Новини
Інтерв'ю

“Нехай держава знає, що я є”: хмельницька експертка МВС розповіла про свою роботу, волонтерство і захоплення

Із кожним роком все менше проявляються гендерні стереотипи щодо професій. Проте ще лишилися царини, де домінують фахівці певної статі. Наприклад, у Хмельницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі (НДЕКЦ) МВС України нині працює близько третини жінок. А підрозділ експертиз очолює – всього одна. Це завідувачка сектору досліджень у сфері інформаційних технологій Віра Нестеренко. Фахівчиня разом з колегами виконує мистецтвознавчу, психологічну,  фоноскопічну, портретну та фототехнічну експертизи.

Майже вісім років тому, на початку російсько-української війни, Віра Нестеренко переїхала у Хмельницький із Донеччини. З чим доводиться стикатися в роботі, з якими стереотипами зустрілася за роки служби правоохоронницею та як війна вже вдруге вплинула на життя – про це жінка погодилася розповісти за горнятком кави.

Віра Нестеренко – із сім’ї правоохоронців. Тато, мама і дідусь служили  в міліції. Тому, каже, ніколи не виникало питання, ким бути. У 1998 році вона вступила у Донецький юридичний інститут МВС України.

Ще з дитинства я знала, що моя доля – міліцейська. Коли вступала, з трьох факультетів дівчат приймали лише на один – слідчо-криміналістичний напрямок. І то була обмежена кількість місць. Моїми вчителями переважно були також чоловіки, – згадує Віра Нестеренко.

Робота в науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі на  Донеччині почалася із дактилоскопічної експертизи – дослідження відбитків пальців. Згодом фахівчиня зайнялася психологічною експертизою, оскільки здобула другу вищу освіту – психологічну. Проте, зізнається, цей напрямок виявився для неї неблизьким. Наразі вона виконує фототехнічні й портретні дослідження.

Часто портретні  експертизи призначає Служба безпеки, коли йдеться про сепаратистів. Є відео з російських каналів, де присутня людина. Потім вона приїздить на територію України, фотографується для отримання банківської картки. І цей знімок треба порівняти з відео. Фототехнічні експертизи призначають по транспортних засобах. За відеозаписом з відеореєстратора чи камер відеоспостереження потрібно встановити швидкість автомобіля, або визначити за фото – один чи різні документи зображені, одне чи різні авто, один чи різний номер. При фототехнічній експертизі також можна визначати розміри предметів. Мій напрям роботи після 24 лютого не змінився. Але, вірогідно, потім стане більше  експертиз по колаборантах, – пояснює експертка.

За словами Віри Нестеренко, їй подобається детально вивчати, споглядати, порівнювати й перевіряти. В цій роботі потрібна не просто уважність, а прискіпливість, навіть в’їдливість до кожної деталі – будь-яка дрібниця може виявитися важливою. А ще, на думку експертки, в такій діяльності необхідна сміливість при написанні висновків експертизи.

У секторі, який очолює Віра Нестеренко, три жінки і один чоловік. Але при цьому вона досі єдина жінка, яка очолює підрозділ експертиз в Хмельницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі. І це, на її думку, прикро, позаяк  професіоналізм не залежить від статі. Водночас Вірі Нестеренко ніколи не доводилося  чути коментарів на кшталт “ти не зможеш, тому що жінка”. Були послаблення хіба що під час добових чергувань – жінкам дозволялося заступати на них рідше.

Зараз у нашому центрі близько 30%  жінок. А сім років тому було всього 2 чи 3%. Прикро не лише за жінок, а й за чоловіків. Мені здається, вони при такому підході теж втрачають. Можливо, комусь не хочеться бути аж дуже маскулінним, а хочеться в декреті з дитиною посидіти. “Ти ж жінка” – це досі інколи трапляється в середовищі чоловіків. Я чомусь дуже чутлива до цього.  Роблять різницю між чоловіками й жінками там, де її не потрібно робити, там, де її загалом нема. Наприклад, у нас на роботі є така практика, коли випадає сніг, всі дружно його прибирають. Із дівчат виходжу тільки я. І то у мене перший час відбирали ту лопату. Мовляв, “ти ж жінка”. І я мала доводити, що я люблю це робити, – розповідає експертка.

Війна увійшла в життя Віри вже вдруге. Вперше їй разом із сім’єю довелося залишити Донецьк влітку 2014 року – одразу після того, як росіяни збили на території області літак “Boeing 777”, який виконував рейс із Нідерландів у Малайзію. Тоді жінка переїхала спочатку до родичів у Слов’янськ, а згодом – у Хмельницький.

Дежавю у мене немає – тоді якось інакше все відбувалося. Бо знала для себе, де безпечно і куди можу відступити. Зараз зрозуміла, що відступати вже нікуди – небезпечно скрізь. А ще за ці 8 років з’явилося національне самоусвідомлення. У 2014 році цього також не було. Тоді не замислювалася, хто я – українка чи не українка, не відчувала цієї різниці, а просто жила собі тихо. Українською стала розмовляти вже в Хмельницькому. В Донецьку не чула взагалі, щоб у побуті хтось нею спілкувався, – згадує жінка. 

Роботу після переїзду вдалося знайти швидко – Віра Нестеренко просто одразу вирушила до місцевого НДЕКЦ. Там, за її словами, її одразу прийняли, взялися допомагати з продуктами й речами, адже вона прибула у місто лише з двома наплічниками.

Якщо в роботі з початком великої війни для жінки мало що змінилося, то на вільний час ці події вплинули суттєво. Одразу після 24 лютого Віра Нестеренко взяла відпустку, щоб більше часу присвятити волонтерству: почала плести сітки в Хмельницькому національному університеті, а згодом стала волонтеркою Хмельницької обласної організації Товариства Червоного Хреста України, пройшла курси з домедичної допомоги.  

Коли почалася повномасштабна війна, я вирушила у військомат. Там також доводила, буквально сварилася, щоб мене поставили на облік. Запитували, чому я прийшла, бо ж навіть не медсестра. Я їм сказала: “То чоловіків ви заганяєте, навіть, тих, які не хочуть служити, а чим же ж я гірше? Тим паче вмію користуватися зброєю. Нехай держава знає, що я є”. Ходила у військомат 4 рази. Щоразу мені обіцяли вирішити питання згодом. Зрештою таки  записали в резерв, – каже Віра Нестеренко.

Експертка дійшла висновку: існують обмеження не лише через стать, а й через вік. За її спостереженнями, такі стереотипи переважно стосуються жінок: уже після 30 вони змушені приховувати свій вік, а після 40 – бояться змінювати місце роботи.

Навіть самі жінки про себе кажуть: “О, мені вже 30”. А 50 років – це для деяких вже все, життя закінчилося. Те, що з віком ми стаємо іншими, багато людей сприймають як погіршення. Із соціуму транслюється, що ти маєш бути без зморшок, без надлишкової ваги навіть у 2-3 кілограми. А ще в тебе не має бути видно сивину. Мовляв, хочеш чи ні, але мусиш фарбуватися. Але помітила, що зараз багато відомих артисток з’являються на людях без косметики. Мені здається, що війна змила необов’язкове, зайве, – вважає Віра Нестеренко.

Жінка визнає: зараз, оглядаючись на минуле, вона може пишатися тим, що змогла адаптуватися, знайти нову роботу, далі розвиватися. Адже в сфері експертиз все динамічно змінюється постійно.

Із 2015 року тільки й роблю, що всередині професії змінюю напрямки роботи. Портретною експертизою займаюся п’ять років, фототехнічною – приблизно рік. Щоразу все по-різному, тому потрібно постійно навчатися. Наприклад, є чудовий посібник німецькою мовою з фототехнічної експертизи ДТП. Загалом я люблю купувати книги, відвідувати букіністичні крамниці. Можу придбати твір, навіть, якщо раніше читала його. Але це буде видання, наприклад, не російською, а українською чи німецькою, яку я вивчала в інституті. Зараз захоплення повертаються, шукаю точку опори, – підсумовує жінка.

Автор: Світлана Русіна

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook