Хмельничанки розкажуть про війну на Донбасі зі сцени

Сповіді жінок, життя яких змінила війна, пролунають зі сцени. У Хмельницькому тривають генеральні репетиції проєкту «Монологи війни. Жінки». Учасниці розкажуть реальні вражаючі історії. Серед них – Наталія Баран, яка втратила сина; вдова загиблого у 2014 році військового – хмельницька поетеса Ольга Саліпа; Ганна Побережняк зі Старокостянтинова, брат якої загинув на Донбасі; військова Оксана Анодіна та дві волонтерки – Марина Українець та Леся Стебло.

«Монологи війни. Жінки» – друга частина минулорічного проєкту «Монологи війни», в якому взяли участь п’ять чоловіків-військових та волонтерка. Режисерка вистави Наталія Паляниця зізнається: хоча проєкти схожі, працювати з жіночими сповідями було складніше.

«Дуже багато болі та лиха. Особливо це стосується Наталі Баран, яка втратила на війні свого сина, – каже режисерка. – Для мене участь у «Монологах» – той фронт, на який я не поїду. Але саме так я можу не дати людям забути про подвиг учасників війни. Рада, що познайомилася з такими жінками. Вони різні, але всі сильні».  

Волонтерка Леся Стебло – єдина з учасниць, яка розповідатиме монолог вдруге. Але у цій частині проєкту її сповідь буде геть іншою, ніж рік тому – про роль жінок на війні. Вперше у зону АТО Леся потрапила у вересні 2014 року. Ромашка – так називали жінку військові та інші волонтери. Проте війна змінила її, зробивши сильнішою та відвертішою. У проєкті ж Леся Стебло розповість про історії інших жінок, які поряд з чоловіками боронили країну.

«Моє завдання показати, чи це поєднувані речі: жінки та війна? Чому жінки поряд з чоловіками йдуть захищати свою землю? – зазначає Леся Стебло. – У монолозі я розповім про жінку-снайперку родом з Донеччини, близьку людину якої вбили денеерівці. Ця жінка вирушила на війну, бо усвідомлювала: не хоче, аби на її землі була Росія. Також я розповім про медійницю Катерину Приймак,  яка освоїла професію парамедика та долучилася до медичного батальйону «Госпітальєри», аби рятувати життя поранених на Донбасі. Третя історія – жінки, яка попри те, що воює, не втрачає природного прагнення бути красивою та гармонійною».  

Військова Оксана Анодіна зізнається: на участь у проєкті наважалися після спілкування з іншими жінками, які теж вирішили розповісти зі сцени свої історії. Оксана перебувала у зоні АТО більше чотирьох років. З-поміж інших завдань їй довелося керувати військово-цивільною адміністрацією сіл Трьохізбєнка, Кряківка, Лопаскіно, Лобачево, Оріхове та Донецьке на Луганщині. Там жінка наприкінці 2015 року організувала свято для місцевих дітей, яке досі не може забути.

«Тоді, у 2015 році, у тих дітей вперше у житті було свято Миколая. Вони навіть не знали, хто це такий. Діти йшли завалені оберемками подарунків й солодощів. Але в очах – біль. Так їх змінила війна, – пригадує Оксана Анодіна. – У тому місці найменша лінія розмежування – річкою. З того боку виднівся російський прапор, еленерівський та періодично з’являлися стяги тих, хто туди заходив – бурятів, чеченців».

У проєкті як і минулоріч, задіяна масовка. Цього разу – це студенти хмельницької гуманітарно-педагогічної академії та учні місцевих шкіл. Вони протягом вистави перевтілюватимуться то у прихильників Російської Федерації, то в українську молодь, яка уважно слухає жіночі сповіді. Кожен монолог поєднується з певною важливою для героїні деталлю.

«Кожна з героїнь має якусь дорогу їй річ, пов’язану з втратою рідних або перебуванням на війні, – розповідає автор ідеї та режисер-постановник проєкту Володимир Павловський. – Наприклад, в Ольги Саліпи це листи, написані чоловіком з війни, в Оксани Анодіної – дороговказ «Щастя», незвичний подарунок, зроблений їй на день народження колегами. У Наталії Баран – светр сина, який вона після його загибелі навіть прати не хоче, адже ця річ зберігає запах близької людини».

Прем’єра вистави «Монологи війни. Жінки» – 20 лютого, о 17 годині у музично-драматичному театрі ім. М. Старицького. Вхід – вільний.

Читайте нас у Телеграм , у нашій групі Viber @ПоділляNEWS та Instagram, Twitter