Катерина Бурдуваліс: «Зараз кожен день – це героїчна сторінка історії України, яку треба зберегти»

Катерина Бурдуваліс – директорка Державного архіву Хмельницької області. Очоливши заклад іще до повномасштабного вторгнення рф, вона намагалася  вдихнути в цю консервативну установу нове життя, започатковуючи цікаві проєкти. Також саме в Хмельницькому обласному архіві вперше в Україні ініціювали проведення дитячих квестів, де через вивчення історії школярі шукали скарби.

Ще однією родзинкою установи став проєкт, пов’язаний із безпечним збереженням документів. Він був презентований на міжнародній конференції в Грузії як основа ефективного проходження адміністративно-територіальної реформи в Україні серед архівних установ. Директорка архіву разом з командою мала багато ідей, які чекали свого втілення. У лютому 2022 року архів спільно з кінокомісією готувався до зустрічі з актором та режисером Ахтемом Сейтаблаєвим, яка мала відбутись 24 числа.

«23 лютого працювали до пізнього вечора. Готували презентацію архівних документів щодо депортації кримських татар, яку мали продемонструвати на показі фільму «Шлях додому». Ми виходили з архіву. Падав сніг. Колега запитала «Катерино, нічого ж не буде, правда?» І я відповіла: «Нічого не буде. Ми всі ляжемо спати і завтра прийдемо на роботу». А в 4 годині ранку мене розбудив тривожний дзвінок», – згадує Катерина.

За її словами, Хмельницька обласна державна адміністрація та Державна архівна служба готували співробітників до можливого вторгнення. Задовго були прописані чіткі інструкції. Але сама вона в це не вірила, навіть коли застерігали друзі-військові.

«Повідомивши рідних та близьких про початок повномасштабної війни, я приїхала на роботу, адже тут – секретні документи. Якби тут була окупація і ці документи потрапили б до росіян, то дуже багато людей могли загинути», – розповідає директорка архіву.

Вже ввечері, 24 лютого, архівісти спостерігали, як повз будівлю проїжджають цілі ешелони автомобілів з різних регіонів України: Київ, Житомир, Чернігів…

«Почались вихідні і, чесно кажучи, я думала, що у понеділок працівники будуть масово подавати заяви на звільнення. Але цього не сталось. За цей час з архіву звільнилась лише одна людина, всі інші залишились на своїх місцях. І я ними пишаюся. Тож почали думати, як можемо допомагати, і перше, чим займались – плели сітки, збирали продукти. Далі наше волонтерство перетворилося на потужний інформаційний сектор», – каже Катерина.

Першого березня у Хмельницькій області сформувався штаб допомоги, куди ввійшла і керівниця архіву. Установа взяла на себе важливий напрямок роботи – координацію логістики гуманітарних вантажів з-за кордону. Зовсім нова діяльність вимагала швидкого освоєння митного законодавства і значних комунікаційних навичок. Обсяги роботи щодня збільшувались: багато організацій, міст-побратимів, окремих небайдужих людей почали надсилати допомогу, яку потрібно було оформити та розподілити. На одній з нарад обласного гуманітарного штабу обговорили ідею керівництва Хмельницької обласної військової адміністрації – створити кол-центр, який би розв’язував усі проблемні питання.

«У короткий термін це зробити дуже важко. Але ми взяли на себе це завдання. «Епіцентр» нам виділив окрему телефонну лінію. Все організували за два дні. Сформували 4 напрямки роботи: міжнародна гуманітарна допомога, організація роботи з внутрішньо переміщеними особами (поселення, документи, інші потреби), логістика людей та вантажів, розповсюдження гуманітарної допомоги», – розповідає Катерина Бурдуваліс.

На той час люди потребували короткострокового поселення. Часто  працівники архіву, працюючи в кол-центрі, брали людей ночувати до себе до дому.

«Складались ситуації, коли архівісти зранку до пізнього вечора працювали в кол-центрі, а  потім ще приймали людей до себе на ночівлю і допомагали їм. З такою роботою 24/7 впоратися було дуже складно. Одна з працівниць кожної ночі брала по 7-8 переселенців. Тому я змушена була заборонити спеціалістам архіву поселяти у себе людей, адже робота кол-центру була в пріоритеті», – згадує керівниця структури.

Наразі кол-центр продовжує працювати. За час повномасштабної війни на номер 093 170 25 60 надійшло 13 765 дзвінків, поселено майже 33 000 осіб, з яких 13 808 – діти, надано 24 314 консультацій з різних питань.

Також працівники архіву взяли на себе роздачу одягу для переміщених осіб – організували пункт видачі у Хмельницькій обласній філармонії. Тут волонтерять і сьогодні. 

Як підкреслює Катерина Бурдуваліс, без підтримки найріднішої людини – сина Яніса, цієї роботи не було б. Вона згадує, що її часто запитували, чому не вивозить дитину за кордон. В один з перших днів війни Катерина запитала у свого 12-річного сина, як він бачить майбутнє. Хлопчик ствердно відповів: «Потрібно боронити нашу Україну! Ти потрібна нашій державі». Відтоді питання з переїздом було закрите, а активна робота продовжилась.

Крок за кроком гуманітарна, волонтерська діяльність державного архіву систематизувалася та стабілізувалася,  обов’язки розподілились. З’явився час повернутися до звичних справ.

«Коли в Херсоні окупанти забрали архівні документи, для всієї архівної спільноти України це стало ударом. Вони забрали найцінніше – історію України. В Херсоні були дуже цінні фонди, наприклад, по судноплавству. Це стало поштовхом до відновлення глобальної цифровізації документів, яку розпочали ще до повномасштабної війни спільно з міжнародною організацією «Family Search». Хмельницький архів був одним з чотирьох перших установ, які впроваджували це», – розповідає керівниця архіву.

Тож вже понад рік фахівці переводять в електронний варіант документи на спеціальному обладнанні. Як зазначає Катерина, архів – це великі стоси документів, а тепер вони зберігаються  на невеликому жорсткому диску. Насамперед відцифровують документи, які найчастіше використовуються. Наприклад, інформація з РАЦСів, метричних та церковних  книг опрацьована на 70%. Зараз Державний архів відкритий, і громадяни України можуть вільно ознайомитись з необхідними документами.

Ще один важливий проєкт, який нам доручила втілювати Хмельницька обласна військова адміністрація, «Україна – це ми» –  видання про дітей, які займаються волонтерською діяльністю. Це 100 історій – як індивідуальних, так і дитячих колективів Хмельницької області, які наближають перемогу України. Вже готується друге видання. На кожну дитину, чия історія волонтерства ввійшла до цих збірок, формується окрема архівна справа.

«Також маємо доручення від Голови  Державної архівної служби України Анатолія Хромова –формувати фонд «Задля перемоги». Туди входять фото, відео та інші матеріали, які покажуть, як Хмельницька область боронила Україну. Ця робота проходить на всіх рівнях, починаючи від громад. В майбутньому за цими даними історики будуть досліджувати українську боротьбу, – розповідає директорка архівної установи та додає: – На жаль, формуємо ще один фонд особового походження, який стосується українських героїв та героїнь, які загинули за Україну. Маємо особливі інструкції щодо його формування».

Катерина Бурдуваліс переконана, що зараз кожен день – це героїчна сторінка історії України, яку треба зберегти. Керівниця архіву пишається працівниками установи, які професійно виконують свою роботу, паралельно займаючись благодійністю:

«Я горда, що очолюю таку команду небайдужих людей, які фахово виконують свої обов’язки – як безпосередні, так і ті, що не написані в інструкціях, але які бачать за потребами. Коли почалася війна, ми всі думали, що біжимо спринт, але це виявився великий марафон, оцінку якому надамо після перемоги».    

Наразі Державний архів Хмельницької області працює в штатному режимі за адресою: м. Хмельницький, вул. Грушевського, 99.

Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу в рамках проєкту “Жіночі обличчя воєнного часу”