Поліція досі шукає вбивцю журналістки з Нетішина Ольги Мороз

Понад пів тисячі допитаних свідків, майже пів сотні експертиз, обнадійлива обіцянка поліції знайти винного за лічені тижні. І шість років не зрушення з мертвої точки. 14 березня – чергова річниця від дня вбивства журналістки, головної редакторки газети “Нетішинський вісник” Ольги Мороз.

15 березня 2015 року 44-річну Ольгу Мороз знайшли мертвою у власній квартирі на першому поверсі одної з типових нетішинських багатоповерхівок. За висновками судмедекспертизи, жінка загинула напередодні від удару тупим предметом по голові. За шість років поліція допитала 700 осіб. Нетішинська журналістка Людмила Михалєвська – одна з них.

Дуже чесна і дуже українська

Людмила з Ольгою майже абсолютні ровесниці, колеги, приятельки та ще й сусідки – обидві отримали квартири від міської влади як журналістки. Людмила зізнається: довго не наважувалася видалити з контактів Ольжин номер. Тому щороку їй приходили сповіщення із нагадуванням про день народження людини, якої вже нема.

Я знала Ольгу ще з того часу, як вона почала працювати прессекретарем у міській раді. Ключові слова про неї – українська й дуже чесна. Прямолінійна, але не вульгарна і не нахабна. І це не тому, що про мертвих не можна погано. Я і за життя була такої ж думки про неї. Ольга завжди наголошувала, що «Нетішинський вісник» – газета громади міста, і при ній «Нетішинський» дійсно звучав. Газета фінансувалася з міського бюджету. Але загалом не можу сказати, що у місті був якийсь тиск на журналістів від влади. Принаймні, ми його не помічали, – розповідає Людмила Михалєвська.

Ліс спотикання

Одразу ж після трагедії містом атомників поповзли чутки: Ольгу Мороз вбили через нібито підготовку гострого матеріалу про вирубку лісу. Проте до такої версії вкрай недовірливо поставилася старша сестра загиблої Ганна Мороз. Такої ж думки про це і колега вбитої журналістки.

Якщо Оля знала, що треба піти проти своїх принципів, вона такий матеріал навіть не починала писати. Та і не було тут таких масштабів вирубки лісу, щоб заради цього вбивати журналіста та нариватися ще на більші неприємності. Розслідувань теж ніхто не робив. Так, ми зачіпали той ліс. Але ми не мали доступу до даних. Бо тоді все було не настільки відкрито та комп’ютеризовано, як зараз. Ольга теж такими матеріалами не займалася. Якби хотіли вбивати, то мене саму у нульових вбили би першою. Купувати, домовлятися пробували. Але ніхто навіть не погрожував, – розповідає Людмила.

Опитали і дослідили

Справу розслідують у Слідчому управлінні ГУ Нацполіції в області. Ще рік тому у відповіді на запит правоохоронці повідомили про існування трьох версій вбивства: на ґрунті особистих неприязних відносин, особою з числа знайомих потерпілої; вбивство з корисливих мотивів з метою заволодіння грошовими коштами та особистими речами потерпілої; злочин у зв’язку з професійною діяльністю потерпілої. Цьогоріч у поліції відповіли наступне:

Інформація щодо версій вчинення злочину та фахівців, залучених до кримінального провадження і їхньої кількості, може зашкодити кримінальному провадженню, репутації та правам інших осіб. Тому вказана інформація на підставі ст. 222 КПК України та ч. 2, ст. 6 Закону України “Про доступ до публічної інформації” не надається, – зазначив старший слідчий Слідчого управління ГУ Нацполіції в області Микола Броніч.  

Відносно показів 700 свідків провели 49 експертиз. Зокрема: судово-медичну, судово-імунологічну, судово-цитологічну, судово-біологічну, медико-криміналістичну, судово-психолого-психіатричну. Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні триває. Його процесуальне керівництво здійснює прокуратура.

Щось особисте?

Ольга Мороз у своїй квартирі жила одна. Попри комунікабельність та відкритість, особисте життя ретельно оберігала.

«Оля була гарною, розумною, освіченою. Але ніхто, навіть її сестра, не знав, з ким вона зустрічається. Ніхто і ніколи не бачив її з кимось. Ніхто не дозволяв з нею ніяких фамільярностей. І тільки одній своїй близькій подрузі, яка живе під Києвом, Оля за місяць до смерті сказала: “Я цього року точно вийду заміж”. Я була на похованні. Нікого невідомого там не бачила. Моя версія: вбили через щось особисте. Навряд чи це пограбування: коли відкрили квартиру, безладу не було. Зник телефон та ноутбук. Тобто все, де можна було знайти якісь особисті контакти.

Ми з Ольгою так і не змогли одна до одної сходити на новосілля. О восьмій вечора 14 березня я сиділа у машині, чекаючи, коли спуститься чоловік. Дивилася на її вікна, що світилися. Помітила: горизонтальні жалюзі закриті. Сказала тоді своєму чоловікові: “Бачиш, це вікна Олі Мороз”. Він ще мені запропонував зайти, але я відмовилася. Коли наступного дня виявили тіло, то світло було вимкнене. Тому я й давала свідчення. Експертиза ж показала, що у той час Оля вже була мертва. Це зараз я спокійно про це розповідаю, але тоді з жахом усвідомила: якби ми у той вечір ми реально прийшли до неї, могли б побачити вбивцю.

Думаю, якщо знайдуть винуватця злочину, то дуже випадково. Або зовсім ні. Влітку після її смерті говорила зі слідчими, які вийшли на пенсію. Вони сказали: у першу добу упустили все, що можна упустити. За гарячими слідами багато чого не дослідили, багато кого не опитали, – розповідає Людмила Михалєвська.

15 березня 2015-го тіло виявила сестра загиблої Ганна Мороз. За рік після вбивства вона розповіла журналістам: у Ольги були порізані пальці на руках, наче вона оборонялася від ножа. Замок у дверях не пошкодили. А тому родичка запідозрила: жінка знала свого кривдника. З квартири, окрім ноутбука та телефона, викрали сережки, ланцюжок і хрестик. За версією Ганни Мороз, це зробили, щоб відвернути увагу від справжнього мотиву.

Потім поліція шукала ці речі, роблячи запити навіть закордон. Я вважаю: сестру вбили через професійну діяльність, через те, що вона писала у статтях. Спочатку розкриття називали справою честі. Зараз честь, мабуть, уже закінчилася. Хоча слідчий зазначив: у вбивства нема строку давності, і справа не закривається. Мені б хотілося запитати у вбивць: що ж Оля вам такого зробила, що потрібно було її позбавляти життя? – сказала Ганна Мороз у березні 2020 року.

Напередодні чергової річниці спілкувалася з поліцією і нинішня редакторка газети “Нетішинський вісник” Галина Косік.

Минулого року вони казали: з’явилися нові особи, яких потрібно допитати. Цього ж разу повідомили, що є якісь нові обставини. Я так розуміла, що підозрюваного досі немає. Тому до якої одної версії схилитися поліція не може, – ділиться Галина Косік.

Зараз у Нетішині, за словами Людмили Михалєвської, про злочин вже нічого не говорять. Багато містян ледь згадують, кого тоді вбили на вулиці Набережній. А в січні 2016 року, коли на приміщенні редакції “Нетішинського вісника” встановили меморіальну дошку Ользі Мороз, на захід прийшло чимало місцевих мешканців.

Всього за 29 років незалежності в Україні загинуло понад 70 журналістів. Чимало з них було вбито. 

Світлана Русіна

Досвід у журналістиці близько 20 років. У різні часи працювала для інформагентства “Контекст-медіа”, “Суспільне Поділля”, МТРК “Місто”, газети “Експрес”, Громадського радіо, сайтів “Поділля news”, news.km.ua, “Новини Хмельницький”. Блогерка у “Хмельницький постовий”. Учасниця проєкту “Голос місцевих ЗМІ”. Авторка віршів.