Чому важливо прислухатись до себе?
29 Травня 2018

Спочатку хочу  розповісти одеський анекдот:

«Бігають діти в дворі. З вікна будинку виглядає мама одного з них і кличе:

– Сьома, додому!

– Мамо, я що, змерз?

– Ні, ти зголоднів!»

Цей жарт – дуже вдалий приклад того, як переривається контакт особистості (у даному випадку Сьоми) із собою, своїм досвідом, своїми відчуттями.

Така людина розгублена і постійно потребує вказівки та керівництва ззовні, не може прийняти рішення без сторонніх порад.

Для тих, хто бажає контролювати життя подібної особи, це може й зручно. Хоча навіть та сама мама Сьомі у 30 років буде закидати: «Та чого ж ти в мене такий безпорадний? А чого ти не одружишся, не приведеш мені онуків? Чого ж ти, нарешті, не станеш дорослим?»

Але правда в тому, що людині, яка не навчилася прислухатися до себе з дитинства, розуміти свої почуття, приймати досвід, вчитись на помилках, дуже складно адаптуватись у дорослому житті. Чому? Хоча б тому, що необхідно відмежуватись від батьківської сім’ї, щоб створити свою. Потрібно прислухатись до свого серця, своїх почуттів, щоб прийняти кохання, зрозуміти своє покликання, щоб обрати роботу, в якій можна самореалізуватись і бути щасливим.

На жаль батьки іноді з кращих міркувань занадто контролюють дитину, занадто прив’язують до себе, що заважає їй дорослішати. Сумно, коли в 30-40-50 років «дитина» так і залишається дитиною. Яка є альтернатива?  Ну, хоча б така: « Сьома, ти зголоднів? Якщо так, то обід уже готовий!»

Можна також зауважити, що роль «мами Сьоми» можуть виконувати і бабця з дідом, і батько, і брат, і сестра, і навіть «близький друг». Це, зазвичай, людина, яка краще за вас знає, що вам потрібно, що ви відчуваєте «насправді», кого любите, де вам треба працювати, де і як жити і т.д. і т.п. Що ж робити в цьому випадку?  Запитати себе: «Чи дійсно я бажаю того, що мені пропонують? Чи варто мені йти туди, куди мене підштовхують? Що я відчуваю? Від чого радіє моє серце? Від чого сумує? Яке рішення зробить мене щасливішим? Про що я буду жаліти через 10, 20, 30 років, а що буду згадувати з приємністю?».

І ще одне: якщо «Сьома» – це ваш друг, який тимчасово знаходиться без «мами», не ставайте на її місце! Дозвольте проявити «Сьомі» самостійність, взяти на себе відповідальність за своє життя – не давайте порад і не керуйте ним. Адже поради можна пропонувати тільки тоді, коли їх попросила відповідальна особа, яка потім не звинувачуватиме вас у тому, що ви невдало розпоряджаєтеся її долею, а сприйматиме вашу думку лише як одну з підказок, що дарує світ.

Всього найкращого! Гарних взаємин з близькими та друзями!

Тетяна Черкасова, старший викладач кафедри психології ХІ МАУП, практикуючий психолог, психотерапевт, член УСП (Українська Спілка Психотерапевтів) та АППУ (Асоціація психотерапевтів та психоаналітиків України).