Кабаре, подорож у театральне задзеркалля та два прем’єрні покази подарував Хмельницькому театр «Дзеркало»

Цими вихідними у приміщенні мистецького простору «КУТ» відбулась довгоочікувана прем’єра “Як створюється вистава” до Міжнародного дня театру, яку шанувальникам театральної традиції міста представив народний аматорський театр «Дзеркало» Хмельницького міського будинку культури.

Нагадаємо, що знаний у місті театральний колектив разом за своїм режисером Дмитром Гусаковим давно чекав нагоди створити мистецьку новинку повз всю тяжкість сьогоденної ситуації. Для такої події був обраний не випадковий час – канун Міжнародного Дня Театру та не випадковий натхненник – легендарний письменник і драматург Карл Чапек, мотиви його нарису «Як ставиться п’єса».

Варто зазначити, що за прем’єрами від «дзеркальців» скучила і місцева спільнота театралів. Кращим доказом цього стало досить промовисте явище – продані у залі місця. Так, банку донатів на яку збирав театр закрили ще напередодні вистави. Але, це не означало, що шанувальники театру вирішили відступитися від боротьби за місця. Беручи до уваги неочікуваний ажіотаж, режисер разом з трупою прийняли рішення зіграти не одну, а цілих дві вистави, спочатку на 18.00, а далі з перервою у 15 хвилин наступну. Таке рішення дало змогу відвідати подію понад сотні глядачів, враховуючи місткість мистецького простору «КУТ» у 64 місця.

Але, повернемося до прем’єри. На годиннику 18. 06 – забита вщент зала затихла в очікуванні. У повній темряві лунають слова класика:

«Світло в театральній залі починає помалу згасати, починає звучати музика потім голос промовляє текст. Голос. Театр… Якщо хтось із вас, колись захоче стати актором – від чого, звісно, я слізно вас застерігаю… Але, якщо ви залишитеся непохитним до моїх благань, то спробуйте спочатку витривалість свого організму, своє терпіння, легені, гортань і голосові зв’язки, спробуйте, як потіти під перукою і гримом, подумайте про те, чи зможете ви ходити майже голим в мороз і оповитим ватою в спеку, чи вистачить у вас сил протягом восьми годин стояти, бігати, ходити, кричати, шепотіти, чи зможете ви обідати і вечеряти на шматку паперу, наліплювати на ніс гуммоз, що смердить клопами, виносити спеку прожектора з одного боку і крижаний протяг сцени – з іншого, бачити денне світло не частіше, від шахтаря, вічно програвати в карти, не сміти чхнути протягом півгодини, носити трико, просочене потом двадцяти ваших попередників, шість разів протягом вечора скидати костюм з розпареного тіла, грати, незважаючи на флюс, ангіну, а можливо, і чуму, не кажучи про безліч інших мук, неминучих для актора, який грає…. Бо актор, який НЕ грає терпить незрівнянно гірші муки…» – Карел Чапек 1938 рік.

Чуються перші ноти відомої мелодії. Перше думка – «ні», не може бути!», але музичний слух та пам’ять не підводять – так, це «Чикаго» (*американський мюзикл на лібрето Фреда Ебба і Боба Фосса і музику Джона Кандера. Написаний за мотивами однойменної театральної п’єси 1926 року Морін Даллас Воткінс).

Під мотиви «Тюремного танго» лунають знайомі будь-якому знавцю театральної сцени слова: вішак, Арлекін, текст, грим, завіса, п’єса, образ, роль, костюм, рампа і прем’єра. На сцену по одному виходять актори та акторки у плащах. Спочатку чоловіки, потім жінки. Що ж там, під плащем, що вони приховали від глядача. Ще кілька хвилин і ми бачимо, що на футболках у кожного слова-образи «корінних» мешканців сцени. А далі неперевершений танець, який вражає синхронністю та чіткістю рухів.

Музика стишується в залі з’являється головний диригент цього перформативного оркестру – Режисер. Саме він, головнокомандувач трупи, її дороговказ і натхненник починає знайомити публіку з розділами вистави.

Так, яскраві театральні замальовки з вокалом, хореографією та, звичайно, емоційною, розкутою й енергійною грою демонструють глядачеві всі сходинки допрем’єрного шляху: відбір матеріалу, розподіл ролей, репетиції, генеральна репетиція і ВОНА, така жадана і водночас надзвичайно нервова прем’єра. Всі ці зупинки на маршруті до мети супроводжують живою і багатогранною реакцією глядацької зали. І сміх, і сльози і любов – як кажуть. Під час вистави неабияк відчувалась емпатія та взаємодія між залою і сценою, адже актори грали себе, а глядач відчув себе в подвійному колі дійства.

Ще одна режисерська знахідка – особисті життєві історії кожного дзеркальця. Ці соло безпосередньо пов’язані зі сповідальним відчуттям театру в собі і себе у театрі, що безперечно розчулює.

Заключні сцени «перед прем’єрою» на прем’єрі. І знову спочатку, все як у житті!

Овації, вигуки «Браво!». Але це ще не кінець. Далі буде нагородження акторок й натхненниць театру «Дзеркало» – Марини Сліщук та Віталіни Куліковської від міського управління культури і мера Олександра Симчишина. І розіграш обіцяного подарунку від театру – футболки з ще одним словом – невіддільним компонентом будь-якої вистави чи перформансу – глядач.

Коротка перерва і наступний театральний раунд. Все оперативно і без зайвих затримок. Тож, спілкування з режисером Дмитром Гусаковим буде відтерміновано. Проте, здійснено.

Маркер успіху вистави – це її глядач. Тож, з впевненістю можу констатувати, що прем’єра відбулась! І хоча мистецький простір «КУТ» не міг вмістити всіх бажаючих – нам це вдалося за рахунок гри двох вистав. Ті відгуки та подяки почуті «після» порадували і мене і наш колектив. Коли ми готували цю виставу, то не знали як на окремі сцени та слова буде реагувати глядач, як він оцінить наші рішення. Адже, багато чого, що він (глядач) побачить – це внутрішня «кухня» театру, його приколи. Однак, ми були дуже здивовані і задоволені, бо всі наші дії були сприйняті на 100%,  за що наша велика і шана подяка шанувальникам. Це дійсно надихає! – зазначає режисер.

Сповнена неочікуваних моментів, щирих зізнань, непідробних реакцій – вистава «Як створюється вистава» безперечно новий арт-смаколик для поціновувачів нових сміливих ідей з присмаком легкого безумства.

Окремо варто відзначити роботу і серце, яке доклав до створення події хореограф-постановник Юрій Саввон. Створити мінімюзикл за вкрай короткий термін, відпрацювати кожний рух і нюанс – робота і талант варті овацій!

Тож, чи можна зазирнути за куліси театрального життя знову? За словами пана Гусакова – театр налаштований серйозно нарощувати артистичні амбіції і вже у травні можна бронювати місця, а де і коли – стане відомо незабаром.

Насамкінець зазначимо, що дзеркальцям вдалось зібрати 10 000 гривень, половина з яких будуть спрямовані на допомогу українським військовим, решта – на розвиток артінституції.

А ми чекаємо нових досвідів пізнання сучасної української культури – бо вона приречена бути кращою!