Хмельницька «Команда Симчишина»: чому іменні партії подобаються виборцям?

Спочатку – газета і сторінка у соцмережі, а тепер ще й зареєстрована політична сила. Такий шлях пройшов бренд «Команда Симчишина». Вперше назва з’явилася ще влітку 2019 року у зв’язку із балотуванням до Верховної Ради хмельничанина Віталія Діденка.

За чотири місяці до виборів у місцеві ради нова політична формація набула статусу офіційної партії. Щоправда, виникла не на порожньому, а на вже обжитому місці – у «Команду Симчишина» перейменували партію «Миру і розквіту».   

Про партію «Миру і розквіту» відомо небагато. Вона була зареєстрована у  Вишгороді на Київщині. У першому кварталі 2019 року фігурувала серед 18 сил, в яких НАЗК виявила порушення порядку подання звіту політичної партії та встановленого порядку надання або отримання внеску на підтримку політичної партії.

Вже перейменовану партію «Команда Симчишина» зареєстрували на вул. Панаса Мирного у Хмельницькому. Її керівником став Юрій Решетник, 1983 року народження, також зареєстрований за вищезгаданою адресою.

За яких умов виникла ідея створення бренду «Команда Симчишина» та як тепер можна охарактеризувати його взаємовідносини із «Свободою» – про це ми запитали у Хмельницького міського голови Олександра Симчишина 17 червня. Наступного дня він пообіцяв прокоментувати. Але так і не зробив цього.

До слова, ситуація з перейменуванням партій в Україні – не нова. Таким чином, наприклад, «Фронт змін» став «Народним фронтом».  При цьому зазначені партії існували за різними юридичними адресами.

Інший сценарій – заснування партій за вже зареєстрованими юридичними адресами. Власне, саме заснування – бюрократично копіткий процес зі збиранням підписів. Зважаючи на те, що спонсори  часто визначаються з підтримкою політсили незадовго до виборів, на реєстрацію може просто бракувати часу.

За таким сценарієм свого часу пішла партія «Слуга народу», в яку трансформувалася колишня «Партія рішучих змін», а також –«Голос» (колишня «Платформа ініціатив»).

Поширеним явищем партійне перейменування називає і Денис Нижник, який навчається політології.

В Україні зареєстровано майже чотири сотні політичних партій. За цим показником країна – перша серед європейських держав. Близько половини з них бодай раз перейменовувалася за час свого існування, – зауважує Денис Нижник.

На думку Дениса Нижника, у незалежній Україні були спроби створення політичних проєктів, які б могли стати «інкубаторами» політиків за зразком США чи Великої Британії. До прикладу, «Республіканська партія України», «Демократична партії України», «Соціалістична партія України» тощо. Утім, такі ідеологічні формації не здобули прихильності в українського електорату.

Прищеплений у СРСР політичний психотип «добрий цар, погані бояри» досить міцно вкоренився  в головах українців, і ще декілька поколінь мучитиме Україну. Саме тому в українських виборців є попит на іменні, лідерські чи «вождистські» політичні проєкти (партії), що, зрештою, одне й те ж, – вважає Денис Нижник.

Читайте нас у Телеграм , у нашій групі Viber @ПоділляNEWS та Instagram, Twitter