Нестача працівників та низька кваліфікація: як покращити соціальну сферу України?

Майже третина населення України — представники соціально незахищених категорій. Зокрема, частка людей пенсійного віку станом на 2023 рік — 20% населення або 7,34 мільйона осіб. Людей з інвалідністю — 3 мільйони. Наслідком тривалої повномасштабної війни стало значне збільшення таких категорій.

Більшість їх представників потребує допомоги. І мова не лише про гроші, але й соціальні послуги. Це насамперед елементарна побутова допомога та психологічна підтримка. Водночас на кілька мільйонів людей з такими потребами в Україні є лише 250 тисяч соціальних працівників. Представники влади зазначають: про проблему вони знають, проте розв’язати її в умовах війни та обмеженого бюджету неможливо. Тому брати справу у власні руки доводиться підприємцям та небайдужим громадським активістам.

Навіщо потрібні соціальні працівники?

Загалом програма допомоги незахищеним категоріям українців не виконана. В Мінреінтеграції визнають: «Україна потребує все більше фахівців з реабілітації, більше різних центрів і відділень, які б допомагали нашим людям відновлювати свою функціональність. Адже кількість людей, що отримують травми, зростає». І це – мова про медичну допомогу. З соціальною – ситуація ще складніша.

Хто такий соціальний працівник в Україні? Мінсоцполітики дає чітке роз’яснення обов’язків такого спеціаліста:

• допомога людині з дотриманням заходів гігієни (вмивання, купання тощо);
• ведення домашнього господарства клієнта, впорядкування побуту;
• забезпечення людини паливом, робота на присадибній ділянці, виконання простого ремонту;
• надання поведінкових порад, використання рольових методів навчання;
• доставка до клієнта продуктів, ліків, інших категорій товарів;
• отримання за дорученням соціальних платежів, внесення оплати за комуналку;
• супровід людини до лікувальних та інших закладів, елементарна діагностика (вимірювання температури), виклик лікаря.

З ким працюють соціальні працівники? Знову ж таки, українське законодавство чітко визначає категорії, які можуть розраховувати на допомогу. Це люди похилого віку, зареєстровані безробітні, люди з інвалідністю, безпомічні хворі.

Чому в Україні так мало соціальних працівників?

Від спеціаліста, який працює у цій галузі, вимагається вміння вести домашнє господарство, надавати побутові та інші персональні послуги, знати норми догляду за людьми, розумітися на особливостях використання побутової техніки, інструментів та іншого обладнання. І це не все: треба мати базові знання з дієтології та вміти готувати, знати, як надавати долікарську допомогу та створювати безпечні санітарні умови для людини. До цього ще додається відповідна психологічна кваліфікація або хоча б базове вміння комфортного спілкування з людьми.

Погодьтесь, перелік вимог високий. І при цьому середня зарплата соціального працівника в Україні — близько 10 тисяч гривень. Якщо проаналізувати актуальні пропозиції на ринку, це — найбільша сума, на яку має розраховувати людина, що водночас є психологом, молодшим медичним та хатнім працівником, кур’єром та супровідником, і допомагає не одному клієнту, а кільком десяткам. Очевидно, що це не та винагорода, яка б змусила потенційних кандидатів горіти бажанням працювати.

Є ще й інша сторона проблеми: недостатня кваліфікація соціальних працівників. Причин цьому багато: неякісне навчання, певні психологічні аспекти, невміння спілкуватись з людьми, які мають особливі потреби. Тож ситуація дійсно проблемна та потребує змін. На щастя, завдяки небайдужим людям, такі зміни — хоч і локально — відбуваються.

Яна Матвійчук: «Наша задача — підготувати якомога більше кваліфікованих фахівців»

Питання якісної підготовки соціальних працівників — одне з ключових у роботі благодійного фонду Women’s Aid International. Його засновниця — українська підприємиця та волонтерка Яна Матвійчук. Окрім допомоги вимушеним переселенцям, людям з інвалідністю та літнім, які проживають у Дарницькому та Дніпровському районах Києва, фонд займається розвитком соціальної сфери у столиці.

Я вважаю, що підготовка професійних соціальних працівників — напрямок, який має розвивати місцева громада за ініціативи та підтримки відповідального бізнесу. Там, де держава не може повною мірою виконати поставлені задачі, варто брати їх на себе, — підкреслює Яна Матвійчук.

Саме тому фонд реалізує свої програми у громадах Дарницького й Дніпровського районів: там, де працює компанія Яни Матвійчук. Вона впевнена: підтримку якісних змін треба починати в першу чергу у своїй громаді.

Зокрема, у грудні 2022 року організація Women’s Aid International фіналізувала проєкт «Стандарти якісної волонтерської допомоги літнім людям». В межах нього пройшло навчання 38 соціальних робітників та волонтерів. Спеціалісти отримали та оновили знання з комунікації з вразливими групами людей. Це протидія стресу, розв’язання конфліктів та захист від емоційного вигорання.

Мені вдалось реалізувати цей проєкт завдяки Стипендіальній програмі Європейського Союзу для лідерів громадянського суспільства країн Східного партнерства, — зазначає Яна Матвійчук.

У 2023 році ідея отримала логічне і більш масштабне продовження.  Благодійний фонд Women’s Aid International, за підтримки Посольства США, розпочав реалізацію проєкту «Школа соціального робітника».

Ефективне та сучасне навчання одного соціального працівника коштує недорого. При цьому ринок праці отримує кваліфікованого спеціаліста, який може результативно працювати не лише в державних соціальних органах та установах, але й надавати приватні комерційні послуги: наприклад, доглядати людей похилого віку у родинах.

Ситуація демонструє: приватні організації можуть навчати спеціалістів якісніше та дешевше за державу. Для порівняння: навчання у коледжі на рівні фахового молодшого бакалавра за спеціальністю «Соціальна робота» коштує в середньому від 10 000 до 30 000 гривень на рік. Приватні ініціативи не лише краще готують працівників, але й надають підтримку. Так, на базі Women’s Aid International працюють спеціальні психологічні групи для професійних соціальних працівників, які допомагають захиститись від вигоряння та відновити моральні сили.

За словами Яни Матвійчук, мета нової програми — надання нового фаху вимушеним переселенцям, які прагнуть працювати у сфері соціального супроводу. До навчання залучено 100 охочих студентів. Курс лекцій дає можливість слухачам отримати базові знання для комунікування та роботи з людьми, які мають інвалідність, які постраждали від війни, а також з літніми людьми. Після цього школа пропонує студентам варіанти працевлаштування.

Якщо конкретніше, то на лекціях майбутні соціальні працівники вивчають основи професійної діяльності та етичні засади. Отримують вони й специфічні знання:

• психологія та фізіологія старості;
• розповсюджені хвороби людей похилого віку;
• правила догляду за малорухомими та лежачими людьми;
• особливості комунікації з людьми похилого віку;
• норми безконфліктного спілкування;
• стресостійкість;
• основи самозбереження: як запобігти емоційному вигорянню.

Це — лише початок, адже через війну збільшується кількість людей, які потребують підтримки й допомоги. У перспективі ми плануємо розширити проєкт «Школа соціального робітника». Наша мета — покращити сферу соціального супроводу в Україні, — підкреслює Яна Матвійчук.