Кам’янець-Подільський – цікавий, строкатий і неоднозначний

Туристична перлина Поділля зустрічає ринком. Тут галасливо, велелюдно, не дуже чисто. Більшість тих, хто приїздить у місто над Смотричем з боку Хмельницького, виходять з автобусу саме на цій зупинці. А далі…

А далі – вперед, до старого міста вулицею Князів Коріатовичів. На її перехресті з вулицею Огієнка увагу привертають строкаті циліндричні тумби для оголошень. У Хмельницькому таких точно не бачила.

За метрів сто звідти – готель-примара, що колись називався «Україна». Більшість номерів тут були без вигод, проте заклад тривалий час все одно вважався престижним через вдале розташування.  Вже років 15 будівля у самісінькому центрі стоїть пусткою. А торік вона горіла-палала. Нібито через необережне поводження з вогнем.

Через дорогу – сріблясті купола кафедрального собору святого благовірного князя Олександра Невського – обителі адептів Московського патріархату. Відкрили храм за часів Януковича. Це відновлена версія церкви, зведеної тут ще наприкінці ХІХ століття, але згодом зруйнованої більшовиками. Можна лишень собі уявити, скільки коштів вклали у цю реконструкцію. Бо споруда виглядає розкішно.

Лебедине озеро – наступна зупинка. Це куточок з каскадами водоспадів поблизу мосту над каньйоном.

Тут нині живуть досить крупні білі та дрібніші, але екзотичніші чорні лебеді. Птахи вже двічі опинялися в епіцентру скандалу. Торік через потрапляння до озера нафтопродуктів пернаті, що жили на той час у водоймі, загинули. Цьогоріч же комунальники під час сильної червневої зливи вирішили перестрахуватися та тимчасово забрали лебедів. Після чого містом негайно поширилися чутки про чергову халепу з нафтою. На щастя, це виявилося неправдою. Нині лебеді на місці і радують усіх охочих на них подивитися.

У старому місті біля ратуші одразу впадає в око гігантська рекламна майонезна перетяжка, яка виглядає направду без смаку.

У ратуші можна відвідати музей грошей. Вартість квитка для дорослих – 40 гривень. Найбільше мені сподобалися старі радянські газети. На зорі радянщини громадян спонукали сплачувати податки у статтях, які зараз справедливо розкритикувати за всіма канонами журналістики. Неповна інформація, порушений баланс думок. Та ще й «джинса» – лобіювання інтересів влади. Стиль «взвєйся-развєйся» та «да здраствуєт власть!» Ну, але ж і зараз у нас є такі медіа, правда?

Поряд з ратушою – численні кіоски з гарячими та холодними напоями. А ще – сувенірний ринок. Де з-поміж іншого варто придбати магнітики.

Дорогою до фортеці трапляються колоритні місцеві подробиці.

У самій же фортеці навіть у будній день купа туристів, які не потрапили  у кадр 🙂

З цікавинок для дітей – гончарний майстер-клас. За 200 гривень під керівництвом гончара можна виготовити, наприклад, глиняну чашку.

І зовсім недорого (30 гривень) – пульнути з лука або арбалета.

А ще абсолютно безкоштовно подивитися, як працюють археологи.

Моєю супутницею в подорожі була донька. Їй чомусь особливо до душі припала місцева катівня. З експонатами – пристроями для катувань та з поясненнями, що для чого використовувалося. До речі, Кам’янець був одним з трьох українських міст, де дозволяли собі тримати ката на зарплаті. Причому немаленькій. Такій, яка за декілька років дозволяла цьому фахівцю з тортур та страти  придбати садибу у центрі міста.

Дуже круто, що у фортеці є можливість досить непогано поїсти. Картопля на паличці з салом – 25 грн. Плов – 65 грн. Шашлик – ще дорожче.

Переказувати багато історичних подробиць – справа істориків. Тим паче про фортецю чимало знає Google. У нас же зворотною дорогою виникла ідея дещо відхилитися від звичного маршруту, заглибившись у нетрі старовинних квартальчиків. А що там, за привабливим фасадом? А там живуть місцеві, часто здаючи житло в оренду туристам.

Ну, і як же оминути кафедральний костел св. Петра і Павла? На вході до храму пропонують зробити символічний внесок у три гривні.

На мармурову Лауру Пшездецьку можна дивитися вічно. Бо не віриться, що реально створювати настільки майстерні і схожі на живі скульптури.

За хвірткою з написом на латині «Avorum respice mores» (Поважай звичаї предків) – найкращий для мене куточок старого Кам’янця. Абсолютно тихе місце на краю каньйону, де, здається, час завмер.

Також у старому місті є досить непоганий новий дитячий майданчик.

У нове місто добираємося одним з місцевих автобусів. Таких середньогабаритних транспортних засобів у старій частині Кам’янця ми зустріли багато. Ходять вони регулярно, а проїзд вартує 5 гривень. Дуже навіть непогано.

Ну, і зовсім наостанок. Таке чудове туристичне місце зустрічає й проводжає туристів стрьомним  автовокзалом. З платним туалетом поза межами будівлі. Та ще й з’ясовується, що вбиральня працює тільки до 18.00. Тож можна взяти участь у квесті з пошуку сортиру. Та, якщо все вийде, знайти його в одному з кафе. За 5 гривень. Такий він – Кам’янець-Подільський – цікавий, строкатий і неоднозначний!