Чому засинати за читанням і викидати книги у смітник – це нормально

Переконана, що не існує нецікавих книг, є тільки ті, які не пасують до вашого настрою. Хоча, брешу — є. Тому перед тим, як ви подумаєте, що цей матеріал нагло пропагує активне читання книг, хочу запевнити: якщо, на вашу думку, книга не є цікавою, її можна спокійно викинути у смітник. Зрештою, це ж ваша книга. Ви ж не доїдаєте їжу, яка вам відверто не смакує, так? Передавати такі книги далі людям не варто, бо те, що ви читаєте, буде асоціюватися з вами. А ви ж не хочете, щоб хтось подумав, що у вас поганий смак? Ваша бібліотека — це ваше обличчя.

Одразу скажу, що я би посперечалася з твердженням, що тільки люди, які читають книги, є інтелектуально розвиненими. У наш час джерелом знань і інформації можуть бути й інші носії. До того ж є книги, які не наповнюють читача нічим і не містять важливої інформації. Тому сам формат подачі інформації — друкований примірник — нічого не гарантує. А ще, можливо, вам і не потрібно підіймати рівень інтелекту? Можливо, вам і так добре, або ви вже досягли задовільного рівня розвитку? Це особиста справа.

Кому потрібне те читання?

Особисто в мене є достатньо мотивації багато читати, бо я викладачка англійської мови та письменниця. І для підтримки професійних навичок мені необхідно читати літературу англійською мовою. У більшості випадків я відчуваю себе привілейованою, бо завдяки знанню англійської маю можливість читати книги ще до того, як їх перекладуть українською. В один клік я можу придбати книгу, яка побачила світ десь у Нью-Йорку чи Лондоні, не чекаючи 7–8 місяців, поки її перекладуть українською — якщо перекладуть взагалі.

Українською читаю для розуміння ситуації на вітчизняному книжковому ринку. До того ж мені як письменниці потрібно знати, про що і як пишуть колеги, що люблять українці, а що критикують. Тому я займаюся дослідженням українського книжкового ринку. Часом щастить, і обрані книжки повністю збігаються з моїми інтересами, настроєм та запитом.

Звичка читати у мене з’явилася ще в дитинстві, бо в кризові 90-ті бібліотека була єдиним місцем, де діти могли взяти щось цікавеньке і розважити себе безплатно. Брала книги і я.

Як знайти задоволення в читанні навіть тим, кого змушували в дитинстві й повністю відбили бажання читати — про це й більше ми поговоримо в цьому матеріалі. А ще про те, як читання книг може наповнити життя новими фарбами. А воно може, повірте!

Якщо заведено вважати, що книга є ресурсом для мозку, то я зайду здалеку і почну з тіла.

Вплив читання на ваше тіло

З книжкою в руках ви можете зручно вмоститися, розслабитися і, використовуючи лише мозок, відірватися від реальності та поринути в альтернативну — ту, яку самі собі обрали в книгарні чи бібліотеці. Уже за кілька хвилин читання можна помітити зниження артеріального тиску, уповільнення серцебиття та розслаблення м’язів.

Читання позитивно впливає на дихання, сповільнює його та заспокоює кожну людину в її індивідуальному темпі. І йдеться не про сюжет книги, а про саму позицію тіла і рухи, які воно робить. Якщо ви заснули за читанням книжки — вам пощастило. У наш час чи не кожен українець має проблеми зі сном. Тому, якщо книга здатна вас заколисати — ви виграли у цій ситуації двічі. Одного разу я так тиждень читала одну книжку. Про що вона була — не пам’ятаю, але я виспалася. Вдячна за це авторці.

Коли ви вже зрозумієте суть розслаблення під час читання і це стане вашим ритуалом — попередьте всіх, з ким ви живете, про нову вашу звичку. Бо досить неприємно, коли з альтернативної реальності вас виривають крики «Де моя кружка?» або «Хочеш чаю?» Хоча, за моїми спостереженнями, більшість людей з повагою ставляться до таїнства читання і значно менше атакують людину з книжкою несуттєвими розмовами.

Зазвичай люди поважають сакральну тишу читача, навіть якщо самі не читають. Переконана, коли ви читатимете книжку, скажімо, на відпочинку чи пікніку з надокучливими родичами, то, швидше за все, вам дадуть спокій і не будуть лізти до вас зі своїми питаннями чи проханнями. Але в цьому випадку важливо мати саме паперову книгу в руках, бо старше покоління не відрізняє електронну книжку від інших, на їхню думку, безглуздих ґаджетів, тому не сприймає цей девайс серйозно.

Книжку треба розчитати так, як роз’їздити нові лижі

У більшості випадків читання спочатку йде туго, особливо, коли читає початківець або людина без звички й зі скептичним ставленням до цієї затії. А потім – швидко. Це нормально, бо розгортається сюжет. Автору треба познайомити читача з героями, текстурами, обставинами.

Книголюби стверджують, що перші 50% книги читаються повільніше, бо після половини прочитаного всі персонажі, локації та сюжетні лінії вже знайомі — і далі йде просто розвиток подій. Тому дотисніть ту книгу до половини, а там уже вирішите — викидати її у смітник чи ні.

Часто буває, що в новому дні наче нічого цікавого не чекає. Але, повірте, набагато приємніше починати день, коли в ньому є почата захоплива книга, яка змусить посунути увесь світ убік.

Повертаючись до теми мозку, зауважу: читання книги — дуже вартісна заміна скролінгу соціальних мереж. Самі порахуйте: під час двох годин перегляду сторіс і рілсів мозок кожні кілька секунд перемикається на різні емоції — сумно, весело, гарно, смачно, цікаво, ностальгійно. А коли ви цей час витрачаєте на читання книги, то слідкуєте за одним сюжетом — і таким чином нервова система не перевантажується.

Режим «Не турбувати» на телефоні стане вашим улюбленим

До вмикання його вас привчить не ця стаття, а та книжка з майбутнього, від якої ви не захочете відриватися. Спочатку ви поставите його на перше місце, а згодом зрозумієте, що жити з ним набагато краще. Зручніше перевірити всі сповіщення гуртом, ніж здригатися на кожен сигнал окремо, особливо якщо це відриває вас від захопливої історії. Але це у випадку, якщо ви не працюєте на важливому об’єкті.

Не знаю, чи легально до цього закликати, проте якщо ви працюєте на нелюбій роботі, то, можливо, варто і там почитати книжку. Набагато приємніше йти потім додому з думкою, що прочитали три глави Кінга, ніж що вбили частину дня, дивлячись у стіну. Чи не так?

Коли людина пізнає смак читання книг, у неї змінюється сприйняття часу. Готуйтесь до того, що, коли ви будете крутитися вночі без сну, слухати чиїсь безглузді розповіді чи відвідувати непотрібні вам посиденьки, у вас в голові вмикатиметься уявний циферблат з відліком сторінок, які ви могли б прочитати замість того, щоб мати той чи інший не дуже корисний для вас досвід.

Якщо вам пощастить, ви зможете заглибитись у якийсь твір і проковтнути його за один вечір. У такому випадку у вас буде відчуття, ніби ви сходили на якісну виставу. А сльози чи сміх, спричинені читанням книги, — це окремий вид задоволення.

Десь після 80-ї прочитаної книги ви зрозумієте, що часу нам на цій планеті насправді не так багато виділено, а книг повно і всі прочитати хочеться.

Література – підготовка до життєвих потрясінь

А вони будуть, на жаль. Як казав Шопенгауер, відсоток страждань, які несе в собі кожне людське існування, набагато більший, ніж задоволення. Запевняю: їх легше сприймати, коли знаєш, що ти не одна/один опинилася в такій ситуації. А провідником в цій історії може стати правильно підібрана книга. Більшість із нас думає, що ми — унікальні користувачі цього потертого диска під назвою життя, але це не так.

Часто у читацьких групах можна побачити запити на книги від користувачів, які переживають ту чи іншу кризу: втрата близької людини чи улюбленця, розлучення, війна, переїзд, адаптація, боротьба зі складними хворобами тощо. Життєві зміни сприймаються легше начитаною людиною, бо практично всі життєві перипетії вже описані у світовій літературі.

Декілька разів, коли якась халепа траплялася зі мною, я ловила себе на думці: «О, так це ж уже переживала героїня тієї книги, і нічого — пережила». У книгах, як і в житті, є патерни, за якими ми всі рухаємося. А розуміння того, що людина не одна така, і ще хтось був у подібній ситуації, допомагає пройти через життєві труднощі. Зрештою, всі герої книг здебільшого списані з живих людей, тому нічого чужого людській подобі ви в книгах не знайдете.

Ваша бібліотека — не тільки ваше обличчя, а й аптечка. Зазвичай, коли я дивлюсь на чергу книг, які збираюся прочитати, то розумію, в якому стані перебуваю, за що переживаю, про що мрію і чого прагну. Це як зазирнути до когось у холодильник чи бар: видно, які в людини наміри та потреби. Власна бібліотека іноді може бути дуже інтимним місцем, тому подумайте двічі, чи варто ділитися нею з іншими.

У мене є категорія книг, які я радо передаю друзям — щось легке й пізнавальне, що не засоромить мене і не видасть усі мої секрети. Нещодавно в мене з’явився бук-бар — такий стосик книг, який я ставлю в кімнаті, і після гостин кожен охочий може взяти собі щось додому почитати.

Оточення важливе, бо якщо вони читають — читатимете і ви. До того ж позичена книжка – це чудовий привід зустрітись з приємною людиною ще раз, щоб забрати та обговорити її.

Про авторку:

Катерина Загородня – журналістка, освітянка, письменниця та книголюбка з багаторічним досвідом. Працює у жанрах non-fiction та fiction, тематики своїх книг фокусує навколо питань міжнародних відносин, країнознавства, фемінізму та антропології людини. У своїх перших книгах «Я працюю між Європою і Азією» та «У чужому морі» досліджувала будні робітників і життя емігранток у Туреччині. У третій книзі “Перезапуск”, яка є завершальною з цього географічного діапазону, устами й діями героїв авторка рефлексує над темами християнства та ісламу, а події відбуваються в Україні, зокрема в Хмельницькому.

Продовження – за посиланням