«Монологи війни»: шість непростих історій, розказаних у День Героїв | Поділля News
«Монологи війни»: шість непростих історій, розказаних у День Героїв

Вперше у Хмельницькому про війну на Сході України розказали не так, як у новинах. Живими, простими словами шестеро людей, яких війна торкнулася безпосередньо, вилили перед глядачами свої емоції та свій біль.

Театральний експеримент, представлений на суд глядачів у День Небесної Сотні, народився у Дніпрі. А вже у Хмельницькому він обріс новими деталями, додатковими сенсами й реквізитом. Особливістю «Монологів» є не лише їх тема та формат, а й задіяні у виставі актори: не професіонали, а звичайні люди – журналісти, волонтери, активісти. А головними того вечора на сцені стали військові, ті, які були в зоні АТО і на власному досвіді знають, що таке війна.

Зала Будинку культури того вечора була заповнена вщент. Чоловіки, жінки, молодь, діти. Хтось прийшов з мітингу біля пам’ятника Героям Небесної Сотні, де того дня вшановували тих, хто віддав своє життя за свободу та незалежність України. Хтось прийшов підтримати рідних та близьких, які вперше вийшли на публіку. Ще перед початком вистави режисер-постановник Володимир Павловський попросив глядачів з розумінням поставитися до того, що у монологах героїв можуть виникати паузи, адже свою роль могли зіграти і хвилювання, і відсутність досвіду.

Емоцій у залі дійсно було чимало. Хвилювалися актори, співпереживали глядачі. Військовим, які розказували свої історії, раз по раз перехоплювали подих, дехто не міг стримати сліз. Плакали й глядачі у залі. За кожну історію дякували стоячи та аплодуючи.

На сцені їх, головних героїв, було шестеро – п’ятеро чоловіків та одна жінка: Олександр Маковей («Макоша»), Валерій Подкалюк («Генерал»), Роман Білик ( «Зуб»), Сергій Дупляк (справжній полковник), Василь Мельник («Петрович») і Леся Стебло, волонтер та активіст. І в кожного з них була своя історія.

Вони, ці історії, були про різне. Про те, як довелося йти воювати, залишивши вдома щойно охрещеного маленького сина. Про те, як танкіст підірвав себе у танку, аби врятувати побратимів. Про те, як був розстріляний намет, в якому розташовувалася солдатська їдальня, і від численних втрат вояків врятувала лише те, що обід був перенесений на годину пізніше. Про дітей, які у зоні бойових дій у спеку ходять в теплих куртках, бо в підвалі, де вони ховаються від обстрілів, холодно. Про біль втрати, коли сьогодні ти говориш з людиною, п’єш з нею чай, плануєш майбутнє, а назавтра люди вже нема. Про янгола-охоронця та 90-й псалом…

Переповідати ці історії дослівно – марна справа. Написане ніколи не звучить так, як вживу. З паузами, сльозами, з болем, який, здавалося, зі сцени потоком вливається у зал. Трохи про те, як це було, можна побачити у сюжеті наших колег з МТРК Місто.

Лише трохи згодом, коли емоції дещо вляглися, учасники проекту – ті, кому здебільшого дісталися мовчазні ролі, а також ті, хто й зовсім залишалися за лаштунками, змогли поділитися своїми враженнями і переживаннями.

Ольга Саліпа, вдова АТОвця, прес-секретар Хмельницького міського голови: «Зізнаюся – були миті, коли хотілося розвернутися і піти, але комплекс відмінниці не дозволяв покинути почате. Зі всіх, хто на початку зголосився взяти участь у проекті, до кінця дійшло лише кілька людей. Багатогодинні вечірні репетиції, відточування деталей – для непрофесіоналів сцени це нелегко. Але результат був того вартий! Ми змогли нагадати глядачам про те, що в країні війна, що з нами по одних вулицях ходять справжні герої, які пережили пекло. Їх історії вражають. І це не пафос. Це треба чути і знати».

Світлана Русіна, журналіст та блогер: «З перших же хвилин відчувалося: у залі відбувається щось неймовірне. Якась алхімія, де переплелася тиша, сльози, подив, обурення. Дізнаюся згодом, коли ми, масовка, кидаємося до глядачів з принизливими вигуками про «фашистів та укропів», дехто від несподіванки лається матом… Вистава влучила у кожного. Ми щасливі. Дякую кожному. А ще тим, хто ніколи не зможе її подивитися. Героям, які не помирають».

follow url Володимир Павловський, режисер-постановник: «Коли на виставi у глядачiв така гiпер-емоцiя з лайкою i матом на мерзотну «вату», яка привела на нашу землю цей «рай» руского мiра, то для режисера – це найкращий комплiмент, який вiн чув за все свое творче життя».

Наталя Паляниця, журналіст: «Єдність акторів на сцені та глядачів у залі просто вражала. Під час вистави це був спільний живий організм, єдине замкнуте коло з внутрішніми психологічними та емоційними вібраціями душі і тіла. Це давало такий енергетичний заряд від якого «бриніла натягнута струна». Глядач побачив ЛЮДЕЙ, які були на війні і повірив їхнім МОНОЛОГАМ ВІЙНИ. Слава Україні! Героям Слава!».

Леся Стебло, волонтер: «Я щиро дякую Володимиру Павловському та Наталії Паляниці за те, що довірили, що дали можливість поділитися з іншими власними переживаннями та емоціями, за те, що побачили те,що болить і про що не завжди хочеться говорити і згадувати… Але, я зрозуміла –мені і моїм друзям, побратимам, вже й колегам по сцені ця подія була дуже потрібна, це – наша сповідь, наш біль та оголені відчуття, наш крик душі!».

go site Читайте нас у  enter site Телеграм  та у нашій групі Viber @ПоділляNEWS

Схоже

Звісно, прощання з зимою, з огляду на погоду, було у неділю, 3 березня, досить умовним. У парку культури та відпочинку  ім. М. Чекмана було не тільки вже по-весняному тепло, а й від снігу давно не залишилося сліду. Тому чимало хмельничан цього дня прийшли на свято, аби відпочити та розважитися. Програма свята передбачала чимало цікавого: майстри […]

Від Ангела Скорботи – до пам’ятника Героям. Вулицями Соборною, Кам’янецькою та Героїв Майдану мешканці Хмельницького пройшли 20 лютого ходою на знак пам’яті про українців, які ціною власного життя здобули для країни шанс на волю та незалежність. 306 портретів – 107 українців та 199 подолян – несли в руках учасники маршу. Біля пам’ятника Героям Небесної Сотні, […]

Насправді, нічого такого, чого не можна було би очікувати від безкоштовної роздачі шматочків гігантських святкових пряників, не сталося. Традиційно, як це завжди буває там, де можна взяти щось безкоштовне (зазвичай, йдеться про щось їстівне), в епіцентрі події зібрався гурт рішуче налаштованих хмельничан. Які завчасно оточили столи з випічкою і прагнули опинитися в числі перших, кому […]