Скорботною ходою, панахидою та сотнями свічок у Хмельницькому вшанували пам’ять жертв голодоморів

На хмельницькому майдані Незалежності близько 16.00 збиралися хмельничани. З лампадками, квітами, колосками в руках. З чорними стрічками, приколотими до одягу. Містяни збиралися на скорботну ходу, аби вшанувати пам’ять жертв геноцидів, що їх українцям влаштовували протягом багатьох років, аби винищити нас, як націю.

Перш, ніж рушити вулицями Соборною та Проскурівською до пам’ятника Янголу Скорботи, хмельничани на майдані схилили голови в хвилині мовчання на знак пам’яті про невинно вбитих, кинутих на пожертву політичним амбіціям одіозного тирана.

Дорогою до скорботної ходи долучалися містяни із запаленими лампадками. Стрілася на шляху дитина, яка тримала в руках хліб, який їла, відламуючи від нього шматочки…

На вулиці Проскурівській учасники ходи проходили повз акцію «1932-1933. Змогли вони. Спробуй ти!..», влаштовану активістами Молодіжного центру. Там містяни могли спробувати на смак страви, завдяки яким виживали під час голодоморів українці – чіпси з картопляних лушпайок, тирсовий та ялинковий чаї, макуху в мішечку.

Біля музею історії міста облаштували виставку «Україна. 1932-1933. Геноцид голодом». На стендах можна було прослідкувати такі подробиці з життя України, як становлення комуністичного тоталітарного режиму, механізм Голодомору, що пережили українці під час штучного винищення нації, як виживали в цей час, якими були прояви людяності в нелюдський час та якими були наслідки…

Кінцева точка шляху скорботної ходи – пам’ятник «Янгол Скорботи», неподалік Центрального універмагу – ще однієї точки пам’яті про геноцид народу. Традиційно, саме тут, біля Янгола, щороку збирається чимало містян, аби вшанувати пам’ять та схилити голови у спільній молитві, коли не має значення релігійна приналежність, а має значення віра.

На великому екрані, встановленому біля пам’ятника, учасникам ходи та хмельничанам, які долучилися до заходу, показали моторошні кадри – свідчення цілеспрямованого винищення української нації. Не менш моторошно лунав закадровий текст: українці вимирали цілими селами; тих, хто виглядав не надто виснаженими, підозрювали у приховуванні продуктів; люди харчувалися помиями зі столів партійних бонз різного штибу; аби не дати селянам змоги шукати харчів деінде, їх обмежували у пересуванні, ввівши внутрішні паспорти; після перепису населення, який показав катастрофічний рівень смертності, переписників розстріляли; канібалізм; першими вмирали чоловіки, потім – діти, потім – жінки; багато хто перед смертю божеволів від безсилля…

За традицією, після спільної молитви, до підніжжя пам’ятника поклали квіти та букети з колосків – символу, який не потребує пояснень…

***

На гранітних парапетах обабіч Янгола скорботи залишилися потому сотні запалених лампадок. Квіти. Колоски. Хтось залишив посеред свічок яблука. І хліб…

Нагадаємо, днями у Хмельницькому відзначили День Гідності та Свободи.