Про таємничі підземелля Палацу Гершгоріна в Деражні розповіли дослідники

Дослідження підземель у Палаці Гершгоріна в Деражні на Хмельниччині, який минулого місяця відкрив свої двері для відвідувачів, упродовж двох місяців проводив архітектор, краєзнавець та науковий керівник проєкту «Спадщина.UA», який відновлює об’єкт, Іван Щурко. Тепер він готовий поділитись результатами.

Ми вже розповідали про унікальну колекцію керамічних кахлів, які виявили серед будівельного сміття на горищі й у підвалах палацу.

Про існування підземель свідчило узагальнене креслення з технічного паспорту, віконечка у цоколі і гори сміття, які через ті віконечка проглядалися. На початках роботи фахівці не мали ані повноцінного доступу, ані можливості їх оглянути чи належно обстежити.

Було розуміння, що те сміття виконує функцію губки, яка акумулює вологу, є постійним джерелом сирості у стінах та неприємних запахів у будівлі загалом. На жаль, ота постійна вологість, на жаль, стала також причиною втрати багатьох цінних елементів інтер’єру, зокрема художніх паркетів на підлогах та окремих дверних заповнень, – розповідають на сторінці культурної пам’ятки.

А ще, в історії деражнянської школи, яка певний час містилася у палаці Гершгоріна (1920–30 та перші повоєнні роки), є згадка про те, що дітей було так багато, що навчальні класи і бібліотека були облаштовані навіть у підвалах. Тому до природної цікавості додалася також велика технологічна необхідність.

Розчистка підвальних приміщень, збір і вивезення сміття тривало безперервно майже два місяці. Приміщення були осушені та провітрені. Влаштовано тимчасове покриття підлог піщаною засипкою. Влаштовано нові дерев’яні вікна цокольного поверху за зразком історичних. Сьогодні до усіх приміщень цокольного поверху є доступ, а їх середня висота становить 2,20 метрів.

Доступ у підвальні приміщення дозволив також детальніше обстежити та проаналізувати конструктивні і планувальні рішення, які фактично дають нам підтвердження другого будівельного періоду в історії палацу.

Найстаріша частина будинку, яка розгортається головним фасадом вздовж нинішньої вулиці Миру, має капітальні цегляні фундаменти та просторий цокольний поверх під усією площею будівлі. Підвальні приміщення утворюються завдяки міцним цегляним арочним і парусним склепінням високої технічної і художньої якості. В основі фундаментів – великі кам’яні брили. Товщина зовнішніх стін цоколя/фундаментів – майже 0,8 метрів.

Інше рішення цокольного поверху (характерне більше для «спрощеного» совєтського підходу) було застосоване під частиною будівлі, яка формує лівий флігель і складається з великого залу, коридору і невеликого технічного приміщення. Тут вже нема склепінь, є менш якісна комбінована кладка стін (цегла з каменем), на яку опирається дерев’яне перекриття, чи точніше дерев’яні балки (вторинного використання) і дощата підлога, без жодного утеплення чи гідроізоляції.

Маючи цей аналіз, можна припустити (чи навіть стверджувати), що перший будівельний період (1910 р.) передбачав житлову і офісну функції, тут мешкав адвокат Самуїл Гершгорін з родиною, а також містилося юридичне бюро. Будівля тоді була прямокутна у плані, ймовірно з виходом на терасу чи у сад на дворовому фасаді.

У другий будівельний період (~1917-22 рр.) було добудовано великий зал та допоміжні приміщення для потреб гімназії, яка тут розмістилася.

Цікава історія з первісною системою осушення підвалів і будівлі загалом. Старші деражнянські пані, які підходили до будівлі в часі робіт, ділилися своїми спогадами, хтось – з часів роботи у цьому будинку, хтось – з часів навчання. Був цікавий спогад про те, як вчителі лякали дітей «бездонними чорними ямами в підлозі пивниці, куди можуть посадити нечемних дітей, і що кілька, найбільш нечемних, з тих ям так і не повернулися». І справді, під час розчистки сміття, було виявлено одну таку «яму», вимурувану з цегли (вже засипану остаточно, на жаль), яка насправді служила дренажним колодязем, і їх, ймовірно, було кілька.

Близькість річки Вовк і її заболочена заплава спричиняє досить високий рівень грунтових вод, який ще й суттєво піднімається у весняний період. Щоб убезпечити будинок від сирості, якраз було влаштовано систему дренажу і колодязі, які збирали зайву воду і яку, напевно, можна було вичерпувати, контролюючи рівень.

Інша цікаве інженерне рішення боротьби з надмірною вологою (нині, на жаль, також не діюче) ми первісно побачили на старих фото – дивні «квадрати» в нижній частині фасадних стін. І ми один знайшли! Виявилося, що оті металеві «квадрати» на історичних фото – це невеликі лючки внутрішньостінової вентиляції.

Отже, зважаючи на високу вологість території, інженерами при будівництві було передбачено кілька цікавих “осушуючих” технологій, зокрема систему дренажу і дренажні колодязі у підвалі, а також внутрішньостінову систему вентиляції/просушування стін. У спекотну пору року ці лючки відкривалися і, за рахунок різниці температур, повітряна тяга просушувала стіни зсередини.

До речі, в неділю, 9 липня, о 15.00 та 16.00 команда «Спадщина.UA» запрошує усіх на екскурсію палацом та його фантастичними підземеллями під егідою Деражнянського міського історичного музею.