Побороти нечитуна: 5 романів, які читаються за вечір

Якась невидима сила відводить вас від читання книг, і щойно ви сідаєте читати, руки тягнуться до телефону або пульта телевізора? Навіть витирання пилу чи складання білизни здаються привабливішими, ніж читання книжки?

У цьому матеріалі ви знайдете собі поміч, адже ми поговоримо про п’ять книг, які, на мою суб’єктивну думку книголюбки та письменниці, читаються за один вечір. І в цьому випадку йдеться не про їхній розмір, а про зміст, який захоплює та несе…

Щемка історія з будинку для літніх людей з дуже милими персонажами

«Там, де заходить сонце». Олена Пшенична

Це точно одна з найкращих прочитаних мною книг сучасної української літератури. Навіть зараз, пишучи цей матеріал, мені захотілося придбати ще кілька примірників і подарувати їх друзям та родичам. І ще раз самій її перечитати — а таке я практикую вкрай рідко.

Події розгортаються в будинку для літніх людей в Україні. Кожен із його мешканців унікальний і особливий, має свої звички, повадки, темперамент. Водночас кожен має свою історію життя і причини бути саме таким.

Думаю, ця книга захопить і вас, адже в ній ідеться про маловідоме середовище, а читання перетворюється на пізнання чогось нового. У цій книзі немає нічого зайвого: кожне слово пасує, кожне речення має значення. Мова написання гармонійна, природна й здатна утримувати читача на сторінках добровільно.

З навали американських романів обираємо найкраще

«Остання камелія». Сара Джіо

Твори Сари Джіо широко представлені на українському книжковому ринку, і українці дуже люблять її творчість. Свого часу вона теж мене захопила – я прочитала всі її книги, а ті, що не перекладені українською, дочитувала англійською. Вона має свій особливий вайб і здатна захопити читача раз і назавжди. Це той випадок, коли ми говоримо про «примітивний жіночий романчик», як би його назвали скептики або ті, хто вдає із себе снобів. Бо я переконана: такий жанр літератури теж заслуговує на повагу.

З усіх романів Джіо цей має найвиразніший детективний елемент, що є його перевагою, адже він достатньо добре тримає увагу читача, щоб побороти «нечитуна».

Переплітається лінія сучасної героїні з героїнею минулого. Ареною подій став маєток в Англії та сад із камеліями, де шукають сліди вбивці кількох молодих жінок. І так, дехто може все ще соромитися фрази «жіночий роман», мовляв, там немає нічого путнього чи пізнавального — якщо мислити стереотипно. У цьому випадку ви справді не здобудете нових практичних знань, але проведете час дуже приємно.

А от у наступній книзі, навпаки, дізнаєтеся багато нового для себе.

Книга, яка змусить вас бути вдячними за те, що ви народились в Україні

«Ти почуєш мене тепер». Ірина Окур

Динамічна проза про життя турецьких жінок у сільській місцевості на сході Туреччини. Одразу скажу: ті, хто думає, що знає цю країну, бо був у Кемері чи Сіде, — ні, ви не знаєте. Навіть я, проживши декілька років у столиці, не знала тих нюансів. І чесно зізнаюсь: воліла б їх і не знати. Ірина поїхала туди й привезла нам із вами всю «жесть», оформлену в художній твір.

Чому «жесть»? Бо чи не через кожні 15 сторінок до якоїсь жінки їдуть свати, а потім в неї починається кровотеча (з різних частин тіла).

Ця книга — збірка історій із життя семи туркень, які зазнали домашнього насильства, що було нормою (і ще є в деяких регіонах) у межах мусульманського суспільства, де рішення за долю родини приймає найстарший чоловік, а адекватність того «старшого» навіть не ставиться під сумнів.

Я сама прожила в Туреччині не один рік і написала про цю країну три книжки, але таки не могла зрозуміти — як можна одружувати двоюрідних братів і сестер. Казали, це для того, щоб спадщина лишилась у родині (земля, майно, гроші). Але все ж таки… Для мене це не було аргументом, бо навіть у домашніх кролів є який-не-який вибір у цьому житті. А в цій книзі цей аспект підсвічений кривавими вогнями в кожній главі.

Новизна, яка буде тримати вас на сторінках цієї книги:

• Якщо двох немовлят різної статі вигодувала одна жінка, то вони стають кровними братом і сестрою, тому одружити їх у майбутньому вже не можна.
• Можуть одружити без присутності наречених або одного з них (релігійний шлюб).
• Другу жінку беруть у родину, щоб допомагала першій із дітьми й народила ще. Навіщо їм стільки дітей — теж не зрозуміло. А оскільки в тих місцевостях релігійний шлюб важливіший за документи, то можна, мабуть, хоч із п’ять собі взяти.
• Можуть жити по 20 осіб під одним дахом (батьки, п’ятеро братів із сім’ями).

Книга точно змусить читачів цінувати те, де вони народилися, якщо це був не турецький аул у проміжку між 50–80-ми роками, як у героїнь книги. А також, думаю, у багатьох після прочитання цієї книги з’явиться бажання нарешті подякувати за працю феміністок — за те, що ви й на свого чоловіка гаркнути можете, і макітрою запустити. А більше того — можете обрати собі «жертву» самостійно.

Приємно було читати про сьогодення однієї з героїнь, яка все життя мріяла займатися мистецтвом і в старшому віці нарешті мала своє ательє. А ще сподобався момент із короткими питаннями, які авторка ставила кожній героїні перед її історією. Це задавало певний тон кожній розповіді.

Найкраще від авторки світових бестселерів

«Веріті». Коллін Гувер

Сюжет розвивається досить швидко, а елемент трилеру робить своє — тримає в напрузі до останньої сторінки.

Головний герой постає як ідеальний чоловік, коханець і красень. Його дружина, відома письменниця, потрапляє в автокатастрофу і втрачає здатність писати, ходити та нормально функціонувати. Чоловік вирішує найняти іншу письменницю, щоб вона опрацювала нотатки дружини й дописала її книги. Менш відома та доволі бідна авторка на деякий час переїжджає до помешкання подружжя, щоб працювати з матеріалами.

Читаючи рукопис нової книги «нерухомої авторки», вона дізнається багато таємниць із життя цієї пари — зокрема, про обставини, у яких загинули двоє їхніх маленьких доньок, про підхід до виховання сина та взагалі про ставлення відомої письменниці до дітей і чоловіка.

Образ ідеального чоловіка одразу насторожує, і здається, що під кінець він виявиться найбільшим негативним персонажем. Наприкінці книги сюжет кілька разів змінює напрям, і герой дійсно наближається до цієї характеристики — але не факт. У будь-якому разі, ці повороти не дають відірватися від книги.

Зануртесь у ностальгію через сторінки книги, на яких точно впізнаєте себе

«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем». Юлія Мак

Романтична проза про українське село, яка нині в тренді. Гарний приклад тенденції до активного висвітлення цієї теми в сучасній літературі.

Під час прочитання цієї книги я зловила себе на думці, що хотіла б бути тією людиною, яка не бігала полями в дитинстві, не будувала халабуди й не блукала лісами — тоді мені було б ще цікавіше читати цей твір. А так, він настільки легкий, що часом навіть занадто. Але якщо ви хочете поринути у спогади, ця книга точно відволіче вас від нудних хатніх справ.

Складається враження, що авторка написала літопис свого дитинства просто для себе. На що, звісно, мала повне право. І він виявився близьким для багатьох українців.

Гадаю, ця книга здивує сучасних і майбутніх підлітків, які жодного разу не були ні в кукурудзяному полі, ні в гороховому. Тож якщо ви підліток, почніть знайомство з читанням саме з цієї книги — і руки до телефону хоча б один вечір точно не тягнутимуться.