Меджибіж – місто між Богами

Давньоруське місто Межибожжя згадується в Іпатіївському літописі у 1146 році. Було воно одним із найбільших серед міст Болохівської землі, з потужною дерев’яною фортецею, а назву свою отримало від розташування “між Богами” – річками Південний Буг та Бужок (тоді Бог та Божок). У XIV столітті литовські князі, що відвоювали Поділля у татар, перебудували фортецю на кам’яну.

У першій половині XVІ століття Меджибіж перейшов у володіння шляхтичів Сенявських. Найперший власник – кам’янецький каштелян Рафаїл Сенявський здійснив докорінну реконструкцію фортеці, перетворивши її на другий за величиною та значенням на Поділлі замок. До східної вежі були добудовані бастеї, розширена територія фортеці, споруджена потужна Лицарська вежа, палац та замковий костел. Під захистом такого могутнього замку розрослося багатолюдне місто, яке у 1593 році отримало Магдебурзьке право. У Меджибожі було кілька млинів та ремісничих цехів, міщани мали жваві торгові зв‘язки зі Львовом, Києвом, польськими містами, в  місті було кілька церков з братствами при них, виникла велика єврейська громада.

На початку XVІІІ ст. Меджибіж повернувся у володіння Сенявських, проте не надовго. У 1726 році зі смертю Адама Сенявського згасла чоловіча гілка роду, і його єдина дочка Софія, одружившись з князем Олександром Чарторийським, внесла і Меджибізький ключ у його дім.

Нині Меджибізький замок – унікальна пам’ятка архітектури та історії, жвавий туристичний об’єкт. Тут регулярно відбуваються фестивалі, історичні реконструкції, діє чимало музейних експозицій та виставковий зал. На окрему увагу заслуговує музей Голодомору 1932-33 років. Чимало тут і пам’яток єврейської історії. Перш за все, Меджибіж, у якому в минулому була численна єврейська община, став батьківщиною хасидизму – іудейської релігійної течії. Тут 1740 року оселився Ізраїль Бешт – засновник хасидизму, котрий тут же і помер в 1760 році. Його могила на старому цвинтарі – місце паломництва хасидів з усього світу.