Продовжуючи традицію культурних відвідин національно-пізнавальних заходів Хмельницького, в останні вихідні я намагалась отримати «грін-карту». Для цього мені не потрібно було шукати адресу посольства США у Києві, адже американські зірки зійшлися прямо на рідним Бугом.

На два дні територія Молодіжного парку перетворилась на амбасаду країни, яка особисто у моєму дитинстві асоціювалась з усім іноземно-модним, фірмовим й недоступно-бажаним, як лялька Барбі, про яку я мріяла змалечку. А особливого загострення мої мрії зазнали під тематичний кліп гурту «Aqua», до речі, теж американський.

Американська музика, серіали, джинси, напої, батончики, гумка – все це неймовірні цінності мого хмельницького дитинства. Певно, тоді я раділа цьому більше, ніж діти сьогодення радіють айфону чи іншому актуальному ґаджету.

І ось, через -надцять років сама батьківщина «свободи-тітоньки» завітала до мого міста в рамках проекту ініціатив місцевої громади – ГО ХСК «Атлантида» – й гостинно запросила всіх охочих попоїсти на природі.

Захід з назвою «Американський пікнік» в одному місці зібрав не тільки поціновувачів приготування їжі на відкритому вогні й її почесних поглинателів, а й хмельничан, які зголосились спробувати всі делікатеси американського способу життя особисто.

Попри всі фестивалі, концерти, конкурси, містяни, як виявилось, мають величезну охоту до простого лаунж-відпочинку в тінях паркових дерев, під приємну неголосну музику й наїдкові різноманіття. Все це, а до того всього ще й кіноперегляди, ігри й спортивні змагання – американський пікнік заніс червоно-білими смугами й зірками в святкове меню.

Звичайно, підсумувати цей захід можна було б фразою типу: «О, в нас і так майже кожного разу в локації Молодіжного парку під час заходів та фестів існують подібні активності й перевалочні табори відпочиваючих хмельничан та гостей». Але знову скажу вам вітчизняне «ніт»! Адже попри, з першого погляду, звичний, відпочинковий простір мав дійсно унікальну атмосферу.

Тут потрібно виділити кілька приємних особливостей. Першою й такою вдалою приємністю пікніку стала безкоштовна питна вода. Спека, яка доводить тебе до сказу ще за час робочого дня, ввечері не здавала своїх позицій. Єдине, що марилось мені на шляху у парк – прозора смачненька водичка і, о диво – пий скільки влізе. Величезній плюсовий лайк!

Ще одна радість – смітники. Ага, уявляєте, їх було достатньо, як, власне, й кімнат глибоких філософських роздумів – а це, визнайте, повага, як до матінки-природи, так і до її «дітей» зі своїми природніми потребами.

Крім того, ігри та розваги, котрі пропонували організатори дітям і дорослим, в принципі були високої якості й інтелектуальної завантаженості. Малеча ж давала відпочити батькам, бо була заклопотана запусками літаків, повітряних зміїв й фрізбі – всі ці потрібності можна було виграти, відвідавши п’ять локацій на вибір.

Ага, стоп! Мова! Так, зона для спілкування англійською в світлий час доби дійсно не пустувала. До речі, гості пікніка – учасники  американського кантрі-гурту Cisco & The Racecars – у неформальному спілкуванні визначили рівень англійської хмельничан як високий.

Про музичну програму навіть не буду занадто нудити, адже кантрі й блюз, рок-н-ролл, улюблені «амерікан сонгс» підлітковості, діджейські сети – обирай що тобі до вуха. Зі сцени, яка за кілька годин мала стати кінозалом, чулись «ролінги», «гострі перці» й навіть кавери свіжих хітів Леді Гаги. В час, коли американські виконавці балували публіку надзвичайно запальними музичними доробками, наші виконавці демонстрували не тільки грамотну вимову, але й візитівку України і Хмельниччини зокрема – мелодійні й водночас сильні голоси.

Хто покидав пікнік після музики – зустрічав дорогою з пляжу охочих до кіно- засідань, які з собою несли пледи, каремати й засоби проти комах. Доволі інтенсивний потік прямував у кінотеатр під відкритим світлом зірок, над по-американськи святковим Хмельницьким.

Й найпрогресивніший тег заходу – алкоголь. Масово-питущих, таких, хто б зависнув у алко-депресивній свідомості, я не помітила. Самі ж пікнікувальники більше налягали на їжу та лише де-не-де, придивившись, можна було помітити одну, ну, дві пляшки пива. Ото й по всьому. Можливо, людям в оточенні діток, батьків й пропаганді (в хорошому сенсі) сімейних цінностей  було чи то соромно чи то (тут маю ОСОБЛИВУ надію) не цікаво напиватись. Хіба ж це не крута тенденція?

І, насамкінець, – «усмішки». Пам’ятаєте найвідомішу візитівку американців – щиру посмішку? Цей сувенір протягом двох днів був масово розтиражований всіма учасниками американського пікніка. Так, діти, дорослі й поважного віку хмельничани світились радістю й щирим захопленням. А це – «головний хедлайнер» (*вирвано з зацикленого спічу ведучого) цього заходу!

Куди мандруватимемо наступного вікенду, читайте тут!