  формат  хронологчного фіксування подiй людьми, що опинилися в самому горнилі пекла війни. Цi  книги безцiннi, бо є пазлами, що складають єдине полотно історії новiтнього  протистояння українців одвічному ворогу, новiтньої трагедi  та подвигу українського народу. Вони обов’язково зіграють свою роль, як в українській літературі, так і в історичній науці.

Однак, потрібен деякий час, щоб емоції дещо стихли, щоб відкрилися всі правдиві факти, була засуджена  зрада, щоб суспільство змогло неупереджено поглянути на події. Лише тоді з’явиться простір для створення художніх творів, які зможуть так само правдиво та неупереджено осмислити  сьогодення.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook