Слово про самореалізацію, або Чому одні жінки складають квіточки в букетик, а інші захищають державу

ХХІ століття змінило уявлення суспільства про роль жінки і чоловіка. Жінки багато пройшли, щоб домогтись рівності прав з чоловіками, але і досі є країни, де їх сприймають як щось, трішки краще, ніж меблі… В Україні ця ситуація змінюється з кожним роком все більше. Та насправді, на мою думку, це заслуга не всесвітнього розвитку, а самої української жінки, бо в найважчі часи, в часи війни, вона взяла цей важкий тягар і впевнено понесла вперед. Українські волонтерки, медики, жінки-військові варті найбільших похвал. Ця розповідь про тих, хто не змінив туфлі на підборах на берці, а про тих, хто і в одному, і в іншому взутті є професіоналками своєї справи. Отже, жінки у силовому блоці – важливі,  і наступні слова про них.

Перша моя історія про жінку-рятувальницю. Ніколи б не могла подумати, що представниця прекрасної половини людства свідомо захоче працювати рятувальницею. А вона не тільки змогла, а й стала офіцером. Альона Мул – перша жінка-рятувальниця в Хмельницькій області, яка здобула офіцерські погони. Вона – полковник. Це за межею можливого могло б бути ще 16 років тому, коли вона починала свій шлях. Зараз Альона виконує важливу місію – навчання особового складу. Вона згадує ті часи, коли треба було виїжджати на службові виклики, і на підборах в тому числі, описувати важкі ситуації із жертвами в сухих протоколах. Жінка досі тримає у своїй тривожній сумці і берці, і балетки, і туфлі. Ця жінка готова на все і на багато чого. Не зважаючи на свою вкрай важку роботу, вона залишається жіночною.

Нещодавно у Хмельницькому відбулась конференція комунікаційної кампанії 1325 «Жінки. Мир. Безпека», де представниці силового блоку розповідали про «підводне каміння» для жінок в цій сфері. Вразили і жінки з поліції Хмельницької області. Вони прийшли хто-звідки – цьому сприяла реформа поліції. Звичайно, спочатку було важко.

Аделіна Кирилюк – лейтенант поліції.  До служби була повітряною гімнасткою, потім – викладачем у Донецьку, та доля кардинально змінилась з приходом війни на Донбас. Жінка розповідає, що в поліції немає поділу на жіночі і чоловічі обов’язки, і всі завдання потрібно виконувати на рівні з чоловіками.

Анна Стрембіцька, старший лейтинант поліції, розповіла, що навіть намагалась повторювати ходу колег-чоловіків та вітатися за руку, щоб відчувати себе рівною з ними. Звичайно, зараз все по-іншому. Коли досягаєш певного рівня, починаєш не тільки знати собі ціну, а й показувати хороший приклад для новобранців. Зараз жінки у поліції вже вимагають не «урівнялівки» прав з чоловіками, а партнерських відносин. Іншими словами: жінка повинна не носити важкий бронежилет, а вимагати запровадження спеціальних «броників» для жінок, враховуючи їхні фізіологічні особливості. Та українські професіоналки в жодному разі не демонструють, що вони – «слабша стать», і після важкої зміни, як-то кажуть, «у повній бойовій готовності» йдуть до школярок, щоб розповісти про свою роботу.

Хмельницький пишається своєю прикордонною академією. А ви знали, що набір 1994 року налічував лише шістьох дівчат, зараз же це вже четверта частина випускників. Вони знають, на що йдуть і виконують всі вимоги, що до них ставлять. Жіночого офіцерського складу теж побільшало.

Вікторія Іванюк, старший інспектор роти особливого призначення «Богдан», розповідає, що  її захоплення «чоловічою» справою починалося з дитинства. Дівчинці цікавішими були протоколи допитів, які приносила мама  з міліції, де працювала, аніж ляльки.

У цьому і важливість питання гендерної рівності. Це не про гомосексуалізм, як хочуть перевернути уявлення архаїчні спільноти, а про самовираження. В першу чергу, запитайте себе: чому жінка – це обов’язково матір, берегиня сімейного вогнища? Так, комусь хочеться бути домогосподаркою чи фешн-богинею, а хтось хоче займатися серйознішими справами. Невже ми, жінки, окрім виховання дітей і приготування їжі, ні на що не здатні на думку чоловіків?

Чоловіки, які досі складають більшість у прийнятті важливих рішень, повинні зрозуміти, що жінки – не «другий сорт» і не конкурентки, які вимагають визнання своїх прав, а партнерки. Адже саме симбіоз чоловічого і жіночого дозволить вирішувати нагальні потреби суспільства. Жінки-поліцейські наводять приклад: у розв’язанні побутових, сімейних конфліктів саме вони є профі. Жінка зрозуміє, відчує і знайде потрібні слова для врегулювання конфлікту набагато швидше. На загальнодержавному рівні – теж саме. Ми, як Інь і Янь,  доповнюємо один одного.