Омріяні квадрати: хто з хмельничан може претендувати на житло?

Три хмельницькі родини отримали службове житло. Ключі від квартири жителям обласного центру  вручив міський голова. Нові квадратні метри дісталися, зокрема,  викладачці музичної школи Наталії Білоус, у якої 10 дітей.

Пані Наталія у черзі на поліпшення житлових умов перебуває від 2005 року. Її найстаршій доньці – 23 роки, наймолодшому сину – всього два. Донині родина з 12 осіб мешкала у двокімнатній квартирі. Їхнє нове житло – п’ятикімнатна квартира у середмісті, на вулиці Проскурівській.

«Мої діти займаються  музикою й образотворчим мистецтвом. У двокімнатній квартирі їм було важко виконувати шкільні завдання, готуватися до концертів. Ми дуже довго чекали цього моменту, коли буде більше місця. Наша нова квартира на першому  поверсі, тепла. Міська влада зробила частково ремонтні роботи. Вселимося, коли все завершимо», – розповідає Наталія Білоус.

Двоє інших хмельничан, що цього разу отримали службове житло, – працівники комунального підприємства з будівництва, ремонту та експлуатації доріг: двірник Наталія Міхель та електрогазозварювальник Сергій Грабовський. Ці містяни донедавна жили у гуртожитку. Їхні нові квартири – на вулиці Лісогринівецькій мікрорайону Озерна. Наталія Міхель з сином переїдуть в однокімнатну, Сергій Грабовський з родиною – у двокімнатну оселю.

«Хмельничани отримують службове житло, яке ми передали комунальному підприємству три роки тому, – пояснює міський голова Олександр Симчишин. –  Цим житлом працівники користуватимуться на час виконання ними службових обов’язків. За новим законодавством, коли спливе відповідний термін,  вони матимуть  право на його приватизацію».

За словами міського голови, протягом останніх чотирьох років у Хмельницькому близько 150 квартир передали для працівників комунальних підприємств та установ, ще понад 130 осель дісталися учасникам  російсько- української війни та родинам загиблих у зоні АТО/ООС.

Окрім того, у Хмельницькому діє модель, за якою комунальні підприємства й установи здобувають житлову нерухомість, віддавши свої ділянки під забудову.  За такою схемою отримували квадратні метри працівники КП «Південно-Західні тепломережі», «Хмельницькводоканал», «Хмельницьктеплокомуненерго», «Хмельницькелектротранс», «Спецкомунтранс», а також управління охорони здоров’я та  департамент освіти. При цьому частина квартир переходить у службове користування, а частина – віддається у приватну власність.

«Рішення про розподіл житла приймається на зборах членів колективу шляхом голосування. У них є контрольні списки всіх, хто потребує поліпшення житлових умов. Передусім, йде вимога передавати квартири не керівному складу, а двірникам, зварювальникам, водіям», – пояснює Олександр Симчишин.

Наразі функціонує і державна програма молодіжного житлового кредитування. Але за нею на рік отримують житло у Хмельницькому одиниці. Офіційно діє і державна програма «Доступне житло». От лишень гроші на неї, за даними міського голови, не виділяють. Останній раз за цією програмою хмельничани отримали квартири у 2016 році.

Всього наразі на сайті міської ради можна віднайти три списки громадян, що потребують поліпшення житлових умов. У двох з цих списків – пільговики. Найбільше ж громадян – а саме понад 11 тисяч осіб – у загальній черзі. Вона не рухається вже багато років поспіль. Не рухатиметься, як з’ясувалося,  і надалі.

«До 2008 року була можливість забезпечувати людей житлом, бо 8% житлової нерухомості кожен забудовник віддавав для Хмельницького, а місто нею розпоряджалося. Це житло тоді ділили між пільговою чергою і загальною. Якби ця норма діяла, то всі черги нормально рухалися би, зважаючи на темпи будівництва у Хмельницькому», – зазначає міський голова.

Про безкоштовне житло у загальній черзі варто взагалі забути – вважає голова хмельницького міськвиконкому (1980-1991 рр.) Іван Бухал. За його словами, у 80-ті він щороку підписував тисячі ордерів на квартири. Але тим часам, на його думку, не буде вороття. Оскільки у жодній з держав з ринковою економікою за рахунок бюджету не фінансується придбання житла для переважної більшості громадян.

«У країнах ЄС є іпотека, кредити і лише окремим громадянам дають житло безоплатно, – розповідає Іван Бухал. – А у нас деякі стоять у черзі десятиліттями, не переїжджають, не шукають вигіднішу роботу, бо сподіваються на отримання житла. Зараз потрібно переглянути це питання і сказати людям правду: не чекайте, держава не стане виділяти кошти!»