Історію містичних зайців-буддистів досліджують на Хмельниччині (ФОТО)

Мало хто знає, що на Хмельниччині можна побачити унікальні давні зображення знаменитого сюжету  «Три зайці», який виник в печерному монастирі посеред пустелі Гобі, а потім поширився по усій Євразії. Наша область є крайньою східною точкою «ареалу» поширення цих загадкових зайців у Європі.

Завдяки виставці, присвяченій традиційному мистецтву євреїв Поділля, що відкрилася у вересні в Городоцькому краєзнавчому музеї («G-museum»), я відкрила для себе дивовижний світ культури народу, що понад століття жив поруч з українцями. На виставці було представлено елементи декору єврейських надгробків-мацев з селища Сатанів, які датувалися від  XVIII століття та до початку ХІХ. Мене та моїх друзів зацікавило, чи немає чогось подібного на старому єврейському цвинтарі Городка? Як виявилося – є!

Городоцький єврейський некрополь не такий старий і великий, як у Сатанові, але теж дуже цікавий. А найстаріші надгробні пам’ятники на ньому датуються ще початком XVIII століття. Помітивши наше зацікавлення цією історичною пам’яткою Городка, директор Центру професійного розвитку педагогічних працівників та вчитель історії Жанна Максимова запропонувала нам взяти участь в міжнародному конкурсі учнівської та студентської молоді «Місцеві єврейські цвинтарі як джерело вивчення локальної історії», оголошеного Європейською ініціативою зі збереження єврейських цвинтарів (Preserving Jewish Cemeteries) та організацією Centropa.

Я ж вирішила дослідити цю тему більш широко та написати роботу у рамках Малої академії наук. Навряд чи у мене щось вийшло б без допомоги співробітників відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міської ради, які забезпечили мене консультаціями та відповідною літературою. Коли у мене виникали аж надто складні запитання вони передавали їх науковцям Єврейського університету в Єрусалимі, а з перекладами епітафій мені допоміг Євген Шнайдер з м. Дніпра, – відомий дослідник юдаїки, автор проєкту присвяченого єврейським містечкам України «Мій штетл». Чимало допоміг у моїй роботі і співробітник «G-museum» Павло Залуцький.

Досліджуючи старий некрополь, я відкрила для себе багато цікавого та нового. Найбільше мене вразила історія «трьох зайців».  Фрагментом свого дослідження для Малої академії наук, про цих загадкових тваринок я хочу поділитися.

Цей надгробок не найбільш пишний з представлених на городоцькому кіркуті, а майстер, який його робив, не настільки професійний та талановитий, як у багатьох інших випадках, зате сам зображений на ньому  сюжет унікальний має надзвичайно цікаву історію.

Це надгробок на могилі Елімелеха Пелета, сина Іцхака, який помер 1823 року. Надгробок був густо вкритий мохом та лишайниками, тому довелося чимало попрацювати, аби його відчистити.

Надгробок прикрашає круглий медальйон, в якому зображено трьох зайців, що невпинно мчать по колу.  Це не просто зображення, а зображення-головоломка. Якщо не придивлятися – всі зайці звичайні: чотири лапи, короткий хвіст та два довгих вуха. Але, виявляється, кожен з цих зайців  одночасно абсолютно безвухий! Бо його вуха насправді належать сусідам.

Але все це дрібниці у порівнянні з історією їх виникнення, та пригодами на шляху від історичної домівки до берегів Смотрича.

Зліплені вухами зайці народилися аж у Китаї. За 25 км від оази Дуньхуан, провінція Ґаньсу, знаходиться храмовий ранньобуддійський  печерний комплекс Цяньфодун – «Печера тисячі Будд». Його виникнення датується серединою IV століття нової ери. Найбільшою з його рукотворних печер є Моґао (кит. 莫高窟, «Печера не для високих»). Впродовж IV— XIV ст. буддійські ченці прикрашали прорізані у пісковику підземні коридори та зали скульптурами та фресками. Саме в норах Моґао і народилися три зайці. Принаймні найдавніші у світі зображення цього сюжету знайдено саме тут.

Оаза Дуньхуань не просто одна із чисельних оаз пустелі Гобі. Від неї починається Великий шовковий шлях про якого чув кожен, хто хоча би трішки цікавиться історією. Саме цим знаменитим торговим шляхом три зайці дісталися нашого Поділля.

Знайдені в печер Моґао  зайці датуються VI-Х століттями і є найдавнішими з відомих. В буддистській традиції цей сюжет символізує безсмертя, нескінченність і плин часу, а також традиційну в буддизмі реінкарнацію душі. В Китаї зайці також вважаються символом удачі, символом миру та спокою.

Утворений вухами трикутник вказує на триєдність Неба, Землі і Людини.

Великим  шовковим шляхом  разом з прочанами та купецькими караванами  зайці помандрували на захід сонця.

Одночасно з буддійськими ченцями  вони попрямували на Схід та Південь – до Японії, Тибету та  Індії.

 Дорогою на Захід три зайці залишили по собі багато слідів. Наприклад сюжет «три зайці у колі» прикрашає монети, що карбувалися в 1265-1282 р.р. Абака-ханом, який правив державою Хулагідів (територія сучасних Ірану та Кавказу).  Подібним чином свої монети в 1281-1282 рр.  прикрасив і  Хубілай-хан. Коли мандрівники з Китаю «дострибали» до Близького Сходу, то стали популярними в персидському та арабському мистецтві.

Десь у XIII столітті китайські зайці дісталися Західної Європи й одразу ж набули великої популярності як християнський символ Святої Трійці. Адже всі вони окремо і, одночасно, одне ціле! Зображення «зліплених» спільними вухами зайців стає популярною прикрасою в декорі християнських храмів Західної Європи. Найбільше у Девоні.

В графстві Девон, Англія, барельєфи трьох зліплених вухами зайців, прикрашають майже тридцять середньовічних храмів. Окрім англійських храмів цей сюжет прикрашає храми Ірландії, Франції, Польщі та Німеччини. У французькому місті Люксей-ле-Бен зображення трьох зайців прикрашають балкон будинку кардинала Жуффруа (XV ст.) та є одним із символів цього міста.

У німецькому Падерборні колишні зайці-буддисти навіть стали головним символом міста.

Гордістю Падерборну є давній готичний собор на честь Діви Марії та святих Ліборіуса і Киліана. Родзинка храму – «вікно трьох зайців», що датується початком XVI століття. Три зайці тут прикрашають вивіски магазинів та ресторанів, сувенірну продукцію та навіть чавунні каналізаційні люки. А під час фінансової кризи 1920 р. магістрат цього міста друкував бони у 25 пфенігів з цим зображенням.

Від XVI столітті колишні китайські зайці-зайди посідають поважне місце в єврейському сакральному мистецтві. Крім первісного значення плинності часу, нескінченності і безсмертя душі тощо, колишній буддійський символ став ще й втіленням трьох патріархів – Авраама, Іцхака і Яакова. Зображення зайців у колі стає традиційним сюжетом у розписі синагог. Такі, наприклад, були на стінах і стелі дерев’яних юдейських божниць XVIII століття у Ходорові та Гвіздцю (Галичина) та Смотричі і Михальпілі на Поділлі.

Цікаво, що сюжет з трьома зайцями колись можна було побачити і в городоцькій дерев’яній синагозі XVIII століття. Однак якщо в раніше згаданих божницях це були розписи на стінах чи стелі – то в Городку це зображення прикрашало багато декорований пюпітр кантора – спеціальну підставку, на яку кантор (півчий) синагоги під час проведення богослужіння клав розгорнутий молитовник. Вірогідно саме з синагоги зображення зайців перейшло на надгробок.

Це досить традиційне явище. Дослідники традиційного єврейського мистецтва давно помітили, що майстри, які виготовляли мацеви, надихалися, а то й повністю копіювали розписами дерев’яних синагог.

Зображення «трьох зайців» на єврейських надгробках є великою рідкістю. В світі маємо лише чотири місця, де їх можна побачити.  Це близько десятка надгробків у Сатанові, по одному в Городку та Смотричі і один надгробок у Румунії. Всі вони датуються початком ХІХ ст. 

У цілому історія «трьох зайців» яскрава ілюстрація до тези взаємопроникнення культур та звичаїв та до тези про «тісний світ». Де Китай та пустеля Гоббі, а де Поділля та наш Городок, а от як цікаво та захоплююче вийшло!

Будете в Городку – обовязково відвідайте старий цвинтар. Він дуже цікавий. Не пошкодуєте!

Юлія Кукса, учениця 11-го класу Городоцького ліцею №1