Жіночу виставу показали хмельничанам литовські актори

Якщо душу українців складає пісня, то, у випадку литовців, – це однозначно театр. Народний театр Центру культури міста Рокішкіс завітав до Хмельницького на запрошення міського управління культури й туризму, щоб представити громаді театральну компоненту національного колориту Литви. Він є найстаршим серед подібних колективів країни – цьогоріч відсвяткував 60-річчя. Цей ювілей артисти відзначили сотою прем’єрою.

«Жінки кращі за чоловіків – вони відчувають ритм у всьому», – впевнений режисер Елігіус Даугнор.

П’єса «(НЕ) втішних кобіт теревені», яку презентували хмельничанам, заснована на віршах сучасної литовської поетеси, письменниці Агне Жагракаліте.

Ліричним суб’єктом авторки зазвичай є дівчинка-жінка-поет, чий простір – не абстрактні поетичні далі, а світ речей, людей і відносин, які існують тут і зараз. І хоча виставу глядачам представили мовою оригіналу – литовською, сюжет її зрозумілий кожному, бо взятий з життя.

Перед показом глядачам роздали вибрані рядки з поезії авторки, кожен з яких може сміливо виступати повноцінним афоризмом.

Починає виставу перший рядок – «Жінки для мене занадто жінки». На сцені – мінімум декорацій: кілька пластикових корзин різного розміру, стілець, дошка для прасування. І диван, на якому з кухлями сидять чотири зрілі пані. Але настрій у них зовсім не святковий: одразу зрозуміло, що бокали в їхніх руках – засіб знеболення, а не веселощів. Пані втішають свою колежанку, від якої пішов чоловік. Кожна пані, дівчина, яку колись зрадили, впізнавала себе – в героїні та подруг – серед її колежанок.

Гумор, жарти, перевдягання, танці та, звісно, теревені – ось чим рятують нас і рятуємо ми.

Такий вечір-реабілітацію, знайомий чи не кожній жінці, презентує театральна сцена: спогади про перші залицяння, кохання, стосунки, про все щиросердне та первинне.

Ігри дитинства, заміжжя, народження дитини, зрада чоловіка – все це оживає завдяки віршованій пантомімі, зрозумілій без перекладу.

Опудало зрадника, в яке з неприкритим задоволенням по ходу дії подруги встромляють шпиці, жіноча частина зали сприймає з захватом, чоловіча – з острахом. Переживши всі перипетії жіночої долі знову, наостанок героїні спускаються у глядацьку залу. Там, обіймаючи глядачок, мовчки виголошують головну істину вистави – торжество жіночої єдності. Саме вона рятує, а ще – плече та слово тих, хто розуміє, як ніхто. Завіса.

За словами режисера, багато хто обвинувачував його в прихильності до радикального фемінізму. Такі заяви викликають посмішку, адже вистава – про просте життя та його основні цінності – людей поруч.

«Дівча зі всесвітом на ниточці» – ще один з афоризмів авторки, з яким погоджуєшся, адже жіноцтво тримає цю землю в гармонії та затишку, навіть коли теревенить. Зберегти цей баланс можна тільки щирим почуттям, навіть якщо воно короткочасне й стрімке. Саме цього блага побажали хмельничанам литовці й пообіцяли привезти ще театральних солодощів для поціновувачів високої сценічної гастрономії.