«Ленінопад» у Хмельницькому: хто і коли скидав з постаментів «вождя революції»

Більшість хмельничан знають про «ленінопад» в обласному центрі 2014 року, коли Росія розв’язала війну проти України, тимчасово захопивши Крим. Мало хто знає, що це було не перше скидання «вождя світового пролетаріату» з п’єдесталу. І, напевно, ще менше хмельничан в курсі, що другий, він же останній «ленінопад» пов’язаний з першим, якщо можна так сказати, кармічно. Ми теж не знали, маємо сказати чесно, аж поки не погортали стару підшивку однієї з газет, що виходила у Хмельницькому 20 років тому.

Насправді публікація під назвою «80 лет назад» у «Моя газета+» (так, ми вже писали, що це було у 2005 році чи не єдине популярне друковане видання у Хмельницькому, що виходило російською мовою) спочатку привернула увагу зображенням кінотеатру ім. Т. Шевченка (колишній кінотеатр ім. Чкалова, або «Чкальнік», як кажуть іноді досі хмельничани, але вже дуже рідко). І в уяві вже вималювалася історія про те, яким кілька десятиліть тому був цей кінотеатр, і як останні багато років занепадає у центрі Хмельницького цей заклад, для якого ніяк не знайдеться ні мецената, ні грошей у бюджеті, щоб бодай його відремонтувати, не кажучи вже про те, щоб зробити з цього приміщення сучасний осередок культури та дозвілля, а не чергову багатоповерхівку (що сумнівно насправді) або черговий ТРЦ (що більш вірогідно, зважаючи на хмельницькі реалії).

З цього приводу, звісно, можна зануритися в ностальгію, але, мабуть, відкладемо це на потім. А поки що повернемося до публікації, в якій насправді йдеться про пам’ятник Леніну, що (з певними модифікаціями) простояв у центрі Хмельницького (Проскурова) майже 90 років. Якщо бути зовсім точними, то 89 років.

Процитуємо найцікавіше, на наш погляд, по ходу перекладаючи з російської на українську.

1925 рік запам’ятався проскурівчанам тим, що вперше в місті було зведено пам’ятник. Зважаючи на дату його встановлення, нескладно здогадатися, що цей монумент увічнив «вождя світової революції, організатора комуністичної (саме так, з малої літери, ніби щось знали, написали у статті – ред.) партії, засновника першої у світі соціалістичної держави…» тощо – Володимира Ілліча Леніна.

Нагадуємо, що тут і надалі ми цитуємо опубліковану статтю, тож таке шанобливе ставлення до «вождя революції» – не наша забаганка.

За царя-батечка у провінційних містах Російської імперії пам’ятників практично не встановлювали. Як правило, монументи з’являлися у столицях та губернських центрах. Рішення встановити той або інший пам’ятник ухвалювала місцева влада або загальні збори, а далі спорудження відбувалося виключно коштом меценатів або зібраних пожертв.

Радянська влада до питання пам’ятників підійшла по-своєму. У квітні 1918 року, у розпал громадянської війни, Раднарком (Рада народних комісарів – найменування уряду в Радянській Росії, СРСР та республіках Союзу РСР, що використовувалося в період з 25 жовтня (7 листопада) 1917 по 1946 роки – ред.) видав декрет «Про пам’ятники республіки», згідно з яким мали бути знищені «пам’ятники, зведені на честь царів та їхніх слуг» і, разом з тим, запроваджувалося виготовлення «пам’ятників революційного мистецтва».

Власне, сучасна Росія далеко від цієї нав’язливої псевдоімперської ідеї, попри те, що минуло століття, не відійшла – на окупованих українських територіях чи не найперше, що робить тимчасова російська влада, це знищує українські, часто унікальні пам’ятники та пам’ятки, а на їхньому місці ліпить свої вбогі шаблонні «зразки скульптурного мистецтва».

Далі по тексту про те, що були затверджені «списки революціонерів, громадських діячів, письменників, поетів, вчених, художників, композиторів, на честь яких дозволялося встановлювати пам’ятники». Але довелося зачекати, поки завершиться громадянська війна та «остаточно встановиться влада Рад».

У 1921-1924 роках в країні з’явилося сила-силенна пам’ятників та бюстів Марксу, Енгельсу, Радищеву, Добролюбову, Робесп’єру…

Максиміліан Робесп’єр, для розуміння, – один з лідерів Великої французької революції, відомий сучасникам як Непідкупний або Шалена Гієна, очільник якобінців. Член Законодавчих зборів з 1789 року і Конвенту з 1792 року. Чому саме його пам’ятники дозволила встановлювати влада Рад – незрозуміло, але цікаво.

Все, що зводилося після того, як влада «дала добро», було переважно стихійне та не витримувало критики щодо художньої цінності цих «творінь».

Новий етап в радянському монументальному зодчестві почався після смерті В.І. Леніна, коли у лютому 1924 року була створена урядова комісія з питань увічнення пам’яті вождя. В Україні її очолив Г. Петровський.

Схоже, саме той, іменем якого довгий час називався сучасний Хмельницький обласний музично-драматичний театр ім. М. Старицького.

За роки соціалізму в СРСР споруджено стільки пам’ятників та бюстів Леніна, що важко було знайти такий населений пункт, де їх не встановили б. Лише у нашій Хмельницькій області до середини 80-х років нараховувалося близько 500 бронзових, гранітних, залізобетонних, гіпсових та інших «іллічів».

Прощання з цими «зразками радянського мистецтва» для багатьох громад по всій Україні було (а подекуди і досі є) питанням досить болючим – достатньо вбити у пошуковик слово «декомунізація», і можна знайти достатньо прикладів, як ці гіпсові або цементні потвори намагаються втримати недоторканними.

У 1925 році на центральному майдані Проскурова (тоді це був майданчик перед нинішнім кінотеатром ім. Т. Шевченка, який збудували у 1940 році, а на його місці до цього був центральний вхід у міський сад – сучасний сквер ім. Т. Шевченка) за величезного скупчення народу урочисто відкрили пам’ятник В.І. Леніну.

Про цю подію писала навіть центральна преса. Зокрема, столична газета «Комуніст» 17 червня 1925 року видала таке:

У Проскурові споруджено перший на Поділлі пам’ятник В.І. Леніну, який зображає фігуру вождя на весь зріст. Розроблено проєкт другого пам’ятника. Його буде споруджено у Вінниці.

Насправді, як йдеться у статті, перший на Поділля пам’ятник Леніну було встановлено 7 листопада 1924 року у селі Велика Левада неподалік міста Городок.

Свого часу історія спорудження монумента переповідалася як зворушлива легенда: сільський вчитель Кравчук настільки був засмучений смертю вождя світової революції, що у себе вдома, з власної ініціативи, протягом кількох місяців таємно, власноруч виготовив бюст Леніна.  Коли роботу завершив, покликав односельців.

Далі, якщо коротко: селяни були настільки вражені майстерністю каменотеса, що вирішили: його творіння має стояти в центрі села. Там його й розмістили до річниці Жовтневої революції. А згодом передали на зберігання в історичний музей у Кам’янці-Подільському.

Що до першого пам’ятника Леніну у Проскурові, то його доля була, скажімо так, сумна.

У 1941 році під час німецької окупації скульптуру вождя скинули з постаменту. Власне, це і був той перший «ленінопад» у Проскурові (Хмельницькому). Шість років по тому, у квітні 1947 року перед кінотеатром, що називався тоді іменем Чкалова, встановили новий монумент.

Його виготовили на Львівській кераміко-скульптурній фабриці зі світлої мармурової крихти та полірованого гірського граніту. Висота пам’ятника – 4,5 метра (скульптура – 2,5 метра та постамент – 2 метри).

Більш пафосний пам’ятник, висотою аж 11 метрів, у квітні 1970 року, на честь століття з дня народження Леніна, встановили на майдані перед Будинком Рад (нинішній майдан Незалежності та будівля ОДА відповідно). Автором пам’ятника був відомий український скульптор Едвард Кунцевич.

Того ж року Леніна з майданчика перед «Чкальніком» перемістили до головної прохідної найбільшого на той час хмельницького підприємства – радіотехнічного заводу. Там він залишався щонайменше до 2005 року.

Що до «головного Ілліча» області, то у 1992 році його демонтували, прибрали з Майдану та встановили у Центральному парку культури та відпочинку (відомий серед хмельничан як «комсомольський парк», згодом – парк ім. М. Чекмана) – подалі від очей, глибше у кущі.

Так завершується публікація у «Моя газета+». Але ми знаємо, що було далі.

Обидва пам’ятники – і біля радіозаводу, і в парку – знесли в один день, 21 лютого 2014 року. Між першим та останнім “ленінопадом” таким чином минуло 73 роки.

6-метрову скульптуру у парку Чекмана спочатку тягнули за мотузки, щоб завалити на спину. Після невдалих спроб вирішили завалити обличчям вниз. Але пам’ятник не піддавався. Хлопці взяли болгарку і відпиляли болти, на яких тримається монумент. Ленін впав. Після знесення скульптуру планували здати на металолом, а виручені гроші віддати на майдан. Та подальша його доля досі невідома. Правоохоронці безуспішно розслідували його зникнення. Кримінальне провадження у цій справі намагалися закрити, але потім розслідування відновили, – писало через 4 роки після тих подій (у 2018-му) видання vsim.ua.

Традиційно дякуємо за сприяння у наповненні рубрики Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці, а відомому хмельницькому краєзнавцю Сергію Єсюніну, автору публікації, процитованої вище, за цікаву історію.

Інші матеріали з рубрики «Гортаючи старі підшивки» можна знайти за тегом підшивки на сайті Поділля NEWS.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook