Три кити децентралізації на Хмельниччині

Децентралізація, яка мала на меті змінити адміністративно-територіальний устрій громад, зробити їх більш ефективними, а владу на місцях – більш відповідальною, стартувала в Україні 7 років тому, у 2014. Перші громади сформувалися у 2015, а в середині 2020 року процес реформування завершився офіційною ліквідацією старих та утворенням нових районів. Місцеві вибори у новоутворених громадах відбулися у жовтні-листопаді минулого року, остаточно закріпивши результати адміністративно-територіальної реформи.

Шлях, який пройшли за цей час у громадах Хмельниччини, напевно, був для всіх непростим. Хтось за ці роки знайшов свою стежку, якою наразі впевнено крокує. Хтось все ще шукає свою дорогу. В давнину вважали, що Земля пласка та стоїть на трьох китах. Вдаючись до алегорії, можна сказати, що й децентралізація у своєму підґрунті також має трьох «китів» – це мешканці громад, плани громад та, власне, їхні керівники. Саме від останніх багато в чому залежить, чи будуть реалізовані сміливі ідеї та чи будуть мешканці області жити краще та комфортніше.

Наші сьогоднішні герої – очільники трьох новостворених територіальних громад Хмельниччини. Свій шлях до успіху кожен з них прокладає на свій розсуд, тож і здобутки та проблеми у кожного – свої, хоч і часто схожі. А ще вони дуже схожі у своєму прагненні реалізувати амбітні цілі та зробити життя в очолюваних ними громадах комфортним та щасливим.

Ніла ОСТРОВСЬКА: «Я бачу громаду, в якій хочуть залишатись і жити наші діти»

Красилівська ОТГ, яку очолює Ніла Островська, після реформи територіально суттєво збільшилася. Відповідно, побільшало і клопоту в міської голови.

Ми доєднали 8 колишніх сільських рад. На їх основі утворили 7 нових старостинських округів. Пройшли процес адаптації цих територій під наші умови, під наші закони, під наші рішення. Села, що доєдналися, мають схожі проблеми: будівництво водогонів, вуличне освітлення, ремонт доріг. І ми поступово їх вирішуємо, – каже Ніла Василівна.

Реконструкція очисних споруд – одна з нагальних проблем у громаді. Її тут почали розв’язувати ще у 2109. Спочатку – самотужки, передбачивши на це кошти у міському бюджеті. Згодом отримали кошти з обласного бюджету, а потім знову доклали свої. Проте загалом на реконструкцію потрібні десятки мільйонів, і самостійно цю проблему громаді не вирішити.

Загальна вартість реконструкції об’єкту – 44 мільйони. І те, що ми освоїли тільки 4 – то маленька доля з того всього обсягу, який нам необхідний. І жодна громада в Україні, жодне місто самотужки такі об’єкти не реконструювало, – пояснює Ніла Островська.  

Ковідна пандемія змусила владу усіх рівнів переглянути підходи до медичних закладів. Переймаються цим і в Красилівській ОТГ.  За словами Ніли Островської, є успіхи по грантових проєктах, по устаткуванню, яке було придбане за кошти японського посольства.

Ми написали проєкт, придбали сучасне медичне обладнання на значні кошти. Зараз воно працює в поліклініці. Ми виділяли кошти на ремонт приміщення лікарні, ремонтували капітально дорогу на території лікарні навіть тоді, коли вона ще не була під управлінням громади, – ділиться очільниця громади.

Проблему безпритульних тварин, яка є досить болючою не тільки для Красилова, а й для інших, навіть великих міст, тут також намагаються вирішити. Поки що – за рахунок небайдужих мешканців громади, які допомагають, чим можуть.

Дуже приємно, що такі люди є, але ми продовжуємо шукати глобальніше розв’язання цієї проблеми. Питання створення притулку не зняте з порядку денного. На жаль, те приміщення, на яке ми розраховували, нам не продали. Тут ми не можемо вплинути, бо то власність приватна. Тому шукаємо інші приміщення, – каже Ніла Островська.

Звісно, це не всі питання та проблеми, якими живе громада, і кожне з них важливе для її очільниці, аби була реалізована головна мета:

Я бачу громаду, в якій хочуть залишатись і жити наші діти. А цим поняттям дуже багато сказано. Значить, тут комфортно, значить, тут є, де проводити дозвілля, значить, тут є робочі місця, значить тут взагалі хочеться жити. Таку громаду я бачу через 5 років, і ми не просто мріємо, ми щодня до цього рухаємося.

Микола МЕЛЬНИЧУК: «Суть не в заступниках, а в напрямках діяльності»

У кріслі міського голови Старокостянтинова (раніше), а нині очільника Старокостянтинівської міської громади Микола Мельничук – чи не найдовше серед усіх очільників громад області, аж з 2002 року. За цей час свою громаду та її проблеми він вивчив, так би мовити, «від А до Я».

Коли розпочиналася адміністративна територіальна реформа, я проїхав всі села, бо прагнув створити одну об’єднану громаду. Це б дало можливість розвиватися, створювати інфраструктуру, розвивати економіку, поліпшувати соціальний стан наших громадян, забезпечити працевлаштування з відповідною заробітною платою. І дійсно реальним розвитком нашої громади, – каже Микола Степанович.

Проте, додає, цей час втрачено. Наразі громада суттєво збільшилася, тож тут також все доводиться починати майже «з нуля».

Якби ми створилися 5 років тому, ми б уже всю інфраструктуру відбудували, провели реконструкцію, подбали про енергоефективність, об’єкти соціального призначення привели б у відповідність. Але цього не відбулося, ми втратили приблизно більше мільярда гривень, – коментує очільник громади.

Микола Мельничук також відомий тим, що наразі має найбільше заступників у порівнянні з колегами. Їх у міського голови аж 9. Проте, на думку очільника громади, цьому є логічне пояснення. Каже: кожен має займатися своєю справою, тоді й ефективність буде вища.

Суть не в заступниках, а в напрямках діяльності, Не може одна людина очолювати охорону здоров’я, освіту, культуру тощо. Громада, яка в нас на сьогодні є, надзвичайно велика, – 27 шкіл, 28 садочків – це тільки по освіті. Амбулаторії, первинна медицина, вторинна, шпиталь, невідкладна допомога, Держпродспоживслужба, санстанція – це все медицина. Або близько 60 будинків культури або клубів у селах… Ми до того й прийшли, що кожний управляв всім і результату не було ніякого, – пояснює Микола Мельничук.

Переймається міський голова і питаннями налагодження комфортного життя у селах, що тепер під його опікою також. Там невирішених проблем, як і в сусідів, вистачає.

Я проводив нараду з директорами шкіл і садочків, і коли запитав, у скількох школах не проведена енергоефективність – 12 підняло руки, що в них нічого не зроблено з цього питання. Проінспектував школи – побачив замінені вікна, проте вони однокамерні, тобто ніякої енергоефективності вони не мають. Тому дуже багато роботи в усіх напрямках. Села заросли бур’янами, кущами, деревами. Є садибні ділянки, які також позаростали, бо ніхто їх не доглядає і не обслуговує, – перераховує першочергові завдання очільник громади.

Є своя мрія і в Миколи Мельничука. Одна з багатьох, але, на його думку, наразі чи не найголовніша.

Найближчим часом буде введено в експлуатацію найпотужніший завод Європи. Приблизно у вересні-жовтні він буде запущений і буде успішно працювати на нашу громаду. А це приблизно 800 робочих місць. І будьте впевнені, так, як місто піднялося за ті роки, відколи я працюю, так і розвинеться вся велика громада, успішно і буде успішно розвиватися надалі.

Ігор ТИСЯЧНИЙ: «У нас гарні працьовиті люди»

У голови Летичевської ОТГ – свої клопоти. Якщо в самому місті ситуація краща – є комунікації, нормальні дороги, освітлення, вода, газ, то у 45 приєднаних селах все трохи складніше.

У нас погані дороги до населених пунктів. Що таке погані? Не асфальтні дороги – з білого щебеню чи з бруківки. Вже сьогодні вони не відповідають вимогам часу. Також не у всіх населених пунктах є освітлення. Хоч ми його робимо, але не так швидко, як би хотілося, – каже Ігор Іванович.

Клопітно у громаді й з водопостачанням. Як і в багатьох містах України, зазначає селищний голова. Проблему поступово розв’язують, проте навіть це не додає комфорту мешканцям малих населених пунктів:  

Невеличке село, 200 осіб, та й тих насправді немає – приписані є, але не живе їх стільки. Їх напевно 120, і то переважно старші люди. І вони скаржаться, кажуть: ви нам скважину пробили – добре, що ви це зробили, але їздити до неї тачками важко.  Тож думаємо, щоб якийсь водогін зробити в центрі.

Реформа децентралізації, каже Ігор Тисячний, дала головам громад можливість розпоряджатися більшою кількістю податків. Але, заразом, і відповідальності додалося. Це, на думу очільника громади, нормально: хочеш керувати, будь добрий і відповідати.

Чим пишається селищний голова, так це навчальними закладами у Летичеві. Каже, садочки та школи в гарному стані, а навчальне обладнання в школах не гірше, ніж у Хмельницькому або в Києві. А от мріє насправді про те, аби швидше закінчили будівництво дороги. Бо цього тут чекають, за словами Ігоря Івановича, як Бога.

Тоді у нас Летичів стане ще привабливішим. У нас залізниці немає, але слава Богу, що у нас є така центральна дорога, гарне сполучення з обласним центром, Вінницею, через Київ маршрути наші проходять, – каже селищний голова.  

Мріють у громаді і про розвиток туризму. Ігор Тисячний каже: звісно, у них не Карпати, не узбережжя моря, навіть не Дністер, щоб сюди масово їхали туристи:

Але ми розробляємо такий туристичний проєкт, закинули його на область, грант, 7 джерел. Працюємо в цьому напрямку. Важко воно дається, тому що в такій ми зоні –  кожен вважає, що до нас можна просто приїхати – і поїхати. Ми знаємо, що таке “зелений туризм”, і маємо людей, готових в цьому напрямку працювати, але він поки не вдається у нас.

Проте оптимізму очільник Летичівської громади не втрачає.

Наш Летичів – дуже гарне мальовниче містечко. Взагалі, саме розташування його географічне дуже вдале. У нас багато води, кругом ліси. І чим я можу похвалитися – у нас гарні люди. Дуже гарні працьовиті люди, – резюмує Ігор Тисячний.

Підготовано у співпраці з каналом Nagolos TV