Зіньків на Хмельниччині: замок, храми, гончарі та… ковбаса | Поділля News
Зіньків на Хмельниччині: замок, храми, гончарі та… ковбаса
13 Липня 2017

Прямуючи з Хмельницького до Кам’янця-Подільського, варто відхилитись у Солобківцях від траси на якихось 14 км, аби побувати у старовинному Зінькові. Колись одне з найбільших міст Поділля, а нині просто велике село, добре відоме в нашій області та за її межами. Хто з нас не чув про зіньківських гончарів, зіньківську чорну ковбасу, зіньківське пиво (на жаль, пивзавод, заснований ще 1888 року, тепер розливає лише мінеральну воду). Але славиться Зіньків ще й своєю багатою історією та пам’ятками старовини. До наших днів тут збереглися дерев’яна Михайлівська церква XVIII ст., костьол Св. Трійці 1750 року, деякі містечкові будинки XIX ст., а також рештки могутнього замку.

Найперша згадка про Зіньків датується 1404 роком як власність Петра Шафранцева. У 1431 році польський король Владислав Ягайло передав село та його околиці у володіння подільському воєводі Петру Одровонжу. Саме Одровонжі, оселившись у Зінькові, незабаром домоглися для нього від 1458 року Магдебурзького права, за яким поселення отримало міське самоврядування і власне судочинство. У середині XV ст. силами зіньківських міщан був споруджений замок, який став одним із найважливіших у мережі подільських фортець, що чинили опір татарським навалам.

Він розташовувався на високому місці, що виходить з одного боку над глибокою й широкою долиною річки Ушиці, а з іншого – над яром. План замку – рівнобічний трикутник, на кожному розі якого були шестигранні вежі, дві з них –триповерхові, одна – чотириповерхова. Між двома баштами, що височіли над долиною Ушиці, стояв великий триповерховий будинок, зовнішня стіна якого слугувала за фортечний мур. Інші два боки теж були прикриті десятиметровими мурами. Посередині, із боку міста, замок оточував рів, через який було перекинуто підвісний міст.

Від колись могутньої фортеці збереглися лише руїни її найдавнішої частини – південної башти (на висоту одного поверху) та чотирьох казематних приміщень під фундаментом західного муру. Вражає товщина стін вежі – до 3,5 метра! Але найбільше дивує, що замок зазнав руйнації не з плином часу, та не під час бойових дій. Його знищили наприкінці XIX століття за рішенням… місцевої селянської громади.

Почалося з того, що у 1872 році державна люстраційна комісія передала замок у гарному стані зіньківській селянській громаді. Деякий час у замковому будинку розташовувалася “станова квартира” (стан – поліцейський округ): на першому поверсі була канцелярія станового пристава та приміщення для поліцейських урядників, середній поверх винаймав пристав під помешкання для своєї родини, а на верхньому був влаштований… город із квітником, бо, як розповідали люди, даху у третього поверху не було, й тому всю його поверхню засипали землею.

Згодом по Зінькову хтось поширив чутки, що замкові башти от-от мають обвалитися й загрожують костелу та іншим будинкам, котрі стоять під горою. “Станову квартиру” звідти забрали, а селянська громада вирішила розібрати замкові мури. Місцевий уряд розпродував каміння із замку, а потім ті руїни, що залишилися, продали одному селянинові за 200 рублів із правом “забрати із замку все, що йому знадобиться”. Він й розібрав рештки замкових споруд й навіть почав викопувати каміння з фундаментів. Якби не київський історик Орест Левицький та подільський краєзнавець Є.Сіцінський, які у 1898 році на власні очі побачили ті “розкопки”, то від зіньківського замку не залишилося б s камінчика. Історики зуміли припинити “истребление древнего замка в Подолии”, але вже надто запізно.

Проте, туристам у Зінькові є що оглянути й крім замку. Надзвичайне враження залишить Михайлівська церква XVIII ст. – унікальна пам’ятка дерев’яного зодчества. Витончена красуня-церква вдало розмістилась під схилом одного із пагорбів. У 2007-10 роках її реставрували. Зведена вона була у 1769 році на кам’яному фундаменті, дерев’яна, тризрубна, з ґонтовим покриттям. Всередині подекуди ще можна побачити орнаментальні розписи. Давня дзвіниця не збереглася, тому поруч з церквою стоїть нова, з цегли, з кількома дзвонами. Трохи далі від неї – пам’ятний хрест середини XIX ст. Територія навколо впорядкована і доглянута, так що гарні враження вам забезпечені.