Світлана Вільчинська: «Аби мати змогу допомагати іншим, спочатку ми повинні дати раду собі»

Світлана Вільчинська – психологиня, коучка, бізнес-тренерка, що на думку фахівчині, дає змогу добре орієнтуватися в просторі та давати собі раду там, де інші не спроможні. В царині психології пані Світлана – з 2012 року.

Я працювала 13 років у виші, викладала економічні дисципліни, менеджмент, маркетинг. До психології дотична була ще тоді. Зважене рішення йти у психологію було, коли потрапила на тренінг по роботі з травмою. Зрозуміла, що хочу вивчати цю науку глибше. Розпочалось навчання, а згодом і безпосередня робота, – каже співрозмовниця.

Напередодні повномасштабного російського вторгнення Світлана Вільчинська мала власну приватну практику та працювала психологинею в дитячому садочку. Та все ж більше уваги приділяла роботі з дорослими, зокрема працювала з військовими, проводила практикуми, як опанувати тіло, емоції, налагоджувати стосунки в сім’ї.

24 лютого 2022 року зателефонував знайомий. О шостій ранку було дуже дивно отримати від нього дзвінок, адже наше спілкування завжди було на діловому рівні. Він повідомив про початок великої війни, – розповідає психологиня та додає: – Я одна з тих людей, кому навіть на думку не спадало, що це трапиться. Потім зрозуміла, що багато людей не просто знали, а певним чином готувалися. Я ж 24-25 лютого мала онлайн навчання по роботі з тілом, яке все ж закінчила. До цього пройшла курс з психології і зараз усвідомлюю: без цих знань я б точно почала «розсипатися».

Першими кроками жінки було – повідомити рідних та зібрати речі в робочому кабінеті-майстерні. Як зазначає пані Світлана, упорядкування простору тоді повернуло відчуття контролю і дієвості, логічного причинно-наслідкового процесу в тому хаосі і невизначеності, який був у перші дні повномасштабного вторгнення. Згодом вона отримала пропозицію працювати в у Хмельницькій обласній організації Товариства Червоного Хреста (ТЧХУ) з дітьми, оскільки є сертифікованою арт-терапевткою, а саме такі  спеціалісти тоді були потрібні.

Я була лідеркою локації, мала в підпорядкуванні декількох студентів-волонтерів. Ми проводили заняття в Хмельницькому обласному художньому музеї, який розташовується неподалік Штабу допомоги вимушеним переселенцям, працювали з дітьми ВПО. Заняття були спрямовані на налагодження комунікації між дітьми та емоційне розвантаження, – ділиться психологиня.

Волонтерської роботи ставало дедалі більше: додалися дошкільні навчальні заклади та школи, крім того, команда ТЧХУ почала проводити психологічні тренінги, групи підтримки  для дорослих. Метою таких занять було створити атмосферу безпечного простору та наповнити учасників внутрішнім ресурсом через творчість. На глибоке переконання Світлани Вільчинської, людина може допомагати іншим простими діями, які вміє робити. Саме через психологічну підтримку вона могла допомагати тим, хто цього потребували.

На заняттях учасники вчилися відчувати себе, світ, взаємодіяти з іншими. Багатьом було складно впоратись із тим, що вони не вдома. Для мене показовим було те, що люди повторно приходили на наші зустрічі та приводили друзів, – ділиться психологиня.

Ще один напрямок діяльності Світлани Вільчинської – викладання першої психологічної допомоги (ППД) волонтер/к/ам та освітян/к/ам. Завдяки цим навчанням вони мають інструменти роботи в тих обставинах, в яких працюють, та отримують розуміння, що варто вчиняти, а що – ні. Наразі тренінгів з першої психологічної допомоги та психосоціальної підтримки проведено понад 40.

Варто пам’ятати, що для того, аби мати змогу допомагати іншим, спочатку ми повинні дати раду собі. Тому перше правило ППД (першої психологічної допомоги) – потурбуйся про себе. Поставити себе на перше місце для багатьох є проблемою, люди часто плутають піклування про себе з егоїзмом. На заняттях ми опрацьовуємо цю тему, аби усвідомити цінність турботи про себе, – розповідає пані Світлана та додає: – Між іншим, дехто з військових вважає, що робити щось для себе – це умовна ознака слабкості. Але після занять вони підходять, аби обговорити це без зайвих свідків».

Тренерка дає свої настанови для збалансування внутрішнього стану:

• Використовуйте дихальні практики: коли людина концентрується на диханні, вона має можливість повернутися в себе, опанувати емоції, бути тут і зараз.
• При заспокоєнні людини не вживайте фразу «все буде добре»: кажучи ці слова, ми даємо обіцянку, яку не кожна людина готова виконати. Краще запропонуйте свою допомогу  (дати ковдру, воду) і запевніть, що ви поруч.
• Не забувайте, що вам не обов’язково вчиняти добро, не наполягайте, іноді достатньо просто дати людині спокій.

У багатьох є «синдром провини вцілілого», коли люди картають себе за дозвіл робити щось для себе, жити нормальним життям  в той час, коли інші вмирають. Зокрема, частина волонтерів займаються цією діяльністю саме з відчуття провини. І коли на заняттях розбираємо це, виявляється, що зв’язку зовсім немає. Тому знову повертаємось до турботи про себе, адже тільки наповнена людина може щось дати іншій, – наголошує співрозмовниця.

За словами психологині, кожна людина по-різному розуміє турботу про себе: хтось у цьому вбачає прості побутові ритуали, дехто надихається творчістю, природою, зустрічами, приємними покупками. Навіть коли людина говорить про це, в її очах з’являється блиск, вона – вже в ресурсі і може бути джерелом натхнення для іншої.

Світлана Вільчинська додає, що допомога може бути і без дій:

Інколи не варто активно втручатися у життя інших. Це може мати зворотний ефект: замість того, щоб зібратись, людина «розсипається». Формуйте навик не втручатися туди, де людина стає безпорадною.

Залишатися в гармонії пані Світлані дозволяє контакт із собою, володіння власним тілом,  тілесні практики, розуміння того, що іноді ту чи іншу ситуацію варто просто прийняти як вона є, адже людина не може впливати на все.

Наприкінці 2023 року психологиня Світлана Вільчинська долучилась до написання збірки про техніки відновлення у роботі з військовими, куди ввійде інформація про емоційні стани, тілесні практики, питання взаємодії в соціумі, налагодження стосунків в сім’ї та інше. У лютому 2024 року збірка вийде друком.

Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу в рамках проєкту “Жіночі обличчя воєнного часу”.