У Хмельницькому зібрали унікальну колекцію вибухових пристроїв (ФОТО, ВІДЕО)

Більшість експонатів музею еволюції мін – речі, придумані для того, аби вбивати та знищувати. Проте тут вони мають зовсім інше призначення.

Перші експонати в музеї з’явилися в 2004 році у кімнаті Афганської слави, що в мікрорайоні Ракове. З часом колекція поповнювалася вибуховими пристроями різних часів. І за 5 років кімната переросла у музей еволюції мін – єдиний в Україні.  

Чому еволюції? Тому що тут представлені зразки унікальних мін часів Першої та Другої світових воєн. А також сучасні міни, як Радянського Союзу, так і країн, які брали участь у різних війнах і до сьогоднішнього часу мають у себе на озброєнні інженерні боєприпаси, – розповідає директор музею Євгеній Гук, офіцер запасу Збройних Сил України, військова служба якого була пов’язана з інженерно-саперною справою повітряно-десантних військ.

Усі речі, які є в музеї, не випадкові. Усі мають історію, пов’язану з інженерно-саперною справою.

Найбільша частина експонатів музею – це міни, боєприпаси, заряди, прилади та інструменти, якими користуються сапери. Багато вибухових пристроїв представлені у розрізі. Тож у музеї можна побачити їхню внутрішню частину, уламкові елементи – ті речі, які представляють безпосередню загрозу для людей як на війні, так і на мирній території.

Метою створення музею було навчання та збереження життя. Все, що представлено тут у якості експонатів – порожнє, учбове та безпечне. І не загрожує життю. Навпаки, може зберегти його.

Музей умовно поділений на три частини: радянський період, окремий великий офіцерський стіл з експонатами та війна в Афганістані. Кожна з них має свій художній образ і дизайнерське рішення.

У спеціальних нішах музею розташовані манекени воїнів: спецпризначенця, інтернаціоналіста та сапера. Вони – в оригінальній військовій формі та зі зброєю.

Поруч з кожною частиною експозиції стоять колони, оформлені у стилі чорних хусток з квітами – як символ скорботи за загиблими під час війн.

Там, де ми бачимо образ Радянського Союзу, на чорному фоні намальовані жіночі хустки, наші, слов’янські. Зі сторони Афганістану – мусульманські хустки. Цим ми показали жалобу матерів, які втратили своїх дітей на війні, а діти не дочекалися своїх батьків. Минуло сім років, і у нас в музеї з’явилися такі самі розписані, але вже Петриківським розписом, речі, які прийшли до нас зі Сходу України, – розповідає Євгеній Гук.   

Детальніше дивіться у сюжеті Суспільне Поділля